Дипломная работа: Античний театр як модель античного полісу

Поражена Зевесовым огнем.

Из бога став по виду человеком,

Я подхожу к струям родимых рек...

Еврипид. Вакханки. 1 — 6

Походження культу Діоніса, як і містерій Деметри, втрачається в доісторичному минулому. Коріння його, поза сумнівом, пов'язане з якнайдавнішими обрядами родючості. Можливо, діонісизм мав загальні витоки з праарійским оргіастичним культом хмільного зілля — Соми, або Хаоми. У історичний час ім'я Діоніса пов'язували з виноградарством і виноробством. Він був оголошений також покровителем дерев і стад. Але спочатку Діоніс, найімовірніше, був не ким іншим, як старим крітським божеством відтворюючої та родючої сили. Всі його пізні атрибути: виноград, дерева, хліб — вторинні. Головним же символом його був бик. Вакханки співали:

О, гряди, Дионис благой

В храм Элеи,

В храм святой,

О, гряди в кругу хариты,

Бешено ярый,

С бычьей ногой,

Добрый бык,

Добрый бык[4]

Якийсь час центром шанування Діоніса залишалася Фракія — країна на кордоні теперішніх Греції і Болгарії. Там відродився цей стародавній культ і біля VI сторіччя почав розповсюджуватися по всій Елладі.

У одному з фракийских сіл, йдеться в народній грецькій оповіді, жив старий смутний бездомний козел. Проте восени з ним відбувалися дивовижні зміни: він починав весело підстрибувати і грайливо чіплятися до перехожих. У такому стані козел перебував якийсь час, потім повертався до свого смутку. Селян зацікавили несподівані зміни в настрої козла, і вони почали стежити за ним. З'ясувалося, що настрій тварини змінювався на краще після того, як вона походить по винограднику і поїсть кетягів, що залишилися після збору урожаю. Як правило, на полях залишалися розчавлені, брудні кетяги. Виноградний сік бродив і перетворювався на хмільне вино. Від нього й п'янів козел. Люди спробували ці ласощі і вперше відчули на собі дію алкоголю. Козел був проголошений винахідником вина і, таким чином, став богом. Двічі на рік — навесні, коли виноградні лози розпускали бруньки і селяни починали обрізання виноградних кущів, і восени, після приготування першого вина з молодого винограду, на честь Діоніса влаштовувалися містерії. Найбільш урочистими і веселими були осінні святкування. Учасники містерій збиралися вечорами на пагорбах, розпалювали вогнища, пили «кров Діоніса», танцювали, співали, поїдали жертовних тварин і таке інше.

З Фракії культ Діоніса і містерії, які його супроводжували, розповсюдилися по всій Греції, а потім (з III ст. до н.е.) — по всій території імперії Олександра Македонського. Слід зазначити, що містерії Діоніса формувалися в основному на околицях Стародавньої Греції — в Македонії і підвладній їй Фракії[5] . До відкриття Мікенської культури вважали, що Діоніс це чужоземний бог, якого чтили варвари, і одного прекрасного дня почав наступ на цивілізовану Елладу. Його культ, на думку дослідників того часу, був фракійського походження; там, у північних сусідів Греції, що мали так багато спільного з малоазіатськими племенами, за словами одного з найбільших дослідників діонісизма, Е. Роді, «здійснювалося на честь його святкування на висотах гір, темною ніччю, при мерехтливому світлі факелів. Лунала галаслива музика: звук мідних гомінких бубнів, глухий грім, і серед них звуки низько тонних флейт, що приводять в безумство. Збуджений цією музикою натовп тих, що святкують, танцює з галасливим тріумфуванням. Здебільшого це жінки, які доходять до виснаження в цьому дикому танці. Волосся дико розвівається, в руках вони тримають змій, присвячених Сабазію; вони розмахують вакхічними жезлами, в яких під плющем приховані вістря копій. Так шаліють вони до крайнього збудження всіх відчуттів, потім в священному екстазі вони кидаються на тварин, вибраних для принесення в жертву, хапають і роздирають наздогнану здобич, відривають зубами криваве м'ясо і пожирають його сирим»[6] . Проте тепер встановлено, що ця думка була не цілком точною. Ахейські епіграфічні матеріали свідчать, що греки знали Діоніса ще до Троянської війни[7] .

Проте це відкриття, проливаючи додаткове світло на витоки культу Діоніса, не вирішує остаточно питання про його походження. Наприклад, А. Ф. Лосев, чудово знайомий з досягненнями мікенології, однак вважає, що Діоніс — божество не еллінського, а східного (фракійського та лідійсько-фригійського) походження, що прийшло через Фракію, розповсюдилося в Греції порівняно пізно і насилу утвердилось там. Хоча ім'я Діоніса зустрічається на табличках крітського лінійного письма «В» ще в XIV в. до н.е., проте розповсюдження і затвердження культу Діоніса в Греції відноситься до VIII—VII ст. до н.е. і пов'язано із зростанням міст-держав (полісів) і розвитком полісної демократії. У цей період культ Діоніса почав витісняти культи місцевих богів і героїв. Діоніс як божество землеробського кола, пов'язане із стихійними силами землі, постійно протиставляється Аполлону як божеству, перш за все, родовій аристократії. Народна основа культу Діоніса відбилася в міфах про незаконне народження бога, його боротьбу за право увійти до лав олімпійських богів і за повсюдне встановлення свого культу[8] .

Так чи інакше, Діоніс з'явився на Олімпі пізніше за інших богів. Існують міфи про різні стародавні втілення Діоніса, які мов би готували його прихід. Відомі архаїчні іпостасі Діоніса: Загрей, син Зевса Критського і Персефони, Іакх, пов'язаний з елевсинськими містеріями[9] .

Коли говорять про мати сина Зевса Діоніса, називають різні імена. Одні вважають, що його матерю була Деметра або Іо[10] ; інші називають Діону, Персефону, з якою Зевс злігся у вигляді змія, і навіть Лето[11] . Плутарх, називаючи Діоніса «сином Лето» («забуття»), таким чином вказує на його пізнішу іпостась — бога виноградної лози[12] . Проте більшість античних авторів схиляються до того, що Діоніс — син Зевса і Семели, дочки фіванського царя Кадма.

Основний міф про походження Діоніса звучить таким чином. Зевс, прийнявши вигляд смертного, мав таємний любовний зв'язок із смертною жінкою Семелою («земля»). Охоплена ревнощами Гера, перетворившись на стареньку, порадила Семелі, яка була вже на шостому місяці вагітності, поставити своєму таємничому коханому умову: хай він з'явиться перед нею в своєму справжньому вигляді, яким він являвся свататися до Гери. Семела послухалася цієї поради. І Зевс, що присягнувся водами Стікса, був вимушений виконати її прохання: він з'явився їй в гуркоті грому і сяйві блискавок, чим і спопелив її.

Грянули громы Зевса -

Муки родов приспели:

90 Не доносив, извергнула

Бромия мать из чрева

И под ударом молний

Кончила жизнь безвременно...[13]

Проте, її шестимісячного недоношеного сина Зевсові вдалося врятувати. Спочатку гнучкі стебла зеленого плюща вихопили дитину з полум’я й уповили його прохолодою матері-землі. А потому Гермес зашив врятовану дитину в стегно Зевса, який по трьох місяцях доношування, в сталий термін вивів його на світло. От чому Діоніса називають «двічі народжений» або «дитя подвійних дверей»[14] .

Но извергнутого принял

Зевс в свое немедля лоно,