Дипломная работа: Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.

На відміну від В.Тішкова, він не сумнівається в реальності самого феномена, але, попри все те, свідомо відмовляється від усяких спроб відповідної категоризації. Цілий ряд дослідників, що присвятили себе дослідженням нації і націоналізму, констатують той факт, що “багато вчених, розглядаючи доктрину націоналізму, просто відмовляються від визначення нації. Вони або користуються змістом, що інтуїтивно розуміється, або взагалі вважають його винаходом націоналістів”. Так Е. Хобсбаум свою працю, що присвячена цікавлячим нас сюжетам, починає з відмовлення від будь-яких спроб дати апріорне визначення нації. Він переконаний у тому, що об’єктивні критерії (мова, етнос, територія) приречені на провал у силу того, що лише деякі безсумнівно національні утворення мають вище перелічені ознаки. Що ж стосується суб’єктивних критеріїв, таких як почуття приналежності до нації чи бажання ввійти в її склад, - вони не тільки не пояснюють, що таке нація, але і ведуть до небезпечної омани, що бажання скласти єдину націю досить для того, щоб вона з’явилася на світ. У силу цих розумінь Е.Хобсбаум називає “нацією” будь-яку велику групу людей, що вважають себе її членами”.[40] Але в контексті нашої теми важливо те, що “нація визнається соціальним утворенням лише остільки, оскільки вона зв’язана з визначеним типом сучасної територіальної держави, з “нацією – державою”, і міркувати про нації і національності поза цим контекстом не має…ніякого змісту”.[41]

З’ясування парадигматики етнологічногічного знання має принципове значення у контексті конструювання адекватної нашим вітчизняним реаліям етнічної політики. Для нас важливо не просто констатувати, що “всі етнічні теорії і концепції можуть бути розділені, насамперед, по ознаці віднесення до конструктивізму або примордіалізму” і що “це членування є граничним і найбільш принциповим, оскільки мова фактично йде про те, чи існує “етнічна сутність”, а отже, предметна область в етнічній теорії”. Важливо це не тільки тому, що названі парадигми дозволяють точно позиціонувати і вчених, і концепції в теоретико-методологічних полях етнологічного знання, які вони пропонують. Важливо це насамперед тому, що всі етнологічні теорії і конструкції практичної політики, покликані, з погляду їхніх авторів, пом’якшити етнокультурну ситуацію тієї чи іншої держави, й оптимізувати її ж державний устрій (такі, що мають, на жаль, яскраво виражену етнічну складову) чи містять у собі солідаризацію з тією чи іншою парадигмою інтерпретації етнічного. При цьому одна парадигма – примордіалістська, яка спонукає до політизації етнічності, і відкриває етнічним антрепренерам безмежні можливості для етнополітичних спекуляцій і мобілізації етнічності в інтересах етнополітичних еліт. Друга парадигма – конструктивістська. Вона дає можливість обґрунтувати доцільність і необхідність деполітизації етнічності і деетнізації політики. Одна служить теоретичним виправданням збереження в поліетнічних державах моделі, за якої частина суб’єктів конструюються за етнічним принципом, проголошуються від імені “титульних” етнічних груп і фактично є інституціональною формою дискримінації представників “нетитульних” етнокультурних співтовариств. Друга інтерпретує модель, як форму територіальної демократії і дозволяє обґрунтувати проект уніфікації статусів, прав і повноважень усіх суб’єктів держави, забезпечення прав і свобод громадян країни поза залежністю від їх етнокультурної і мовної ідентичності і регіону проживання.

Дві розглянуті парадигми наукових досліджень в області етнополітології з всією очевидністю виходять за рамки академічних студій і служать концептуалізації тих чи інших політичних інтересів. Саме тому полеміка така гостра. На жаль, політична мобілізація етнічності останнього десятиліття привела до реанімації багатьох віджилих теоретичних догм з арсеналу “радянської теорії етносу”. Більш того, в етнополітологічній конфронтації догми ці трансформувалися в ідеологеми, а примордіалізм, як специфічна наукова традиція, припинив бути надбанням тільки вчених і все частіше освоюється вульгаризаторами науки. У ситуації ж г?