Дипломная работа: Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикаді методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева

Вступ

Розвиток вітчизняної вокальної школи триває вже майже два століття. За цей час виробився свій національний стиль співу, що визначається особливостями національної музики і традиціями виконавської культури. Українські і російські співаки мають у своєму арсеналі велику кількість технічних прийомів володіння голосом, передачі художнього образу, сценічної майстерності. Існує немало праць, вокальних посібників, у яких викладено погляди видатних майстрів вокалу, сумується їх методичний і методологічний досвід.

Засновником вітчизняної вокальної школи цілком справедливо вважається М. Глінка. Його погляди на питання співацького дихання, використання регістрів, особливості вимови тощо до теперішнього часу залишаються фундаментальними, на які спираються і якими користуються більш пізні вокальні теоретики, педагоги-методисти.

Неперевершену цінність мають праці з вокальної педагогіки таких відомих вчених-вокалістів, як Л. Дмитрієв, В. Морозов, Г. Стулова, А. Менабєні, Д. Люш, М. Павлов, О. Полякова. В них розглядаються усі центральні проблеми формування співацьких навичок.

Відомі дослідження у галузі постановки голосу педагогів Н. Малишевої, М. Донец-Тессейер, Ф. Анікєєва і З. Анікєєвої, О. Агаркова, Ю. Ковнер, Б. Васильєва, І. Алієва та інших. В них розглядаються питання розвитку основних вокальних навичок: звукоутворення, співацьке дихання, артикуляція, слухові навички, навички емоційної виразності. Більшість авторів доходять висновку про те, що основним критерієм оволодіння будь-якою навичкою є якість співацького звучання.

Однак, співацькі технології не можуть бути самоціллю, це лише засіб, який дозволяє передати голосом стан душі. Розвиток голосу – одна із сторін комплексного процесу, яким є співи. Про це говорять усі вокалісти-практики і виконавці: «спів як переживання» – єдиний ідеал у процесі, коли пісня сприймається як джерело радості й предмет духовного спілкування.

Як будь-який інший вид виконавства співацька діяльність є творчістю. Відоме положення про те, що самому творчому акту навчити неможливо, але можливо створити певні педагогічні умови які будуть сприяти розвитку в учня творчого початку, творчого мислення й уяви, художнього смаку.

Незважаючи на могутній потенціал, яким володіє вітчизняна школа співу, сучасний стан її розвитку, сучасні запроси вокального мистецтва висувають нові проблеми. Серед них: недостатнє вивчення й узагальнення історико-теоретичного матеріалу, недостатнє вивчення, відсутність узагальнення педагогічних поглядів, загальних умов виховання, методичних принципів багатьох педагогів-вокалістів минулого. Ті узагальнення, що існують, часто не мають відповідного оформлення для того, щоб повноцінно служити мистецтву сьогодення.

Все це викликало бажання зробити власний внесок в узагальнення існуючого педагогічного досвіду педагогів-вокалістів (І. Прянішникова, В. Луканіна та В. Самарцева), чиї методи стали нашим надбанням під час навчання. Тому темою магістерського дослідження обрано: «Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття: на прикладі методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луконіна, В. Самарцева».

Об'єкт дослідження: вокальні методики другої половини ХХ століття.

Предмет дослідження: методичній досвід педагогів-вокалістів І. Прянішникова, В. Луканіна та В. Самарцева.

Мета дослідження: узагальнення досвіду вокально- методичної роботи педагогів І. Прянішникова, В. Луканіна та В. Самарцева, виявлення типових закономірностей та розбіжностей.

Завдання дослідження:

Проаналізувати науково-методичну, мистецтвознавчу літературу за проблемою.

Визначити особливості становлення вітчизняної вокальної школи та її розвитку у другій половині ХХ століття.

Проаналізувати методичний досвід вокальної роботи І. Прянішникова,

В. Луконіна, В. Самарцева.

Узагальнити методичні прийоми постановки голосу трьох представників вітчизняної вокальної школи.

Виявити не відомі раніше особливості методів роботи педагогів-вокалістів: І. Прянішникова, В. Луканіна та В. Самарцева.

У дослідженні був використаний комплекс методів:

Теоретико-методичний аналіз мистецтвознавчої, наукової, методичної літератури.

Спостереження педагогічної діяльності В. Самарцева.

Узагальнення методів і прийомів вокальної роботи.

Наукова новизна та практичне значення дослідження: узагальнено досвід вокально-педагогічної роботи трьох представників вітчизняної вокальної школи: І. Прянішникова, В. Луконіна, В. Самарцева; проаналізовано особливості вокальної методики В. Самарцева у порівнянні з іншими методиками вітчизняних педагогів-вокалістів (І. Прянішникова та В. Луконіна).

Апробація результатів дослідження відбулася шляхом публікацій статті „Аналіз вокальних методик другої половини ХХ століття на прикладі методичного досвіду І. Прянішникова, В. Луканіна, В. Самарцева” у зб. Студентських праць ЛДПУ „Науковий пошук майбутніх дослідників” (Луганськ: Альма-матер, 2007), виступу на конференції (інституту культури і мистецтв Луганського Національного педагогічного університету ім. Т. Шевченко).

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ.

Становлення вітчизняної вокальної школи (М. Глінка та його послідовники)

Між історією опери й історією оперного виконавства існує прямий зв'язок, що випливає з обумовленості образу співака. М. Глінка перший підняв російську оперну культуру не тільки до західноєвропейського рівня, але й значно вище. Він почав процес музично-драматургічних реформ, що послідовно відбувалися в оперному жанрі протягом усього XIX століття у творчості О. Даргомижського, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова та М. Мусоргського.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--