Учебное пособие: Логіка і методологія
Розділ перший
РОБИТЬСЯ СПРОБА З’ЯСУВАТИ ПИТАННЯ, ЧИ ЛОГІКА Є МИСТЕЦТВОМ, ШЛЯХОМ ВИЗНАЧЕННЯ Й ПОДІЛУ МИСТЕЦТВА ВЗАГАЛІ
Всі розуміють під назвою «мистецтво» всі види знань і вважають мистецтвами фізику, метафізику, а також інші споглядальні науки. Проте ті, хто хоче висловлюватись точно, одні з них називають мистецтвами, інші — науками.
Мистецтво визначають так: «Мистецтво є зібрання багатьох універсальних понять про одну річ, спрямованих до однієї якоїсь мети, корисної для життя». Сказано: «зібрання багатьох понять», тобто інтелектуальних надбань, щоб мистецтвами не могли називатись розрізнені знання, і щоб відрізняти від мистецтва прояви інших здатностей, якими є воля й відчуття.
Додано: «про одну річ», тобто про одну матерію, бо якщо з багатьох знань складається одне мистецтво, то воно повинно мати певну єдність, інакше воно вже не буде діалек\28\тичною єдністю, чи риторичним мистецтвом, але якими завгодно навмання зібраними до купи знаннями.
Але ця єдність не випливає із суб’єкта зв’язку, тобто інтелекту, в якому перебувають такі знання. Навпаки, усі випадково зібрані знання утворюють мистецтво, але з об’єктивної речі або матерії. Єдність же матерії не повинна бути одиничною, але такою, якої вимагає єдність [мистецтва], як можна бачити вище у другій книжці, тобто вона повинна бути формальною або абстрактною.
Бо кожне мистецтво і наука (за винятком самої теології) всю природу розглядають саме так, як тут ми сказали. Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення. Проте для єдності мистецтва цього не досить, бо, крім того, треба, щоб навколо одного поняття групувались всі інші, /12/ підпорядковуючись, таким чином, одній певній меті, і це також додано до визначення. У противному разі риторика нічим не відрізнялась би від діалектики, крім застосування, оскільки матерією обох є мова. Відрізняються ж вони тим, що одна й друга мають різну мету й призначення.
Під метою ж тут повинна розумітись найближча й споріднена такому мистецтву здатність, яка випливає безпосередньо із суми таких понять, як переконання словом у риториці, уміння правильно і безпомилково вести диспут у діалектиці, говорити й розважати у поезії тощо. Не обминається і загальне, таке як щастя людського життя або прославлення бога, бо на цю мету спрямовують свої настанови усі мистецтва, проте це не усуває їх різноманітності. Стосовно мети, яка полягає в користі для людського життя, то це додається тому, щоб з кола мистецтва виключити ті уміння, які вигадані на загибель людям, наприклад, чарівництво, або такі, що не дають жодної користі і служать вправами для людей, яким зовсім нічого робити, як, наприклад, пристрасть Доміціана вбивати мух, яку швидше слід назвати байдикуванням, ніж заняттям.
Небезпідставно слід додати, що всі подібні поняття ніколи не бувають помилковими, але, як це легко зрозуміти зі слів визначення, спрямовані саме до мети.
Проте є така, кому не подобається це визначення головним чином з тих міркувань, що, по-перше, мистецтво притаманне й божому розумові і при цьому є зібранням понять. Це закиди противників.
* Закиди.
Але вони не мають правильного \29\ уявлення про мистецтво, бо, грунтують його на хибних засадах. Однак, оскільки мистецтво дійсно займається іноді несправжніми поняттями, то ми бачимо, що є багато мистецтв, які мають справу з такими речами, які можуть бути й не бути, і це визначає сам Арістотель (кн. VI, розд. 43).
Очевидно, не варто й говорити, що мета мистецтв — бути корисними для життя, бо шкідливі мистецтва не є справжніми мистецтвами, подібно до того, як той самий Арістотель (кн. VI, розд. 3) /12зв./ розподіляє інтелектуальні навики на розуміння, знання, мудрість, розважність і мистецтво. Шкідливі ж мистецтва є інтелектуальними навиками: але не мають відношення до розважності, розуміння і мудрості, отже, [не] повинні відноситись до мистецтва і знання.
Крім того, якщо у митця ціниться не бажання, а винахідливість, то, звичайно, більше засуджується той митець, який грішить лроти своєї волі, ніж той, що грішить навмисне. Бо ж перший звинувачується у недосвідченості й має провину перед мистецтвом, а другий — у злочині, який суперечить богові й здоровому глуздові, проте не шкодить мистецтву. Звичайно, ця властивість не повинна відноситись до мети мистецтв, так само як, здається, немає ніякої різниці, корисна, чи шкідлива мета будь-якого знання. Додай до цього, що погані люди можуть зловживати будь-якими найкращими мистецтвами на шкоду собі, і звичайно, так і роблять, але від цього мистецтва не вважаються негідними. Це закиди.
* Спростування закидів.
Вони спростовуються таким чином: по-перше, немає потреби доводити, що навіть найпростіше мистецтво є мудрість у божому розумі, але бог не має відношення до визначення, яке стосується лише людських мистецтв, а саме тих, які були відомі античним філософам, і які вони намагалися визначити. Є й такі, які хочуть під мистецтвом розуміти не формальне зібрання понять, а об’єктивне, тобто: не накопичення багатьох збережених інтелектуальних надбань, але багатьох предметів, які зводяться до одного або багатьох надбань. Кажу «багатьох предметів» не щодо виду, а щодо кількості.
Антецедент другого закиду спростовується так, що хоч мистецтво має справу з речами, які можуть бути і можуть не бути, воно, однак, не настільки займається ними, щоб від них залежала його істинність, але щоб їх істинність залежала від нього. Адже те, що утворюється за допомогою мистецтва, стає предметним тоді, коли воно виробляється згідно з правилами мистецтва. /13/ Цього вчить Арістотель («Етика», кн. VI, розд. 4). Та проте ця оцінка зобов’язана своєю правильністю тим речам, які вона розглядає; якщо вона виходить з того, \30\ що вони існують у собі самих, то вона правильна, а інакше — вона хибна.
На третій закид даси таку відповідь: визначення розглянутих мистецтв тут було дане не лише з огляду на їх суть, але і з огляду на те, яке місце вони посідають у громадському житті, або швидше було висловлено визначення і разом з тим закон, яким керуються мистецтва. А шкідливі мистецтва не є корисними і треба заперечувати їх право на існування в суспільстві. З цієї причини автори цього визначення вказували, що вони не гідні навіть називатись мистецтвами. Крім того, філософи-стоїки відносили мистецтва до числа чеснот. Чеснотам же властиве приносити щось добре, що узгоджується з природою [людини]. Це визначення походить з вчення стоїків, як свідчить [Ціцерон] («Вчення академіків», кн. IV). Стосовно твердження, за яким більше слід засуджувати митця, котрий грішить проти своєї волі, ніж того, котрий робить це з власної волі, то воно справедливе, бо він більше поступається своїм талантом, а не чесністю задуму, і мистецтва не перестають бути мистецтвами, якщо ними хтось зловживає і, звичайно, з цієї причини вони не стають поганими. Отже, ми заперечуємо «е ті мистецтва, якими можемо зловживати, але ті, якими нам перешкоджають користуватись за законами здорового розуму.
Тепер * перейдемо до розподілу мистецтва, який може розглядатись як троякий:
1) з огляду на речі які мають відношення до мистецтв,
2) з огляду на мету, яку вони переслідують,
3) з огляду на ступінь або важливість, який кожне з них посідає.
Отже, перший розподіл на підставі речей або матерії є такий: одні мистецтва мають справу з мовою або зі зовнішньою, за допомогою якої ми повідомляємо іншим почуттям нашої душі, або з внутрішньою, за допомогою якої розум розмовляє сам з собою. Інші ж мистецтва відрізняються від речей так, як річ від мови, а через те, що сама мова також є річ, перші, звичайно, називають мовними, а останні — реаль ними. ** Є три мовних мистецтва: граматика, риторика й діалектика; до риторики також належать історія й поетика; групу ж реальних мистецтв ми розглянемо далі. /13зв./
* Розподіл мистецтв. Перший розподіл.
** Другий розподіл.
Другий поділ мистецтв заснований на їх призначенні і є такий: одні мистецтва є практичними, інші теоретичними або споглядальними. Практичні — це ті, метою яких є певний твір мистецтва. Теоретичні — ті, метою яких є лише пізнання істини. І тому, що практичні мистецтва керують нашими діями, \31\ одні з яких, коли вони відбуваються, перебувають в самій людині і не залишають після себе свого витвору, а інші — переходять і залишають щось після їх застосування, то практичні мистецтва є двоякими. Ті, що зводяться до іманентних дій, звуться діяльними або активними; ті ж, що полягають у перехідних діях, звуться продуктивними або виконавчими.
Одні з активних мистецтв мають відношення до інтелекту, інші — до волі, ще інші — до фізичних дій. До інтелектуальних мистецтв належать риторика, діалектика, граматика, до вольових — моральні науки, і таких є три види: етика, яка встановлює звичаї людей, економія, яка подає правила ведення господарства, політика, яка дає настанови щодо управління державою, республікою, царством, імперією. Видів же політичного ладу нараховується п’ять: монархія, яка є владою одного, аристократія, яка ставить на чолі всіх справ аристократів, демократія, яка є владою всього народу, олігархія — влада небагатьох багатіїв і правління, яке являє їх комбінацію. Щодо мистецтв, пов’язаних з фізичними діями, то їх не так багато, хоч видів їх чимало, наприклад, акторське мистецтво, мореплавство, мистецтво виховання тощо. Види ж продуктивних мистецтв ми розглянемо далі. Споглядальні ж мистецтва, звичайно, поділяються на природні й надприродні. Природних мистецтв є три: фізика і метафізика, які обидві є простими мистецтвами, і математика, яка, зі свого боку, поділяється на арифметику, геометрію, оптику, музику й астрономію; надприродним же мистецтвом є свята теологія.
Третій поділ: з уваги на важливість мистецтва [поділяються на] вищі і нижчі. /14/ Вищими мистецтвами є теологія, метафізика, етика й філософія. Нижчих, як ми зараз побачимо, налічується 14. Але слід знати, що їх різноманітність випливає з речей, з якими має справу мистецтво, і з переваги мети, як це само собою зрозуміло. Нижчих є два види: вільні мистецтва, які керують вільною частиною людини, або ж гідні вільної людини. [Їх є сім], до цих семи належать: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика і астрономія. І рабські мистецтва, які грунтуються на рабській і найманій праці. Їх теж сім: сільське господарство, мисливство, військова справа, мореплавство, хірургія, ткацтво і ковальство, про які можна мати поняття з цих віршиків:
Мова, троп, розум, число, звук, кут, зірки,
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--