Дипломная работа: Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США

4. На підставі «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року» здійснити розгляд та аналіз:

- енергетичної залежності України від поставок органічного палива;

- структури споживання первинної енергії в Україні;

- показників ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів країни, витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП) в контексті енергоємності ВВП країн світу;

- балансу нафти;

- характеристика внутрішніх та зовнішніх нафтових джерел;

- прогноз балансу надходження та розподілу природного газу до 2030 року;

- видобутку природного газу в України;

- видобутку природного газу за межами України;

- характеристики сучасного стану та розвиток газотранспортної системи;

- характеристики і перспективи ядерної енергетики;

- характеристики і перспективи вугільної промисловості;

- фінансового забезпечення розвитку ПЕК України.

5. Визначення довгострокової політики України направленої на забезпечення енергетичної безпеки України для вирішення питань в сфері економіки, соціального захисту населення, оборони, безпеки і територіальної цілісності країни.

Розділ І

СУЧАСНИЙ СТАН ТА МАЙБУТНЄ СВІТОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ.

1.1 Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах.

У вересні 1999 року, за рік до виборів в США, які зробили його найбільш впливовим віце-президентом в історії, Чейні виголосив промову перед керівниками нафтової промисловості в Лондонському інституті нафти.

«За деякими оцінками, в подальші роки світовий попит на нафту щорічно збільшуватиметься в середньому на два відсотки, тоді як природне скорочення видобування з існуючих запасів складатиме, принаймні, три відсотки. Це означає, що до 2010 року нам не вистачатиме додатково 50 мільйонів барелів на день. Так звідки ж візьметься нафта? Уряди і національні нафтові компанії, очевидно, контролюють близько 90 відсотків запасів. Нафта, по суті, залишається справою урядів. Тоді як в багатьох регіонах світу є великі нафтові можливості, Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз. Навіть якщо компанії сильно стурбовані доступом до цих ресурсів, прогрес залишається у них невеликим. Вірне те, що технологія, приватизація і розкриття цілої низки країн створили безліч нових можливостей по всьому світу для різних нафтових компаній, але, озираючись в початок 1990-х рр., очікувалося, що значна частина нових світових ресурсів прийде з колишнього Радянського Союзу».

Зауваження Чейні заслуговують уважного прочитання. Він прогнозує помірне зростання світового попиту на нафту до кінця поточного десятиліття, тобто в найближчі роки чотири. Він оцінює, що світу потрібно буде знайти додатково 50 мільйонів барелів щоденного видобутку. Загальний щоденний видобуток нафти в даний час коливається біля рівня 83 мільйони барелів нафтового еквівалента. Це означає, що для того, щоб уникнути катастрофічного браку і подальшого спустошливого удару по світовому економічному зростанню, згідно оцінкам Чейні в 1999 році, світ повинен знайти нові джерела виробництва нафти, що складають більше 50% від світового рівня видобутку в 1999 році і це треба зробити до 2010 року. Іншими словами, це еквівалент п'яти нових нафтових родовищ, кожне з яких рівне за розмірами сьогоднішній Саудівської Аравії.

Оцінка Чейні базувалася також на заниженій оцінці майбутнього попиту на імпортовану з боку Китаю і Індії, сьогодні найбільш зростаючих споживачів нафти на планеті.

Другим заслуговуючим уваги пунктом лондонських коментарів Чейні 1999 року є його зауваження, що "Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною, - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз". Проте, як він цілком недвозначно відмітив, нафтовий «приз» Близького Сходу знаходиться в національних або урядових руках, закритий від експлуатації приватним капіталом, і тим самим, малодоступний для «Halliburton» Чейні і його друзів з ExxonMobil або Chevron, або Shell, або BP.

Тоді Ірак з його другими за величиною після Саудівської Аравії запасами нафти на Близькому Сході знаходився під владою Саддама Хусейна. Іран, що має в своєму розпорядженні другі за величиною світові запаси газу, додатково до своїх нафтових резервів, знаходився під владою націоналістичної теократії, був закритий для тендерів приватних нафтових компаній США. Резерви Каспійського моря були предметом запеклої геополітичної битви між Вашингтоном і Росією.

У вересні 2000 року Чейні, разом з Доном Рамсфелдом, Полом Вулфовіцем і багатьма іншими, хто увійшов до нової адміністрації Буша, опублікував політичну доповідь, озаглавлену «Перебудовуючи захист Америки». Ця стаття була опублікована групою на ім'я «Проект Нового Американського Сторіччя» (PNAC).

Група Чейні PNAC закликала майбутнього президента знайти відповідний привід для оголошення війни Іраку, щоб його окупувати і отримати прямий контроль над другими за величиною запасами нафти на Близькому Сході. У їх доповіді відверто заявлялося: «Тоді як незавершений конфлікт з Іраком вже забезпечує необхідне обґрунтування, необхідність в істотній американській силовій присутності в (Персидській) Затоці перевершує приватне питання про режим Саддама Хусейна. . .».

У вересні 2000 року Чейні підписався під документом, який як ключовий захід оголосив "американську силову присутність в Затоці" і зміну режиму в Іраку, незалежно від того чи є Саддам Хусейн "хорошим, поганим, або злим". Це послужило першим кроком в просуванні армії США в "те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз".

Саме про це міркував Чейні в своїй лондонській промові 1999 року. Вирвати нафтові ресурси Близького Сходу з рук незалежних націй і вкласти їх в руки, контрольовані США. Військова окупація Іраку була першим важливим кроком цієї американської стратегії. Остаточним «призом» Вашингтона був, проте, контроль над енергетичними запасами Росії.

Невипадкове те, що на початку 2001 року Чейні негайно отримав завдання очолити Президентську комісію з вироблення енергетичної стратегії (Presidential Energy Task Force).

Розвал Росії: «остаточний приз»