Учебное пособие: Основи аграрного права

Предмет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нормами аграрного права

Методи правового регулювання, що застосовуються і практиці правового забезпечення суспільних аграрних відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, які є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

Загальними, основними методами регулювання виступають методи (способи):

дозволу;

імперативної вказівки;

заборони.

Учасникам аграрних правовідносин:

а) при дозволі – дозволяється здійснювати певні види діяльності, наприклад, видачу ліцензії на перероблення зерна на спирт, видобування та розливання мінеральної води тощо;

б) при імперативній вказівці – встановлюються, наприклад, граничні норми вмісту нітратів тощо;

в) при забороні – пряма заборона на будь-які дії, наприклад, нецільове використання сільгоспугідь, експорт продукції за межі України без ліцензії тощо.

Практичний прояв способів, засобів правового регулювання внутрігосподарської та зовнішньогосподарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва здійснюється через встановлення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприємництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим договором, контрактом), виключення чи виходу з членів підприємства кооперативного типу або з учасників товариства тощо.

Застосування відповідних методів юридичного правового регулювання орендних відносин зумовлюється особливостями цих відносин. У цьому аспекті способом правового регулювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрного підприємництва прав юридичної особи (явочний метод), що забезпечується такими юридичними фактами, як прийняття Статуту конкретного підприємства загальними зборами громадян – засновників суб'єктів аграрного підприємництва і державна реєстрація цього підприємства.

2. Принципи аграрного права

Під принципами аграрного права розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання; принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі.

Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є:

примат права власності, захист прав власника,

рівноправність,

нерозривний зв'язок прав і обов'язків,

захист соціально не захищених верств населення,

законність,

загальносвітові принципи діяльності аграрних підприємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали, суспільна свідомість тощо).

Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, державною владою.

Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях – на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.

Приватна і державна власність становлять економічну основу утворення та діяльності приватних, колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та господарювання орендарів землі як виробників товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринкових економічних відносин.

Закріплення в законодавстві права всіх суб'єктів аграрного підприємництва самостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність дістає свій прояв при визначенні правового становища цих суб'єктів як юридичної особи, їх спеціальну правоздатність щодо всіх видів їх діяльності, і відображаються відповідно у конкретних правових інститутах аграрного права.

За умов повної господарської самостійності сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб набуває особливої значущості додержання принципу правового забезпечення раціонального поєднання високорентабельного виробництва та оптимального підприємництва у процесі їхньої діяльності.

Діяльність сільськогосподарських підприємств, селянських господарств здійснюється з неодмінним використанням договірної форми регулювання економічних та інших суспільних відносин. Ці підприємства та селянські (фермерські) господарства укладають на добровільних засадах з підприємствами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на її продаж. Окрім того, ці товаровиробники можуть реалізовувати таку продукцію за власним розсудом будь-яким іншим споживачам, у тому числі через біржу або на ринках.

Притаманні суб'єктам аграрного підприємництва всіх форм власності і форм господарювання господарська самостійність і самофінансування, правомочності суб'єкта права власності або суб'єкта права повного господарського відання майном і коштами, піднесення самоврядування зумовили потребу в ширшому застосуванні локальної правотворчості.