ДАМ 45 БАЛІВ!!!      Твір-опис місцевості на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі. На тему "Найдорожче місце в моєму житті"Примітка:не взяти з якогось сайту!!!

Кожному з нас, хоча б інколи, сниться батьківська оселя. Домівка, у якій зростало наше дитинство і юність. Та домівка, до якої ти рвешся усією душею та серцем уже зі стежин «дорослого» життя. Та у скількох домівках ти б не мешкав, та якими хорошими вони б не були, рідна серцю хатинка назавжди лишається в глибині свідомості найріднішою, і сниться, сниться... Незалежно від того, де ми живемо: чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо теплоту рідної оселі. І це тепло вимірюється не градусниками повітря чи тіла, а турботою і любов’ю, які панують у твоїй будівлі. Рідна батьківська домівка обгорнута теплом священних родинних стосунків. Як кажуть у народі: «Затишно там, де тебе чекають і люблять, де тобі завжди раді». Ще з сивої давнини відомо, що батьківська оселя – то є невичерпне джерело любові, сили та наснаги. Значення цієї «фундаментальної» основи – рідної домівки є неоціненним. Від хорошої атмосфери рідного помешкання вирішальною мірою залежить не тільки особисте благополуччя кожного з нас, а й життєва незламна міць нашого суспільства. «Твоя» хатина є своєрідним святим вузликом, який поєднує серця людей. Вона є подібною до життєдайного осередку, що леліє найвищу цінність – скарб світу – дітей. Невловимо спливають роки, а у атмосфері батьківського будинку завжди панує відчуття захищеності та душевного спокою, рідні стіни надають людині віру та сили, наставляють на дорогу життя. Рідна оселя... Вона є тим Всесвітом, з якого ми виходимо у різні стежини на шляху до здобуття щастя. Атмосфера рідного місця для кожного є дорогою та неповторною. Змінюється з плином часу зовнішній вигляд наших будиночків, але дух, специфічний аромат та атмосфера не підвладні часу. Вони ніби законсервовані часом та залишаються незмінними у нашій свідомості. Частіше заїжджайте у місця, котрі бачили ваші перші кроки!

У кожної людини у рідному місті є свої улюблені місця – тих, куди приходиш, коли сумуєш або коли переповнений радісними почуттями. Про це місце знаєш тільки ти, це місце – тільки твоє, і ти нікому про нього не розповіси, тільки йому ти перевіряєш свої радості й суми. У мене теж є такий улюблений куточок – це наш міський парк, і я хочу про нього розповісти Уже кілька років пройшло з тих пор, як ми оселилися в нашій квартирі на «сьомому небі», тобто на сьомому поверсі висотного будинку. Навколо нашого будинку були невеликі гаї, і ми з родителями проводили там вихідні дні й навіть свята. Але проходили роки, а з ними поступово зникали зелені галявини, посадки й кущі черемшини. На їхньому місці побудували нові житлові мікрорайони. І стало смутно, що пішли безповоротно наші зелені друзі. Вирослі на наших очах дошкільники посадили перед будинком тополі й саджанці фруктових дерев, але ці дерева все-таки не повернуть назад тих веселих митей, коли ми вільно бігали по посадках От чому я йду у міський парк і всі частіше ловлю себе на думці, що дуже полюбила його – ніжний і ясно-зелений навесні, яскравий і барвистий улітку, що шарудить і жовтий восени, тихий і білий узимку. От переді мною колишеться зграйка берізок-сестричок, їх ніжні, легені листики тремтять на вітрі, як крильця на білому платті. Притулишся до білого стовбура, і здається, що чуєш, як по ньому повзуть трудяги-мурахи, а сама берізка розповідає казку про своє життя. Отут колись росли міцні молоді дубочки, а тепер я бачу змужнілі сильні дуби, бачу, як по їхніх гілках перелітають птаха й стрибають білки. Я сиджу на крамничці й любуюся блакитною ялиною – улюбленим деревом мого дитинства. Я уявляю собі новорічну ялинку, всю в блискучих іграшках і блискаючому «дощику». І спалахує давно забуте відчуття, коли прокидаєшся ранком із хвилюючою думкою: а що під ялинкою? Які подарунки приніс Дід Мороз? На цій крамничці часто сидять молоді мами сколясками. Тут вони відкривають своїм дітям таємниці природи: молоду зелену травичку, що колються колоски, невигадливі квіточки, пташку на гілці й мурахи на корі дерева. На цій крамничці відпочивають навчені досвідом бабусі й дідуся, які люблять своїх онуків навіть більше, ніж власних дітей. Отут, у парку, часто зустрічаються закохані. Я посміхаюся, і кудись ідуть дрібні неприємності. Потім виходжу з міського парку й таке відчуття, немов напилася живої води із джерела природи. Тихенько йду по протоптаних вузьких стежках і почуваю себе відпочилої й готової до нових, цікавих і важких справ, яких не боюся, тому що в мене є місце, у якому я завжди відпочиваю й де набираюся сил. Як добре, що в нас є міський парк!