Учебное пособие: ХІХ століття – золотий фонд світового мистецтва

Прагнення до свободи самовиявлення митця, усвідомлення твору як особливої реальності» не менш значущої, ніж дійсність, а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці ХІХ ст. Характерні риси модернізму:

- особлива увага до внутрішнього світу особистості;

- надання переваги творчій інтуїції;

- розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ;

- пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);

- прагнення до відкриття вічних ідей, які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

- творення нової художньої реальності.

У процесі становлення модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий. Ранній модернізм – умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. Художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця. Думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавляється фабульності (опису подій). До течій раннього модернізму належать:

- імпресіонізм

- неоромантизм

- символізм

Отже, у 1830–1890 рр. ХІХ ст. великого значення у розвитку літератури набуває реалізм, якому притаманні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ і взаємодія типових характерів за типових обставин «саморозвиток» характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал. У І пол. ХІХ ст, реалізм був пов'язаний з романтизмом, у II пол. – з натуралізмом. Однак в останній третині доби виникає новий напрям – модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі.

4. У XIX ст. найпопулярнішим в Європейській літературі стає жанр роману. Художня природа його дуже складна. Це один з не багатьох жанрів світової літератури, які не мають суворого канону. Починаючи з античних часів, роман постійно змінюється, що зумовлено як характером епохи, так і впливом інших літературних жанрів – ліричних і драматичних.

Роман (фр. roman – романський) – один із жанрів епічної розповідної літератури; місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів одного чи багатьох персонажів.

Головними структурними елементами роману є розповідь та створений з допомогою авторської уяви світ, організований у просторі і часі, населений персонажами, наповнений подіями, які складають сюжет. За змістом розрізняють роман: історичний, соціально-побутовий, автобіографічний, науково-фантастичний, пригодницький, філософський, психологічний тощо.

XIX ст. – особливий період у розвитку роману. Його автори стають не просто майстрами слова, а учителями, духовними наставниками. З'являються нові сюжетно-композиційні та жанрові різновиди роману, відбуваються зміни у формах типізації. Реалістичні за своєю основою великі епічні твори поступово витісняють романтичні, зазнають розквіту жанри історичного та соціально-побутового роману.

Історичний роман – роман, побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії.

В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт з художнім вимислом, справжні історичні особи – з вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи. Для реалістичного роману XIX–XX ст. вірність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Через це історичний роман має певне ідеологічне призначення. Іноді історична епоха – лише тло для змалювання актуальних подій.

Соціально-побутовий роман – основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів.

Утвердився у XIX ст. Письменники-реалісти (передусім французькі: Ф. Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер та англійські: Ч. Діккенс, У. Теккерей) розсувають сюжетні рамки й до особистісного, приватного аспекту зображення долучають сцени й епізоди, які охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий спосіб намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту.

Автобіографічний роман – жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, – достеменні події з його життя.

Як різновид біографічного роману, автобіографічний більш концентровано і послідовно втілює авторські погляди, суб'єктивно трактуючи події й факти життя.

Психологічний роман – різновид роману, в якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку.

Головним об'єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформувався в XIX ст. («Герой нашого часу» М. Лермонтова, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара», «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського та ін.). У реалістичному психологічному романі письменники досліджують вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв'язок індивідуального та загального. В епоху модернізму суспільне не має визначального характеру, на першому плані – особистість, яка творить свій особливий світ.

Філософський роман – різновид роману, в якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора.

Сформувався в епоху Просвітництва («Кандід, або Оптимізм» Вольтера, «Жак-фаталіст та його господар» Д. Дідро та ін.), виник з необхідності популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У XIX–XX ст. великого поширення набувають романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де у концентрованому вигляді викладаються філософські переконання письменника, глобально осмислюється історична епоха у зв'язку з філософією буття особистості (Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Франс та ін.). Характерні риси реалістичного роману:

- інтерес до сучасності, прагнення до точності, достовірності, об'єктивності у її відтворенні;

- деталізація побуту, оточення, соціального середовища;