Твір-опис картини федора манайла золота осінь

На картині "Золота осінь" ми бачимо березовий гай в мідно-золотому осінньому убранні. У глибині лугу втрачається річка, на лівому березі якої стоять стрункі біло-жовті берізки і дві осики з вже майже опалим листям. Вдалині видно червонуваті вітки чагарника. Земля укрита жовтіючою травою, що пов'янула. А на правом бережу річки — ряд ще зелених верб, які ніби чинять опір осінньому в'яненню. Річкова гладінь здається нерухомою і холодною. На поверхні води відбивається світле небо з білими хмарами. Осінній день, зображений художником, повний світла. У картині переважають життєрадісні світлі тони. Майже на лінії горизонту помітні контури далеких будов, лісу, полів, що засівають озиминою.  Пейзаж "Золота осінь" зображає найліричнішу з пір року. "Смутна пора! очей чарівність! Приємна мені твоя прощальна краса", — так сказав про золоту осінь Олександр Сергійович Пушкін. Напевно, саме ці терміни повторював про себе Ісаак Льовитан, працюючи над своїми знаменитими пейзажами. Художник розумів осінь перш за все як свято фарб, як прощання з літом. Пейзаж цей не навіває сумних думок про майбутню довгу зиму. Адже в природі все однаково чудово, і кожна з пір року має свою неповторну красу.  Дивлячись на картину "Золота осінь", глядач мимоволі проникається глибоким відчуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини високої насолоди прекрасним.