Учебное пособие: Тактика судового допиту
- вірогідність зміни ним у суді своїх попередніх показань, передбачуваний характер такої зміни та ступень її небезпеки для підтримання державного обвинувачення;
- надійність і достатність інших доказів у справі для спростування можливої зміни ким-небудь із раніше допитаних осіб своїх свідчень.
З усього вищенаведеного стає зрозумілим, що підготовка державного обвинувача до судового процесу не тільки дуже відповідальна, але й об'єктивно складна. Вона допускає складання письмового плану, основну частину якого повинні містити розділи, присвячені проведенню судових допитів. Важко собі уявити не сплановані допити підсудних у багатоепізодних справах чи допит осіб, що раніше давали неправдиві показання.
А тим часом перевірка наглядових проваджень і судова практика свідчать, що державні обвинувачі не приділяють належної уваги підготовці до допитів, складанню письмових планів допитів. Безплановість неминуче приводить до того, що судові допити проводяться пасивно, поверхово, деякі обставини залишаються нез'ясованими, у зв'язку з чим судами приймаються невірні рішення.
Форма плану в одних випадках може бути простою, в інших— складною. Все залежить від особливостей справи, вагомості попередніх показань особи, наявності чи відсутності у неї зацікавленості в результаті розгляду справи.
Якщо особа допитується по одному епізоду, обсяг плану буде невеликим.
Рекомендується у плані зазначати:
1. Короткий зміст показань конкретної особи на досудовому слідстві з вказівкою на аркуші справи;
2. Перелік обставин, що підлягають з'ясуванню;
3. Перелік питань до допитуваного. Вони повинні розташовуватися в найкращій тактичній послідовності, їхня редакція повинна бути чіткою, ретельно продуманою.
4. Спектр тактичних прийомів, які варто застосувати для найкращого проведення допиту.
5. Докази, що підлягають пред'явленню (у тому числі відео-аудіо матеріали).
6. Короткий зміст отриманих відповідей (хоча б щодо основних питань).
7. Примітка (заповнюється у ході судового допиту чи відразу ж після його завершення). У ній відмічається чи досягнута мета допиту. Якщо не досягнута або досягнута не повному обсязі, потрібно вказати - за допомогою яких інших джерел можна буде компенсувати інформаційні втрати, понесені на даному допиті. Відповідні задачі повинні бути відразу ж включені в плани наступних допитів інших осіб.
Якщо при вивченні справи прокурор конспектує показання обвинувачених, потерпілих, свідків, то в планах допиту кожного можна зняти пункт 1, щоб повторно не викладати зміст показань даної особи.
3. Стадії судового допиту і їх тактичне значення
Слід враховувати, що з особами, які підлягають допиту, прокурор знайомий тільки заочно - із матеріалів справи. Знаючи чи допускаючи. що з ким-небудь з них може бути складна тактична боротьба, прокурор повинен використовувати підготовчу стадію розгляду справи для поповнення свого уявлення про тих, хто буде допитуватись, очним вивченням їх особистих властивостей. Оскільки цю стадію допиту завжди проводить головуючий, прокурор повинен сконцентрувати свою увагу на поведінці і відповідях допитуваного.
Розпізнавання образу допитуваного припускає складання державним обвинувачем чіткого уявлення про того, з ким він має справу. Вирішити вказану задачу – значить отримати відповіді на питання:
- чиє допитаний тим, за кого себе видає, чи відповідає його реальний вигляд тому, що демонструється зовнішніми аксесуарами;
- який у нього моральний потенціал, які наміри, рівень освіти, інтелектуальний, професійний рівні, соціальний статус, характер темперамент, ступінь претендування на лідерство, життєві перспективи;
- яке відношення до вчиненого, до правопорядку, чи має кримінальне минуле,
- при яких обставинах, у якому фізичному, фізіологічному та психічному стані, в яких умовах сприймав подію, чи має психічні або фізичні недоліки.
Розпізнавання образу допитуваного завдяки невербальній інформації (жести, міміка та інше) створить передумови для рішення ряду важливих тактичних завдань, зокрема визначення державним обвинувачем прийомів встановлення і підтримання психологічного контакту з допитуваною особою, розпізнавання та подолання добросовісної омани, психологічної установки на дачу свідомо неправдивих показань.
Наприклад, коли допитуваний в момент викладення показань торкається рота рукою, як би прикриваючи його, то в більшості випадків це свідчить про те, що він каже неправду. Торкання до носу уявляє собою завуальований варіант попереднього жесту. Потирання вій в момент розповіді свідчить про підсвідоме бажання допитуваного уникнути погляду у свої очі того, хто допитує. Відтягування комірця характерно для людей, які говорять неправду і підозрюють що їх обман розкриється.
Звісно, що найважливішою передумовою успішного допиту є встановлення психологічного контакту з допитуваним. Побачивши перед собою велику аудиторію, допитуваний найчастіше відчуває сильне хвилювання, психічну напругу, що може виражатись як у підвищеній дратівливості, зайвій збудливості, так і, навпаки, у скутості, загальмованості. Усе це, звичайно, заважає встановленню з ним психологічного контакту і, як результат, проведенню повноцінного допиту.
У зв'язку з цим має велике значення уміння державного обвинувача швидко і непомітно нейтралізувати подібний психологічний стан допитуваного. Цього можна досягти рівним, спокійним, доброзичливим тоном, що починається з діалогу, ввічливим, поважним зверненням до допитуваного. Неприпустиме вживання при допиті таких вульгарних слів як «брешеш», “безглуздя”, “не кажи дурницю”, таких різких, безумовно дратівних термінів, як “винний”, “злочинець”.
Неетичним є звернення до допитуваного на «ти», навіть тоді, коли він є неповнолітнім. Завжди краще називати його ім’я та по батькові, чим вживати такі поняття як «свідок», «потерпілий», «підсудний», які навряд будуть пом'якшувати напруженість обстановки допиту. Установлений психологічний контакт необхідно підтримувати протягом усього судового засідання.
Тим часом практика свідчить про те що, державні обвинувачі іноді захоплюються боротьбою за інформацію, під час якої самі починають допускати брутальність, в зв’язку з чим руйнується психологічний контакт з допитуваним. В результаті допит може і не досягти своєї мети.
Однією з причин подібного зриву є вироблена з роками у деяких прокурорсько-слідчих працівників звичка “читати мораль” дорослій людині, вчити їх жити, давати їй публічно поради, що викликає конфронтацію.