Вірш про грунт !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Нововік вплітає свої обмеженості.  Нині чергова – приреченість, Бо щоб не бути патетиці Духу,  Треба рахувати речі, Описувати їх, чудуватись «життям».  А у той час ти дозволяєш  Ввижанню асфоделів. А у той час, що не має міри "тут", Світло ідей відкидає тіні, Які, нанизуючись, створюють путь Наверх.   Зодягнувши взуття та пішовши у ліс,  Воно грузне та квітне босоніжжю. Повернувшись назад, Відчувається заданість Руху:  Мовби тихая течія, Та без Тиші, Мовби берег чекання, Та все без ґрунту.