Дипломная работа: Форми та методи державної підтримки експортерів

Однак незважаючи на це ціна товару продовжує відігравати важливу роль, адже товар продається не заради виробництва, а заради отримання прибутку. Отже, фірми намагаються обійти конкурентів, продати свій товар і отримати прибуток. І тут сучасний виробник спирається на допомогу держави, яка створює умови, що сприяють експортній діяльності підприємців своєї країни.

Особлива увага урядів до проблем заохочення експорту визначається низкою причин, що відображують як об'єктивні процеси всередині країни, так і необхідність пристосовуватися до нової ситуації у світі.

Збільшення частки готових виробів, особливо машин і обладнання, у зовнішній торгівлі зумовлює підвищення вартості товарів, що поставляються, насамперед технологічно складного обладнання. Наприклад, сучасне комплексне обладнання для металургійного заводу або атомної електростанції коштує сотні мільйонів доларів. Часто це перевищує фінансові можливості покупця. Амортизація цього обладнання виправдовує платежі лише через тривалий період. Продаж такої продукції за кордон пов'язаний з необхідністю дослідження підприємцями додаткових джерел фінансування, які в національному масштабі може забезпечити лише держава.

Тому сприяння урядових установ розширенню експорту перетворилося на одну з найважливіших сфер діяльності держави. З часом внаслідок згадуваних змін на світовому ринку таке сприяння набуло нових, специфічних рис. Аж до Другої світової війни і в перші повоєнні роки державне стимулювання експорту ще не розглядалось урядами як першочергове завдання і здійснювалося обмеженими коштами, поширювалося на порівняно невелику частку поставок і передбачало в основному зменшення надмірних витрат, що виникали в окремих групах експортерів. Нині воно належить до найважливіших сфер державної діяльності, що швидко поширюються. При цьому залучаються величезні матеріальні й людські ресурси.

Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків, тобто перманентній меті, що не має видимих економічних меж. Уряди в основному зосереджують увагу на сприянні збуту продукції, що посилює в довгостроковому плані позиції країни на світовому ринку. Так, для США — це форсування експорту літаків, електронно-обчислювальної техніки, атомних електростанцій, озброєння, продукції сільського господарства, для Німеччини — металообробного і електротехнічного обладнання, автомобілів, для Японії — електроніки, автомобілів, суден.

Якщо раніше стимулювання експорту було лише однією з галузей ЗЕП держави, то тепер воно стало значною мірою визначальним засобом. Форсуванню збуту товарів підлягають навіть заходи з регулювання імпорту, такі як скасування кількісних обмежень, виторг митних поступок, одностороннє зниження мита, підвищення внутрішніх податків тощо.

Урізноманітнилися й форми фінансування експорту, зокрема шляхом стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок у галузях, продукція яких здебільшого реалізується на світовому ринку. З цією метою підприємцям надаються податкові пільги, різні субсидії з бюджету або державних фондів.

Одна з основних проблем — створення системи державного заохочення експорту. Щоб розв'язати цю проблему, потрібні кошти для фінансування поставок товарів і надання інших різноманітних послуг експортерам. З цією метою дедалі активніше залучаються ресурси приватних банків і подібних фінансових інститутів за безпосередньою допомогою держави як гаранта, кредитора, гаранта кредитора або просто донора, а також збільшуються фонди державних установ з фінансування або сприяння розвитку експорту.

Асигнування урядів на заохочення експорту, що належали раніше до розряду надзвичайних, епізодичних платежів, нині є постійною статтею бюджетних витрат.

Одним з найпоширеніших методів стимулювання експорту товарів є надання експортних премій, або субсидій.

Експортні премії (субсидії) — це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними організаціями фірмам-експортерам на вивезення певних товарів за кордон. Вони покривають частину витрат національних виробників і в такий спосіб підвищують їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

Необхідно зазначити, що субсидуватися може не лише виробництво товарів на експорт, а й взагалі виробництво певної продукції, зокрема спрямованої на внутрішній ринок. В останньому випадку субсидія є прихованим протекціоністським бар'єром, що за дією рівноцінно введенню додаткового митного збору, бо впливає на ціну, знижуючи її порівняно з цінами конкуруючих імпортних товарів. Відмінність полягає в тому, що митний збір підвищує ціну імпортного товару, знижуючи його конкурентоспроможність, а субсидія дає змогу національному виробникові знизити ціну виробленого ним товару. Водночас субсидія захищає не лише виробника товару, а й споживачів, які використовують цей товар (сировину, продовольство, напівфабрикати) для виготовлення інших виробів.

На практиці субсидування здебільшого застосовується щодо виробництва загалом, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, хоча деякі субсидії діють виключно щодо експорту. З огляду на це субсидії поділяються на прямі й непрямі.

Прямі експортні субсидії(премії) — це певні суми, що виплачуються експортеру для вивезення товарів, в експорті яких зацікавлена країна. Іншими словами, це дотації експортеру для покриття різниці між високою внутрішньою ціною і низькою ціною на аналогічний товар на світовому ринку або для компенсації частини витрат постачальників.

До Другої світової війни прямі експортні дотації застосовувалися в багатьох країнах, під час війни — у переважній більшості країн. Генеральна угода по тарифах і торгівлі забороняє пряме субсидування експорту, попри це воно істотно поширене, насамперед при експортуванні сільськогосподарської продукції, а також при вивезенні капіталомістких і дорогих товарів. Характерним прикладом є авіаційна і суднобудівна галузі 15 промисловості. Оскільки основні виробники суден реалізують за кордоном понад половину своєї продукції, то навіть формальне субсидування виробництва загалом є фактично субсидуванням експорту. Крім того, багато держав виплачують дотації судноплавним компаніям за експлуатацію національних суден.

З кінця 50-х років посилилося субсидування сільськогосподарського експорту через загострення проблеми збуту надлишків продукції. Це виявилося у збільшенні фінансових коштів, що виділяються на такі цілі, збільшенні кількості субсидійованих товарів, застосуванні нових методів субсидування, зокрема колективних. Наочним прикладом останнього є політика ЄС у галузі експорту сільськогосподарських товарів.

Непряме субсидування експорту поширеніше, витонченіше і передбачає фінансові пільги окремим галузям народного господарства або економіці загалом на отримання кредитів, сплату податків, витрат на електроенергію, транспорт тощо.

Пош?