Учебное пособие: Позакласне заняття з виховання почуття патріотизму в дітей на тему "Державні символи України"

В майбуття омріяні світи...

1-й ведучий. Україна! Скільки глибини у цьому співочому слові...Це – золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес.

2-й ведучий. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, Карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів – все це наша Україна.

1-й ведучий. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазури роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю.

2-й ведучий. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою свободу і честь.

1-й ведучий. Кістьми синів і дочок наша свята земля, щедро кров’ю і сльозами залита.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми українці!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми в Україні – таки ж український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

Я до себе кажу і до кожного з нас: «Говори!»

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати.

Запитаймо у себе: відколи і якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості свідомості наші збагнути не змога,

Чом солодший од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок од порога.

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мене ниє крамоли осколок тупий,

Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,