Дипломная работа: Аксіологічні проблеми управлінської діяльності робітника освіти в умовах модернізації освітньої галузі в Україні

- Комунікативні цінності, які виявляються в умінні встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівниками громадських, державних, освітніх та інших установ і організацій.

- Сугестивні цінності, які виявляються в умінні здійснювати емоційний вплив на своїх колег, учнів, їхніх батьків та ін.

- Дослідницькі цінності виявляються в умінні пізнавати ї об'єктивно оцінювати педагогічні ситуації і процеси.

- Науково-пізнавальні цінності передбачають засвоєння наукових знань у своїй галузі [84, 11].

Багато спеціалістів поділяють думку про те, що відсутність яскраво виражених здібностей може бути компенсована розвитком інших важливих професійних якостей – працелюбства, чесного і серйозного ставлення до своїх обов'язків, систематичної і постійної роботи над собою.

Сучасна наука стверджує, що здібності до педагогічної діяльності (талант, покликання, задатки) – це важлива передумова оволодіння педагогічною діяльністю, однак не є вирішальною професійною якістю. Можна мати гарні задатки, але так і не розкрити їх, і, навпаки, здавалося б, людина й не виділялася видатними здібностями, але при наполегливій, цілеспрямованій, творчій праці зміцніла, піднеслася до вершин педагогічної й управлінської майстерності [90, 29].

Вступ до Болонського процесу вимагає перегляду концептуальних засад навчального процесу на всіх рівнях. Особливо це стосується середньої загальноосвітньої школи, оскільки саме вона закладає підвалини нашої країни, життєву компетентність її випускників. Саме зі школи розпочинаються витоки нових технологій, нових напрямків наукового знання, нового світо уявлення і світорозуміння громадян. Школа започатковує духовне відродження українського народу, формує нову особистість, що здатна активно і творчо реалізовувати як власний так і загальнодержавний потенціали. Саме у школі закладаються основи українського громадянського суспільства, правової держави, основи прав і свобод кожної людини, що прагне до саморозвитку і духовного вдосконалення.

Усе це наполегливо вимагає суттєвих змін в організації діяльності і функціонуванні усіх навчальних закладів, а особливо – загальноосвітніх. І тут на перший план витікає управлінсько-організаторська та координаційно-контрольна діяльність керівника школи. В нинішніх умовах ця діяльність чітко набуває характеру менеджменства – сучасного процесу планування, організації, мотивації та контролю, необхідних для формування та досягнення найвищого рівня діяльності конкурентоспроможного середнього загальноосвітнього навчального закладу [109, 82].

Очевидно, що в даному процесі ключовою постаттю є особа директора школи. Розбудова принципово нової системи освіти передбачає і нові, модернізовані, інноваційні властивості управління закладом освіти, які генеруються його керівником. Сучасний директор має бути не простим реалізатором нормативних документів і вказівок, а діячем, що здатний не лише об’єднати колектив навколо нових завдань, генерувати нові ідеї та досягти нових результатів за рахунок оптимізації й кооперації наявних ресурсів, постійно націлених на саморозвиток, а й передбачати наслідки діяльності навчального закладу, його вплив як на учнів – майбутніх громадян країни, так і на саму країну.

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено: "Управляти – спрямовувати діяльність, роботу кого –, чого–небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати"'.

В.Г. Афанасьєв трактує поняття "управління" як "сукупність певних дій (операцій), що здійснюють суб'єкти управління з метою забезпечення та перетворення руху до заданої мети" [82, 54].

М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають: "управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти мети організації" [74, 220].

У тому ж великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено, що "Менеджмент – сукупність принципів, методів і форм управління з метою підвищення ефективності, збільшення прибутків"

Керівництво школою – це не тільки складна і багатогранна сфера діяльності її директора, в якій поєднуються аспекти організаційного, педагогічного, соціального, психологічного та технічного характеру. Сьогодні це процес переводу складної динамічної системи, якою є школа, у більш високий якісний стан, що відповідає загальноєвропейським стандартам.

Важливими факторами, що визначають стан і результати управління ЗНЗ є норми та критерії їх оцінки. Березняк Є.С. у статті “ директор школи і вчитель: Етика взаємовідносин” визначає основні умови ефективної діяльності у галузі середньої освіти. Насамперед це такі:

- обов’язкове охоплення всіх дітей шкільного віку навчанням;

- створення у школі та вдома відповідних умов навчання;

- ґрунтовність вивчення шкільних дисциплін, якість знань, умінь та навичок учнів;

- залучення до справи навчання і виховання учнівських організацій та самоврядування, а також батьківського комітету;

- послідовне здійснення принципу виховуючого та розвивального навчання;

- постійна наполеглива робота педагогічного колективу з підвищення якості знань учнів;

- впровадження у школі принципів наукової організації праці;

- міцна трудова дисципліна в школі;

- організація системи внутрішньо-шкільного контролю, вивчення системи роботи вчителів;

- робота школи з батьками учнів.

Система управління освітою на державному, територіальному і внутрішньо-шкільному рівнях залишилася незмінною, як і десятиріччя тому. Таким чином, “незмінюваність” системи управління є потужним стабілізуючим, можна навіть сказати, “консервуючим” фактором. Зміни педагогічного процесу, не підкріплені організаційними та управлінськими діями не приведуть до реальних змін системи [6, 46].

Будь-яка організація, в тому числі й освітня, на перше місце у своєму функціонуванні ставить досягнення першості у своїй сфері діяльності. Адже зі зміною державних орієнтирів в освітній системі змінилися також і тенденції, що вивели на перший план особистісні цілі, які можна реалізувати через професійне визнання. Також фахівці з менеджменту вважають, що ґрунтом успішності є досягнення особистістю мети через певну професійну діяльність, бо професійна діяльність – одна зі сфер самореалізації особистості, де людина має можливість розкрити, проявити й розвинути професійні якості.

Ще однією аксіомою є положення про безпосередню залежність результатів роботи педагогічних колективів навчальних закладів від управлінської діяльності керівників. Підтвердженням цього є слова В. Сухомлинського, який зазначав, що „мистецтво керівництва загальноосвітньою школою полягає в тому, щоб учителів початкових класів і вчителів середніх та старших класів об'єднували єдині педагогічні переконання, щоб індивідуальна творчість, а без цього неможливий творчий колектив, образно кажучи, текла невичерпними джерелами в єдиний потік колективної майстерності, колективного досвіду, колективної турботи про знання учнів", бо саме учень стоїть у центрі педагогічного процесу й саме на формування різних освітніх можливостей останнього скерована система освіти [73, 6].

Сучасними фахівцями виділяються три групи закономірностей управління загальноосвітніми навчальними закладами. Це закономірності, що обумовлені впливом систем більш загального рівня та закономірності динаміки процесу управління; соціально-психологічні закономірності управління.