Учебное пособие: Основи культурології

Курс лекцій «Культурологія» призначений для студентів економічних спеціальностей, висвітлює основні терміни та поняття культурології – науки про сутність, закономірності існування та розвиток культури, способи опанування нею. Наведено теоретичний виклад положень і концепцій культурології, розглядаються поняття «культура», прототип культури, питання щодо природи і сутності культури, властивості культурних форм, тенденції історичних змін культури тощо.

Передмова

культурологія культура субкультура

На основі програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, курс лекцій «Культурологія» висвітлює основні терміни та поняття культурології – науки про сутність, закономірності існування та розвиток культури тощо.

Курс лекцій призначений для студентів економічних спеціальностей. Складається з десяти тематично завершених лекцій, що дозволяє студенту детальніше ознайомитися з предметом, глибше пізнати його сутність, вільно орієнтуватись у концепціях культурології, мати уявлення про генезис культури, кризові явища в ній, засоби передачі культурної інформації, роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства тощо, розуміти культуру як природну цілісність через призму культурного становлення людини і суспільства.

У курсі лекцій міститься не тільки емпіричний опис культури, але й порівняльний аналіз культур, проблеми міжкультурних комунікацій, вивчення витоків загального і специфічного, постійного і змінного в культурі. Культура розглядається як природна цілісність через призму культурного становлення людини і суспільства.

ТЕМА 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

1.1 Культурологія як навчальна дисципліна, її філософський сенс

У сучасній культурі домінантами стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникненні на їх перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на стику філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базою культурологічного знання є окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме в її інтеграційному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури та виявлення законів і механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Серед основних завдань культурології можна виділити такі:

- аналіз культури як системи культурних феноменів;

- виявлення ментального змісту культури;

- дослідження типології культури;

- розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

- вивчення культурних кодів та комунікацій.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей у конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому належить широкий діапазон людських почуттів і думок – від пошуку смислу життя до естетики.

Уже у стародавніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. У легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем, а Гермес – виготовляти знаряддя, обробляти метали.

Духовний світ людини формується під впливом культурної діяльності, у процесі здійснення культурних зв'язків і стосунків між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а й самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із суттєвих моментів культурної історії людства є потреби, які, на відміну від потреб тварин, здатні збільшуватися. Зростання потреб і було першим історичним актом, який визначив суперечливу культурну історію людства. На початку свого існування людина не мала інших потреб, крім тих, які започаткувала в ній природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду людського та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид у природі, людина повинна була задовольняти свої потреби зовсім інакше, використовуючи такі способи, які б принципово відрізнялися від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя.

Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу як подвійне відношення – природного і суспільного.

Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає в тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі.

Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність.

Потреба в праці та спілкуванні – це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури – державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, совість і честь, які народжувались лише у процесі спілкування. Саме в цьому полягає філософський сенс культури.

1.2 Сутність культури

Основною категорією культурології є поняття «культура».

Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним доповненням, що позначало завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--