Дипломная работа: Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття

В ранніх новелах Т.Манна є риси, які ріднять їх з натуралізмом. Але між раннім Т.Манном та послідовним натуралізмом є значні розбіжності. Нещастя, які переслідують героїв Т.Манна, носять більш внутрішній, більш психологічний характер, ніж нещастя, від яких гинуть натуралістичні герої. Героїв ранніх новел Т.Манна ("Маленький пан Фрідеман" та "Луїзхен") переслідують хворобі та слабкість духу, власна нерішучість та безпомічність. І саме це їх губить.

Відчувається зв’язок ранніх новел Т.Манна з тими напрямами в літературі та мистецтві Німеччини 90-х pp. (неоромантикою, символізмом), які заглиблювалися у внутрішній світ людини та абсолютизували його. Конкретну дійсність вони розглядали як несуттєву, таку, яка слугує лише відображенням та проявом якоїсь іншої, більш суттєвої дійсності. Іноді вони повністю заорювалися в деякий вигаданий світ містичних бажань та сподівань.

Метафізичність ранніх новел Т.Манна безпосередньо пов’язує його з Ніцше. Основні категорії Т.Манна (життя та смерть, хвороба та здоров’я), які поєднують біологічне начало з метафізичною суттю, відтворюють відповідні категорії Ніцше. Ряд важливих лозунгів та термінів Ніцше прямо повторюються чи варіюються у Т.Манна. Так, вираз "воля до щастя" без сумніву навіяний виразом Ф.Ніцше "воля до влада".

Два різновиди земного життя протиставлені у ранніх новелах Т.Манна. Людям практичної діяльності» сильним та жорстким, протистоять люди, які намагаються "виключитися" з практичного життя, люди, духовно тонкі, але слабкі, - саме таким чином співвідносяться сфери життя у Т.Манна. Серед таких "практичних" людей, з якими доводиться стикатися героям Т.Манна, - це перш за все безжалісні та жорстокі люди, такі як Герда в "Маленькому пані Фрідемані" та Амра в новелі "Луїзхен". Саме їх автор "проводить" через тему кохання.

Звернемося ще до однієї ранньої новели Т.Манна - "Луїзхен". Досить цікавим є початок твору: "Бывают браки, возникновение которых не может представить себе даже самая художественно изощренная фантазия. Их следует принимать, как принимаешь в театре причудливые сочетания противоположностей, старости и тупости с красотой и жизнерадостностью, которые служат предпосылкой для математически рассчитанного фарса" [44, 19]. Такий початок говорить про те, що у творі відбудуться якісь несподівані події, і, які, можливо, будуть мати трагічне завершення. Розповідь у творі йде про подружжя адвоката Якобі. І на перший план виноситься портрет дружини Якобі: "Супруга адвоката Якоби была молода и хороша собой – поистине очаровательная женщина. Лет тридцать назад ее нарекли при крещении именами Анна, Маргарета, Роза, Амалия, но никогда не называли иначе чем Амра, по начальным буквам этих имен. Амра – это имя своим экзотическим звучанием гармонировало е ее существом, как ни одно другое. Хотя густые мягкие волосы Амры, причесанные на косой пробор и приподнятые над узким лбом, были каштанового цвета, кожа ее, по-южному матово-смуглая, обтягивала формы, созревшие, казалось, под солнцем юга и пышной томностью напоминавшие прелести юной султанки" [44, 19]. Протилежністю був її чоловік, адвокат Якобі: "Он был грузный мужчина (40 лет), этот адвокат, даже более чем грузный - настоящий колосс! Ноги его, неизменно обтянутые серыми брюками, своей бесформенной массивностью напоминали слоновьи, сутулая от жира спина походила на спицу медведя, а необъятную окружность живота постоянно стягивал кургузый серо-зеленый пиджачок, который застегивался m одну-единственную пуговицу с таким трудом, что стоило расстегнуть ее - и полы пиджачка взлетали чуть не до плеч. На этот огромный торс, почти лишенный шеи, была насажена сравнительно маленькая голова с узкими водянистыми глазками, коротким приплюснутым носом, обвисшими от собственной тяжести щеками» между которыми терялся крошенный рот с печально опущенными уголками.... Ожиревшее тело, огромное в длину и ширину, было лишено мускулатуры, а отекшее лицо часто наливалось кровью, чтобы затем вдруг покрыться желтоватой бледностью" [44, 20]. У подружжя був непоганий статок. Вони веди світський спосіб життя, перш за все через бажання дружини. Адвокат, як зазначає автор твору, мав досить незвичний характер. І знову ж таки перед нами - людина зі слабким характером: "Не было на свете человека вежливее, предупредительнее» уступчивее, чем он; но все вокруг, может быть и не отдавая себе отчета, чувствовали, что за его чрезмерно угодливыми и льстивыми манерами кроется малодушие и внутренняя неуверенность" [44, 20]. Ніхто не знав, чому Амра вийшла заміж за цю людину. Проте сам адвокат Якобі дуже кохав свою дружину: "Он любил ее пылкой любовью, …, любовью покорной и боязливой". [44, 21]. Я люблю тебя так сильно, что сердце мое иногда сжимается, и я не знав, что мне с собой делать, я люблю тебя сверх силы",- говорив Якобі своїй дружині, і часто такі розмови завершувалися його сльозами. А в дружини його була таємниця, про яку знало все місто, проте не знав чоловік: вона обманювала свого чоловіка з молодим музикантом Альфредом Лейтнером; "Это был стройный мужчина с дерзким лицом, светлыми, немного растрепанными волосами и ясной, самоуверенной улыбкой" [44, 22]. І ось одного разу Амра вирішила влаштувати свято на честь "молодого весняного пива", з танцями, концертом, якому вона придавала особливу увагу. Був зібраний комітет для організації запланованого концерту. Амра пропонує своєму чоловікові Хрістіану Якобі своєрідну, шокуюючу і для нього самого, і для багатьох жителів міста, роль: "Христиан, я предлагаю, чтобы в конце программы ты в красном шелковом платьице спел шансонетку и что-нибудь станцевал.... А споешь ты, Христиан, песенку, которую сочинит господин Лейтнер, он будет и аккомпанировать тебе на рояле, у вас выйдет лучший и эффектнейший номер нашего праздника" [44, 25]. Адвокат Якобі намагався відмовитися, але кохання до дружини перемогло і він погодився. Амра ж, поїхавши до свого коханця, запропонувала: "Напиши это для игре в четыре руки, слышишь! Мы вдвоем будем ему аккомпанировать, его пению и тащу, А я позабочусь о костюме..." [44, 26]. Жорстокість дружиш адвоката дивує та шокує» Наступив день свята. І ось нарешті: "...последний номер, обрамленный в программе лавровым венком и гласящий: "Луизхен, пение и танцы. Музыка Альфреда Лейтнера". Страшною, гнітючою змальована остання сцена твору; "Замешательство охватило ряды зрителей, когда перед ними, неукюже приплясывая, возникла жалкая, отвратительно разряженная туша. Это был адвокат. Широкое, без складок, падающее до полу платье из кроваво-красного шелка облегало его бесформенное туловище, а глубокий вырез обнажал тошнотворно напудренную шею"... На голове возвышался белокурой парик, с воткнутым в него, покачивающимся из стороны в сторону зеленым пером. Из-под парика смотрело желтое, опухшее, несчастное лицо, выражавшее одновременно отчаяние и деланную веселость"...Не исходил ли от этой жалкой фигуре больше чем когда-либо холод страдания, который убивал всякую непосредственную веселость и неотвратимым гнетом мучительного беспокойства ложился на собравшееся общество? Одинаковый ужас светился в глубине бесчисленных глаз, устремленных на эту картину - те двое у рояля и супруг на подмостках... Безмолвный, неслыханней скандал длился по меньшей мере пять нескончаемо долгих минут" [44, 28]. Трагічність цієї сцени є очевидною. Має наступити розв’язка. Якою вона буде? Т.Манн вирішує і цю історію трагічно: слабкий герой гине: гине адвокат Якобі, врешті зрозумівши, що над ним знущаються, і не витримавши цього сорому, цієї болі, - болі, яку йому спричинила дружина Амра, яку він так палко кохав: "При аккорде в фа мажор адвокат Якоби перестал танцевать. Он застыл, застыл посреди сцены с поднятыми вверх указательными пальцами... В полной тишине, не нарушаемой ни единым звуком, он медленно, с выражением тревоги переводил страшный взгляд все расширявшихся глаз с этой пара на публику и с публики на эту пару. Он все понял, кровь прихлынула к его лицу, - оно стало красным, как шелк платья, - тотчас же отхлынула, так что краснота сменилась восковой бледностью, и толстяк рухнул на затрещавшие доски" [44, 29]. Молодий лікар, який знаходився серед глядачів, констатував смерть адвоката... Т.Манн у своєму творі, ніби попереджаючи, говорить: "Эта женщина была не так глупа, чтобы натворить бед" [44, 20], далі ж автор пише: Амра была слишком глупа, чтобы мучиться угрызениями совести и таким образом выдать себя" [44, 22]. Проте в кінці твору звузить безжальна характеристика цієї жінки, яка так жорстоко вчинила з людиною, яка її без пам’яті, болісно кохала: и она, неспособная птичьим своим мозгом так быстро охватить происшедшее, пустыми глазами смотрела в публику" [44, 19].

Як ми бачимо, в обох ранніх творах Т.Манна ("Луїзхен" та "Маленький пан Фрідеман") від жорстокості кохання гинуть добрі, але слабкі духом герої-чоловіки. Вони обидва в нездоровими й фізично. В обох творах показана жорстокість жінок, які не зуміли оцінити сили почуттів цих героїв (особливо в новелі Луїзхен).

Т.Манн неодноразово стверджував, що великий вплив на філософеський розвиток молодого Т.Манна виявила філософія Шопенгауера. Однією з найулюбленіших книг письменника був твір Шопенгауера "Світ як воля та уявлення". Але однак не всі сторони і. не всі положення системи Шопенгауера були одинаково важливі для Т.Манна. Письменника перш за все приваблює те безпощадне засудження життя, його жорстокості та безглуздості, яке дає Шопенгауер. Безперервні та різнобічні страждання - ось до чого зводиться існування за Шопенгауером, і таке сприйняття дійсності Томасу Манну, як зазначають В.Адмоні та Т.Сільман [1, 55], здається близьким та правильним. Недаремно він говорив, що отримав від Шопенгауера "право на песимізм". Також близькою письменникові є думка про взаємозв’язок, взаємопоєднаність людських доль, про відмінність, різницю окремих істот, явищ, яка є лише "кающеюся". Т.Манн приймає і, як говорить Шопенгауер, наявність за цими явищами певної окритої сили - того, що Шопенгауер називає "волею". Постійне намагання волі поширитися, охопити все більшу ділянку ниття, підкоряючи собі Інші явища, Шопенгауер розглядає як процес неминучий, але трагічний, який є причиною бід і стращань, на землі. Переборювання волі, відмова від неї, тобто відмова від життєвої "практики", - єдиний спосіб вийти із кола страждань (вважав Шопенгауер). Для Т.Манна ці думки є досить важливими тому, що вони ніби обумовлюють його недовіру та страх перед "практикою" життя. Томас Манн, при усіх своїх метафізичних устремліннях, все ж таки є соціальне конкретним, як і будь-який великий митець. І ця конкретність була присутня і в його філософських роздумах, не дозволяючи йому слідувати за Шопенгауером у всіх питаннях.

Також на творчість та світогляд Т.Манна вплинули Вагнер та Ніцше - інші видатні представники духовного життя ХІХ ст. Сам письменник неодноразово вказував на свою залежність від Ріхарда Вагнера - композитора та Фрідріха Ніцше - філософа, який вважав себе пророком майбутнього. Музика Вагнера, афористичність та сила своєрідно ритмізованої прози Ніцше, образний та ритмічно підкорюючий виклад Шопенгауера - все це хвилювало молодого письменника. Вагнер та Ніцше, кожен по-своєму, приваблювали молодого Т.Манна, який намагався розібратися в картині сучасної дійсності.

Так, напр., "метафізичність" Вагнера пов’язується для Т.Манна з намаганням виявити глибокі, приховані корені зовнішніх речей та подій. А парадоксально загострена критика сучасного суспільства Ніцше, який оголошує сучасність періодом декадансу, слабкості та хвороб, утверджує Т.Манна в несприйнятті сучасності та дає йому ряд формул для її оцінки. Саме у Нїцше знаходить письменник протиріччя між життям та смертю, життям та хворобою, робить його основним протиріччям, яке визначає усю дійсність. У того ж Нїцше він знаходить і характеристику життя, як чогось досить безжалісного та жорстокого, проте єдино цінного. Від Ніцше йде і сприйняття інтелектуального начала, духа, мистецтва як чогось хворобливого.

Таким чином, в ранніх новелах Т.Манна думка письменника в значній мірі рухається в термінах та антитезах Ніцше, а іноді у нього з'являються й положення, досить близькі до положень цього філософа. Тому-то в цих творах кохання та нещастя, хвороби та слабкість духу героїв ідуть поруч. І як ми з’ясували, в проаналізованих новелах присутня глибока трагедійність.

1 .3 Зображення теми кохання в новелах "Трістан" та "Тоніо Крегер"

Якщо в ранніх новелах Т.Манна життя завжди (і зовнішньо, і внутрішньо) перемагає хворобу, то тепер дух, мистецтво стають все значнішими та значнішими, перетворюючись у гідних суперників життя і навіть іноді перемагають його. В новелі "Трістан" (1902 p.) протилежність життя та духу, життя та мистецтва закриває протилежність життя та хвороби, хоча зв’язок між духом та хворобою тут усіляко підкреслюється. "Трістан" - перша новела Т.Манна, яка набула великої популярності. Які ж ідейні та художні риси цієї новели ставила її вище від ранніх новел?

Зазначимо, що тут присутня інша, більш лірична тональність новели, включаючи однак сатиричні та гротескні елементи, - поєднання цих рис створює стилістичне багатство "Трістана". Немає у ній і тієї "завеликої" ілюстративності, яка була часто притаманна раннім новелам. Дія в "Трістанї" зосереджена на обмеженій "ділянці" часу, складається з кількох органічно пов’язаних між собою епізодів, проте образи подані розгорнуто, а їхній характер розкривається з дивних іноді, але психологічно реальних дій.

Основна увага в новелі приділяється її герою, представнику "духа", модерністському письменнику Шпінелю, людині досить дивній, яка надто високо ставить свою письменницьку діяльність і весь живе в світі мистецтва. "Он был нелюдим и ни с кем не общался... На столе у него, на самом виду, постоянно лежала книга его собственного сочинения...Действие романа происходило в светских салонах, в роскошных будуарах, битком набитых изысканными вещами - гобеленами, старинной мебелью, дорогим фарфором, роскошными тканями и всякого рода драгоценнейшими произведениями искусства...Удивительно было то, что никаких других книг, кроме этой одной, он не написал, а писал он явно со страстью. Большую часть дня он проводил в своей комнате за этим занятием..." [44, 34,35]. Реальне, практичне життя герой зневажає. В санаторії "Ейнфрід", де він відпочивав, Шпінель знайомиться з молодою дружиною купця з Бремена Габріелою Клетер’ян, яка тяжко захворіла після пологів: "Но от тяжелых и плотных тканей невыразимо нежная, миловидная и хрупкая головка молодой женщины казались еще более трогательной, милой и неземной. Ее каштановые волосы, стянутые в узел на затылке, были гладко причесаны, и только одна вьющаяся прядь падала на лоб возле правого виска, где м