Учебное пособие: Основи історії України

У цілому господарство Київської Русі мало натуральний характер. Однак розвиток ремесла, посилення суспільного поділу праці сприяли розширенню обміну, торгівлі. Внутрішня торгівля переважне зосереджувалася на місцевих ринках, які зв'язували економічно окремі райони. Такий характер господарчих зв'язків був притаманний взагалі епосі феодалізму.

Широко розвивалася на Русі зовнішня торгівля. Найбільшими торгівельними комунікаціями були шляхи «грецький», який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, «соляний» і «залозний», котрі вели в країни Центральної Європи і на Кавказ.

Вивозили на міжнародні ринки хутра, мед, віск, льон, льняні тканини, вироби зі срібла і заліза та ін. Завозили – головним чином для задоволення потреб феодалів – предмети розкоші (шовкові тканини, парчу, сукно, оксамит, прянощі та ін.), зброю, мідь, ювелірні вироби тощо.

Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Ще до виникнення держави роль грошей виконували тварини, а потім «куна» (хутро куниці). На ранньому етапі (УШ-Х ст.) на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські полісми і міліаресії, західноєвропейські динари. За Володимира Великого і Ярослава Мудрого Русь карбувала власні гроші: срібники і златники. З XI ст. при розрахунках у великих торгівельних операціях використовувалися срібні зливки – гривни.

Яскравим свідченням високого рівня економічного розвитку Київської Русі став своєрідний процес урбанізації. Протоміста у східних слов'ян виникали ще в VI–VIII ст. Найвідоміше місто – град Кия, який виник ще в V сторіччі. В XI – І третині XIII ст. в ньому налічувалось близько 50 тис. мешканців. За середньовічними мірками – це велика кількість городян. У давньоруських Чернигові і Галичі мешкало по 25 тис. городян.

Літописи повідомляють, що в ІХ-Х ст. існувало понад 20 міст, в XI ст. згадується ще 32 міста Напередодні монгольської навали на Русі налічували понад 300 «градів», з яких майже 100 були справжніми містами. У містах зосереджувалося соціально-економічне, політичне і культурне життя.

9. Оцінка соціального розвитку Київської Русі

Давньоруська держава виникла в дофеодальний період і власність на землю довгий час залишалася колективною. Земля належала панівному класу в цілому – князю з дружиною, боярам, які в більшості своїй входили де складу дружини. В перший період – (IX–X ст.) більшість безпосередніх виробників залишалися вільними селянами – общинниками-смердами. V ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр значне місце займав збір данини.

Так, Олег та його наступники на київському столі опікувалися насамперед збиранням данини з підвладних племен. Княгиня Ольга визначала розмір данини із залежного населення, встановлюючи «устави і уроки, погости і данини». Данину звичайно платили натурою, насамперед хутром, медом, воском. Данина збиралася двома засобами: або підвладні племена привозили її в Київ, або князі з дружиною самі їздили за нею. Перший спосіб називався повозом, а другий – полюддям. На селян-общинників данина накладалася на «дим», «рало», «плуг», тобто на господарство. Крім того, селяни виконували різні повинності: ремонтували і будували шляхи, мости, замки, укріплення.

Якщо в ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр велике місце займало збирання данини, то з часом основним джерелом стають прибутки від власного феодального господарства. Починає рости велике землеволодіння – княже, боярське, церковне. Ольга мала свої села – Ольжичі, Будутине, місто Вишегородськ. Володимир – село Берестове і град Бєлгород. Росло і землеволодіння бояр. Ними в першу чергу ставали княжі дружинники, які за свою службу отримували землі і стали осідати на них. Церкви і монастирі також швидко ставали великими землевласниками. Індивідуальна земельна власність зародилась у Київській Русі лише в другій половині XI ст. «Руська Правда», складена за Ярослава Мудрого близько 1037 р., ще не знає такого способу власності, а «Правда Ярославичів» 1072 р. вже свідчить про наявність особистого землеволодіння, але поки що князівського. В літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI, а боярське – починається з XII ст. Таким чином, із розвитком землеволодіння зростав чисельно і клас феодалів, який складався із князів, бояр і церковної верхівки.

Основною категорією населення, зайнятого в господарстві феодалів, були смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала. Іншою категорією підневільного населення була дворова челядь, або холопи, які перебували в цілковитій залежності від свого господаря. Близьким до холопського було становище рядовичів і закупів – колишніх смердів, які внаслідок посилення експлуатації втрачали власне господарство та йшли в кабалу до феодала. Вони працювали за договором – «рядом» (звідси рядовичі), або відробляли позичені гроші – «купу» (звідси закупи).

Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи, маючи за різними підрахунками від 3 до 12 млн. населення і величезну територію, що обіймала 300 тис. км.

На протязі ГХ – ХШ ст. влада переживала складну трансформацію. Держава виникла в дофе