Дипломная работа: Античний театр як модель античного полісу
У Орхомені три дочки Мінія, яких звали Алкифоя, Левкиппа і Арістіппа, варіант – Арістіппа і Арсиноя, відмовилися брати участь у вакхічних ходах, не дивлячись на те, що Діоніс сам запросив їх, з'явившись в образі дівчини. Почувши відмову, він перетворився спочатку на лева, потім на бика і пантеру і позбавив їх розуму. Левкиппа принесла в жертву власного сина Гіппаса, коли на нього ліг жереб, і три сестри розірвали його на шматки і пожерли, після чого почали несамовито носитися по горах, поки, нарешті, Гермес не перетворив їх на птахів, хоча деякі стверджують, що Діоніс перетворив їх на кажанів.[30] На спокуту смерті Гіппаса в Орхомені щорічно святкували свято під назвою Аргіонія («спонука до дикості»), на якому обраниці спочатку вдають, що розшукують Діоніса, а потім, зійшовшись на тому, що він перебуває десь в товаристві муз, сідають в коло і загадують один одному загадки до тих пір, доки з храму Діоніса не вибіжить жрець з мечем і не уб'є ту з них, яку зловить першою.
Після того, як вся Беотія визнала божественність Діоніса, він почав навіщати острови Егейського моря, несучи скрізь веселість і руйнування. Зі східних земель (з Індії або з Лідії і Фрігії) він повертається до Греції, до Фів. Прийшовши в Ікарію, він з’ясував, що його корабель не годиться для подальшого плавання, і найняв інший — з тиренськими моряками, які заявили, що пливуть на острів Наксос. Проте насправді це були пірати, які, не підозрюючи про божественну природу Діоніса, відправилися до Азії, щоб продати його в рабство[31] . Вони закували Діоніса в ланцюги, проте окови самі впали з його рук; Діоніс зробив так, що з палуби стала рости виноградна лоза, що незабаром обплутала всю щоглу, а оснащення стало все обплетеним плющем. Весла перетворив на змій, сам він з'явився у вигляді ведмедиці чи лева, а весь корабель був переповнений дикими звірами. До того ж шалено звучали флейти. З переляку пірати пострибали у воду і перетворилися на дельфінів[32] .
У цьому міфі відбилося архаїчне рослинно-зооморфне походження Діоніса. Рослинне минуле цього бога підтверджується його епітетами: Евій («плющ», «плющевий»), «виноградний кетяг» і так далі.[33] Зооморфне минуле Діоніса, відображене в його здатності до перевертання у звірів і уявленнях про Діоніса — бика[34] і Діоніса — козла. Символом Діоніса як бога родючих сил землі був фалос.
На острові Наксос Діоніс зустрів свою кохану Аріадну, покинуту Тесеєм, викрав її і на острові Лемнос одружився з нею; від нього вона народила Ойнопіона, Фоанта, Стафіла, Латроміду, Еванта і Тавропола. Пізніше він помістив її весільний вінок серед зірок[35] .
З Наксоса Діоніс відправився в Аргос, де Персей спочатку чинив опір йому і убив безліч його прихильників. За це Персей поніс покарання: Діоніс наслав на аргів’янок безумство, і ті почали пожирати своїх немовлят живцем. Персей поспішив визнати свою помилку і вмилостивити Діоніса, побудувавши храм на його честь[36] .
Нарешті, встановивши свій культ у всьому світі, Діоніс піднісся на небеса, щоб зайняти своє місце праворуч від Зевса як один з дванадцяти великих богів. Згідно з однієї з версій міфу, Гестія поступилася йому своїм місцем за столом богів, зрадівши можливості покінчити з розбратами в її сімействі і знаючи, що вона завжди може розраховувати на гостинність в будь-якому грецькому місті, яке тільки їй захочеться відвідати.[37] Після цього через Лерну Діоніс спустився в Тартар, де підкуповував Персефону, подарувавши їй мирт за дозвіл забрати з собою його покійну матір Семелу. Мати піднялася з ним в храм Артеміди в Трезені, але, щоб решта духів померлих не почала їй заздрити і не образилися, він змінив її ім'я і представив богам-олімпійцям як Тіону.[38] Зевс надав в її розпорядження житло, на що навіть Гера, приховавши злість, змовчала.
Таким чином грецька, доволі гнучка в своєму розвитку і рефлексивна міфологічна традиція демонструє розвиток, чи пак, повернення до сонму могутніх Олімпійських богів колись хтонічного Діоніса, вмираючого та народжуючогося бога. Безперечно демократичне божество, сповнене неолітичного містицизму займає особливе місце в культурній практиці античних Афін. Його культи та пов’язані з ними містерії, стають доволі популярними в широких верствах афінського населення. Тому з погляду культуролога нема предмету для спору в питанні про те, з якої традиції народилася трагедія. Вона, дійсно, як писав Ф. Ніцше, була народжена з духу діонісійської ідеології[39] , яка до VII ст.. до н.е. буквально захоплює культову практику Еллади, як Діоніс у варіантах міфу захоплює її територію.
1.2 Форми культу Діоніса в Греції
1.2.1 Сільськогосподарські свята на честь Діоніса. Діонісії
Быстрой стопою приди, о владыка, к давильному чану Руководителем будь нашей работы ночной;
Выше колен подобравши одежду и легкую ногу
Пеной смочив, оживи пляску рабочих своих.
И говорливую влагу направив в сосуды пустые,
В жертву лепешки прими вместе с лохматой лозой.
Квинт Меккий. Молитва виноделов Вакху[40] .
Однією з найважливіших сторін культу в Греції були свята. Вони не були однаковими повсюдно в Елладі. Поза сумнівом, найбільшою популярністю користувалися афінські свята: до великих Панафінеям і Діонісиям у Афіни стікалася маса іноземців, і тоді місто демонструвало ту пишність, витрати на яку засуджували такі люди, як Сократ. У Спарті свят було значно менше і, в усякому разі, не було таких, які за блиском могли б порівнятися з афінськими. Але грецькі свята були дуже різноманітні не тільки через місцеві відмінності; вони сильно відрізнялися також враховуючи характер бога і мету святкування. При цьому на перший план виступали власне культові дії: то великі жертвопринесення і урочисті процесії, то спокутні церемонії; на них відбувалися змагання і ігри; бували містичні посвяти і оргіастичні торжества. Свята часто також мали значення днів веселості і спокою, коли припинялися всі приватні і суспільні справи, судова діяльність і політичні збори[41] . Платон саме в цьому вбачав мету свят: боги давали людям відпочинок від праці, щоб вони веселилися разом з музами, Аполлоном і Діонісом.
Діонісійських святкувань було багато, їх справляли в різні пори року: Малі, або сільські Діонісії — в грудні, Ленєї — в січні, Антестерії — в лютому, Великі, або міські, Діонісії — в березні, Осхофорії — в жовтні. Кожне з цих свят було пов'язане з яким-небудь етапом річного циклу виноградарства або виготовлення вина[42] .
Виноградна лоза і плющ хоча спочатку і не зв'язувалися з
Діонісом (який на початку був богом продуктивних сил природи
взагалі), надалі міцно увійшли до його міфології. Про це
свідчить безліч епітетів Діоніса, пов'язаних або з цією
рослиною, або з вином як продуктом виноградної лози. «Виноградний»,
«прекрасновиноградний», «виноградолюбивий», «многогроний», «гронеприкрашений», «виноподатель», «виноносець», «винорозливатель», «винородитель», «винопивця». А назва одного з діонісових свят «Ленєї» походить від слова, що має значення «давильня», «точило», «чан». Плющ теж був пов'язаний з культом і міфом Діоніса[43] . Діоніс зображався або цілком у вигляді бика, або, принаймні, з бичачими рогами.
Перш за все потрібно назвати Осхофорії. Їх справляли, коли у все Аттиці закінчувався збір винограду нового врожаю. Богам приносили в жертву виноградні китиці, а афінські ефеби змагалися в бігу на довгі дистанции— перші 10 переможців отримували нагороди.[44] Його назва походить від того, що цього дня двоє хлопців повинні були принести гілки виноградної лози із стиглими гроздями від святилища Діоніса до храму Афіни. Потім влаштовувалися змагання бігунів, і переможець отримував в нагороду напій, змішаний з п'яти компонентів. Змагання хлопців в бігу, що мали назву «stafylodromoi» (бігуни з кетягами), проходили і в Спарті під час великого свята Карней, що святкувалися на початку вересня. Назва змагань указує, що цей звичай був якимсь чином пов'язаний із збором винограду. Один з хлопців, прикрасивши голову стрічками, біг попереду інших, проголошуючи місту благословення. Якщо інші наздоганяли його — це був добрий знак, а якщо ні — поганий. Ці змагання нагадують змагання за часів Осхофорій.
Взимку, приблизно в грудні, в сільських місцевостях святкувалися Малі, або Сільські Діонісії. У ці дні за традицією було прийнято відкорковувати бочки з молодим вином. У програму свята входили урочисті процесії з фалосом, приношення в жертву козла, виступи акторів, різного роду народні ігри і жарти. З серйозних і веселих хорів цього свята розвинулися трагедія і комедія.
Особливою популярністю користувалися жартівливі змагання — «асколіасмос»: хто довше за всіх протримається на одній нозі на тугому бурдюкові з вином[45] . «Асколіасмос» привертав хлопчиськ і молодих хлопців. А для дівчаток робили гойдалки — на згадку про Ерігону, дочку Ікарія, легендарного родоначальника виноробства. Ікарій був, за переказами, першою людиною в Аттиці, кого бог Діоніс навчив розводити виноградну лозу і виготовляти вино. Ікарій почав енергійно поширювати нову плодову культуру в країні, але одного разу декілька пастухів, яких він пригостив вином, сп'яніли і, не знаючи раніше подібного відчуття, вирішили, що він отруїв їх. Тоді вони в гніві убили виноградаря і зарили його тіло в горах. За допомогою свого собаки Майри нещасна Ерігона відшукала тіло свого отця і у відчаї повісилася на дереві, під яким лежав його труп. Діоніс узяв всіх три на небо, де Ікарій, Ерігона і Майра стали зірками.[46] З тих пір в Аттиці повелося влаштовувати в Малі Діонісії «свято гойдалок», підвішених на дереві на згадку про загиблу дочку Ікарія. Свято супроводжувалося, зрозуміло, очисними жертвопринесеннями Діонісу.
І.Ф. Анненський пояснює сенс і побутову сторону цього ботанічного міфу таким чином. Убитий і закиданий каменями Ікарій — це виноград під пресом. Ерігона і епідемія самогубств, викликана на землі наслідуванням її смерті, — це ягоди нового винограду, яким обчіплялася лоза, коли проявлений і вичавлений виноград вже дав свій п'янкий сік, що перебродив. Пастухи випили одне вино і тоді убили Ікарія, тобто почали готувати інше. Перехід Діоніса до Аттики з Фракії знаменується новим його різновидом: з вакхічного, тобто такого, який, по виразу Геродота, примушує біснуватися, Діоніс стає Лісієм, тобто розрішителем уз[47] .
Вивчаючи календар з початку року, можна виявити свято, яке справляли в Афінах на початку січня. Воно мало назву Галої— від слова «halos», що означає і місце абсолюту, і сад. Оскільки перше значення слова навряд чи стосується свята, що відзначається в січні, то це, швидше за все, було свято обробітку садів. Вважається, що воно включало містерії Деметри, Кори і Діоніса і що воно святкувалося жінками і було приурочено до збору винограду і куштування нового вина[48] .
У січні ж справлялися Ленєї — святкування вичавлювання винограду, що супроводжувалося урочистими процесіями. Після принесення урочистих жертв в Ленеоні — храмі Діоніса в Афінах — починалося свято, під час якого пробували свіжий напій з нового урожаю, щось на кшталт французького бужоле. По вулицях сіл і міст ходили веселі натовпи народу, а в самих Афінах влаштовували багаті бенкети на державний кошт. З середини V в. до н.е. це свято почали відзначати представленням якої-небудь комедії, а з 240 або 241 рр. до н.е. в програму торжеств включили і трагедію.
Ще важливіші були Анфестерії (у лютому), в яких зливалися один з одним різні переконання і культи. Анфестерії були весняним «святом квітів» і одночасно днями спомину померлих. Тривали вони декілька днів.
М. Нільссон, який багато зробив в галузі вивчення грецької релігії, зокрема — народних культів, описує свято Анфестерій так. У самих Афінах головним обрядом Анфестерій було благословення і ритуальне пиття нового вина. Перший день свята, Піфоїгія, отримав свою назву від процесу відкорковування глеків з вином. Подібний обряд в той же самий час здійснювався в Беотії, але там він був присвячений Благому Даймону — богові, на честь якого здійснювалися узливання після кожної трапези. У Афінах же змішане жрицею вино доставлялося в святилищі Діоніса в Болотах і благословлялося перед богом. Кожному учасникові вино наливали в особливий глек, і тому цей день назвали «Свято глеків» (Хоес). Свою порцію вина отримували навіть маленькі діти, яким цього дня було прийнято дарувати подарунки, особливо маленькі розкішні глеки. У школах в цей час був вихідний день, і вчителі отримували цього дня свою мізерну платню за дурно. На це свято пускали дітей з чотирьох років на знак того, що вони вже не просто немовлята. Іншою важливою церемонією Анфестерій було ритуальне одруження Діоніса з дружиною вищого жерця Афін — архонта-царя. Це приклад широко розповсюдженого обряду, призначеного для забезпечення родючості. У фольклорі інших країн можна зустріти немало подібних прикладів. У Греції вони, здебільшого, міфічні. В Афінах було прийнято везти бога в місто на кораблі, поставленому на колеса – carus navalis. Адже він був богом весни, що приходить з-за моря.
Третій день, або, точніше — вечір напередодні третього дн?