· висвітлити культурно-етичні проблеми сучасності;

· обґрунтувати концепцію етосфери як новий стратегічний шлях розвитку людства;

· розглянути етичні проблемі суспільства, пов’язані з політичним життям;

· визначити принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві в контексті формування політичної етосфери;

· проаналізувати актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери;

· охарактеризувати етичні норми різних груп суспільства: влади, ЗМІ, наукову етику, тощо;

· розглянути перспективи формування етосфери в Україні.

Методи дослідження. В процесі написання даної бакалаврської роботи використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових статей, метод аналізу, метод порівняння, а також соціологічний підхід – заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, системний підхід, культурологічний підхід, в якому ми орієнтуємося на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.

Джерельною базою нашого дослідження виступають різні законодавчі та нормативні акти, такі як Конституція України – основний закон держави, де визначаються основні права людини, честь і гідність, недоторканність і безпека як головна цінність [2]; «Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини» [6], міжнародний документ, прийнятий Радою Європи 4 квітня 1997 року, в якому визначається головним принципом те, що інтереси і благополуччя особистості повинні мати пріоритет стосовно вищих інтересів суспільства; Закон України «Про друковані засоби масової інформації» [3], цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України; Закон України «Про телебачення і радіомовлення» [5], який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова; Закон України «Про інформаційні агентства» [4], цей закон відповідно до Конституції України, інших законів України та міжнародно-правових документів закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва; Кодекс професійної етики українського журналіста [7], який визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей; «Софійська декларація» [8], прийнята під егідою ЮНЕСКО на Європейському семінарі у вересні 1997 року зі зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації та інші.

На жаль, слід зазначити, що наукових монографічних досліджень по даній темі на даний момент ще не немає. Тому теоретичною та методологічною базою нашого дослідження виступають ряд посібників з політології, з теорії держави і права, праці та статті з філософії.

Для вивчення передумов виникнення концепції про етосферу цінним для нас є збірка філософських праць В. І. Вернадського «Філософські думки натураліста» [19], зокрема, «Кілька слів о ноосфері» [18] та «Наукова думкаь як планетарне явище» [17], де він показує тісний зв'язок філософії і природознавства і розкриває практичне застосування філософського підходу до розуміння шляхів розвитку цивілізації і людства, розкриває сутність свого бачення концепції ноосфери.

Також нами використано критичне дослідження з професійної журналістської етики Д. Авраамова [9], дослідження з політичної комунікації К. Крос та Р. Гакета «Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: перспективи конкуренції» [33].

Для вивчення сутності політичних процесів у сучасному суспільстві нами використано такі посібники як «Аналіз політики: концепції, практика», Веймера Д.Л., Вайнінґа Е.Р. [16], у якому викладено теоретичні засади, методику і практику аналізу політики з урахуванням суспільних цінностей для експертів, консультантів з законотворчої діяльності ті інших; «Політична філософія» [41] підручник під редакцією Є.М. Суліми та колективу авторів, у якому на основі системного підходу з широким використанням структурно-логічних схем та ілюстративного матеріалу у підручнику висвітлено основні проблеми, що є об’єктом сучасної політичної науки, в контексті філософських та соціокультурних проблем; академічний курс «Політологія» [37] під редакцією Панова М. І. та колективу авторів, який визначає систему категорій і понять, предмет і методи, закономірності та функції політології. У книзі викладені основні проблеми науки про політику, політичну владу й державу, сучасні політичні відносини, режими, інститути та політико-правові процеси. Крім цього нами використано ряд посібників для студентів ВНЗ: з політології – П. Шляхтуна, М. Юрія, В. Пічи, Н. Хоми, І. Дробінки; з теорії держави і права – В. Котюка, з етики – П. Прибутька, Л. Дубчака та енциклопедичних видань – «Політологічний енциклопедичний словник» [40], «Юридична енциклопедія» [59].

Також матеріалом для нашого дослідження був матеріал наукових статей, присвячених проблемам політики, етики та формування етосфери. Зокрема це Беллестрем К.-Г «Влада та мораль» [13], в якій автор аналізує філософський зв’язок між поняттями політики і моралі, та обґрунтовує можливість сумісності цих понять. Правові засади депутатської етики розглянуті в статті Грушанської Н. «Інститут депутатської етики. Поняття та сутність» [24], що містять низку цінних суджень та ідей для нашого дослідження формування етики влади. Стаття Сімкіна Г. М. «Народження етосфери» [48], в якій автор на основі філософського вчення В. І. Вернадського про ноосферу та концепції «благоговіння перед життям» А. Швейцера аналізує народження феномену етосфери. Крім цих матеріалів нами було використано ряд статей з політичних питань таких авторів як П.П. Гайденко, Ю. Н. Давидова та інших.

Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення етосфери в політичній науці» на основі філософських концепцій та аналізу сучасного стану політичних, культурних та соціологічних процесів у суспільстві ми розглядаємо передумови виникнення феномену етосфери. У другому розділі «Морально-етичні принципи політичного життя суспільства» ми визначаємо проблеми моралі у сучасному політичному суспільстві, принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві. У третьому розділі «Актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери» ми визначаємо головні принципи етики влади, журналістики, ЗМІ, наукової етики в контексті формування феномену етосфери.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОСФЕРИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності

На початку ХХ століття європейська цивілізація зіткнулася з безліччю проблем, які вимагали осмислення: економічна нестабільність, розгубленість і відчай перед лицем суспільних катастроф, занепад традиційних цінностей тощо. На рубежі ХХ - ХХI століть, в умовах зростаючих взаємозв'язків між країнами та взаємозалежності їх в цілому у світі, всі ці суперечності набули глобального характеру. Крім того, за кількістю різного роду потрясінь, які випали на один інтервал – століття – минуле століття не може порівнятись із жодним іншим попереднього історичного розвитку. Саме сьогодні соціокультурна ситуація така, що людському суспільству загрожує антропологічна катастрофа планетарного масштабу. Ознакою наближення до цієї межі є глибинна антропологічна криза, що лише загострюється з плином часу. Поза всяким сумнівом, специфіка і новизна сучасного кризового стану соціуму як світової системи не може розглядатися поза контекстом глобалізації. Остання є основним домінуючим явищем, що відображає динаміку розвитку нинішньої епохи. Орієнтованість глобалізаційних процесів на досягнення якомога більшої взаємозалежності країн світу загострює проблему міжцивілізаційних суперечностей, сприяє нівеляції традицій національних держав і самобутніх локальних культур [27, с. 46].

Для нашого сьогодення вже звичними стали такі визначення сучасності, як «кінець історії», ера науково-технічної революції, постєвропейський час, атомна епоха. Кожна з цих характеристик беззастережно накладається на нинішній стан цивілізації, що переживає техногенний етап свого розвитку. Множинність визначень епохи виражає не лише особливий динамізм і драматизм цивілізаційних процесів, але і усвідомлення світовим співтовариством того, що наш світ перебуває на роздоріжжі – в ситуації кризи. Багато ознак цієї кризи за своєю суттю не є новими: глобалізація лише додала їм планетарного й гранично загостреного характеру [27, с. 51].

Історія людської думки засвідчує, що на цивілізаційні «виклики» завжди знаходилися певні «відповіді». Найвідомішими сучасними концепціями, що з'являються на виклик часу, є глобалістські проекти. Проте, головним предметом їх дослідження була, в основному, екологічна проблематика, а соціокультурна, як правило, розглядалася лише у внутрішньоцивілізаційному аспекті. Такий підхід не враховує специфіки геополітичних реалій сучасності, пов'язаних з глобалізаційними процесами. В цьому значенні, наприклад, концепція Хантінгтона є виходом на більш високий теоретичний рівень, оскільки вона описує міжцивілізаційні взаємодії. Проте, незважаючи на зазначене, й вона не дає повного, багатоаспектного розуміння суті кризи сучасної епохи, а передусім її джерела. Натомість теорія зіткнення цивілізацій пропонує правильний теоретичний орієнтир – обґрунтовує наявність суперечностей між різними країнами і регіонами, їх приналежністю до різних соціокультурних світів. Разом з тим, подібний підхід, втілений у глобалістських проектах, залишає відкритим питання про глибинні підвалини загальної кризи техногенної цивілізації [49, с. 127].

Нинішня техногенна цивілізація, що характеризується особливим суб'єкт-об'єктним типом світосприймання, яке бере початок з епохи Реформації, перебуває в нестійкому стані. Техногенна діяльність людства впродовж декількох століть якісно змінила як природне середовище, так і культуру та соціум. У сучасну епоху науково-технологічний розвиток значною мірою випереджає розвиток соціокультурних регуляторів, які перестали бути адекватними новим технічним можливостям людства. Соціум, наука і культура перебувають на різних еволюційних рівнях. Відбувається очевидне прискорення науково-технічного прогресу при одночасному «консервативному» існуванні людини. Порушився динамічний баланс між технологічним потенціалом суспільства і моральністю. Ця суперечність настільки загострилася, що перетворює проблему антропологічної кризи з філософсько-антропологічної на загальнокультурну, пов'язану не лише з осмисленням ознак і причин критичного стану сучасної цивілізації, але й пошуком універсальних стратегій цивілізаційного розвитку, при дотриманні яких з'явиться вірогідна можливість запобігання назріваючої антропологічної катастрофи [49, с. 135].

Сучасний світ знаходиться в ситуації, висловлюючись термінами синергетики, «стійкого нерівноважного стану». Щоб його змінити або хоча б підтримувати, долаючи негативні тенденції й запобігаючи таким чином антропологічній катастрофі, необхідно виробити відповідні компенсуючі стратегії діяльності та соціальних трансформацій. Попри те, що, починаючи з епохи Нового часу, наука стала важливим чинником культурно-історичної еволюції і соціального прогресу, вона так і не змогла виробити механізми, які сприяють регуляції врівноваженого цивілізаційного розвитку. Натомість вона часто вдосконалювала і нарощувала потенціал руйнівних технологій. Криза наукового розуму, що переживається нами, є зайвим доказом обмеженого застосування наукового знання до вирішення щонайгостріших соціокультурних проблем.

Якщо років десять тому про глобальну кризу говорили лише вчені, то сьогодні цей факт є очевидним. Криза охоплює всі аспекти життя людини, суспільства, природи і техносфери.

Паралельно з деградацією навколишнього середовища розвивається ще небезпечніший процес – процес інтелектуального і морального виродження людини, її обездуховлення. Серед причин її виникнення – відчуження від природи, землі, дому, родини, зростаюча урбанізація, надзвичайна метушливість людини, насильство з боку політичних, соціальних, комерційних організацій, інформаційний вибух. Альберт Швейцер визначив людину ХХ-го сторіччя як «явище явно патологічне», оскільки в ній «виразно ослаблена здатність мислити». Для сучасної технологічної цивілізації здатність мислити підмінюється її імітацією – здатністю механічно накопичувати відомості (думки, факти, правила, зразки) [27, с. 84].

У сучасному світі на психічні захворювання страждає майже половина мільярда людей, причому їх число зростає. З’являються нові психічні захворювання, наприклад, пов’язані зі СНІДом. За даними спеціальних вибіркових досліджень, виконаних в 60-ти країнах за 90 років XX століття, поширеність психічних захворювань зросла в 6 разів. В 40 разів зросла поширеність алкоголізму і в 29 разів – олігофренії.

Порівняно «невидима» деградація на духовному і психічному рівнях призводить до цілком реальної крові. За роки першої світової загинуло приблизно 20 мільйонів людей, що вдвічі більше, ніж за два попередні століття. Друга світова війна забрала 50 мільйонів життів. У більш ніж 150 війнах, які були розв’язані з того часу, загинуло 20 мільйонів і було поранено 60 мільйонів осіб.

Головна особливість сучасних конфліктів – жорстокість, яка досягла небачених раніше масштабів. Звіряча лютість людей стосовно одне одного – не винахід сучасної епохи, але ще ніколи вона не виявлялась з такою силою і таким розмахом. Повсюдно поширилися мародерства, захоплення заручників, масові зґвалтування, обстріл транспорту з медичною допомогою, застосування жінок і дітей як «гарматного м’яса» – коли виникає необхідність прорвати лінію фронту або подолати мінні поля.

На думку серйозних вчених, демографічні процеси, розігрівання атмосфери, накопичення у воді отрутохімікатів, ерозія ґрунтів, послаблення озонового шару, скорочення запасів продовольства, загибель багатьох видів тварин викличуть безкомпромісну боротьбу за перерозподіл залишків природних ресурсів, тож застосування у майбутньому ядерної зброї виглядає цілком вірогідним.

1.2 Передумови виникнення наукової концепції етосфери

Радикальні зміни, які супроводжують сучасну добу, дають підстави вважати її переломною в історії цивілізації. Нігілізм, перші ознаки якого були помітні в ХІХ столітті, згодом проявив себе на повну силу, ставши однією з головних причин жахливих катаклізмів, що мали місце в ХХ столітті. Вони засвідчили давню істину: людська діяльність, позбавлена у своїх орієнтаціях відповідної моральної основи, приречена на зло. Різноманітні наукові дисципліни антропологічного, соціологічного спрямування вільні, в силу традицій європейського раціоналізму, від аксіологічного компоненту, виявились безсилими вирішити проблему подолання деструктивних устремлінь homo sapiens. Поступово приходить усвідомлення, що тільки мораль може бути надійним нормативним регулятором та сенсожиттєвим орієнтиром людської поведінки. Поряд з цим етичний вакуум, породжений нігілізмом, намагалися заповнити ідеології комунізму та фашизму, різного роду псевдонаукові вчення, які проте тільки поглибили кризу.

Глобальні проблеми, через їхню пов’язаність з людською діяльністю, вимагають адекватної етичної відповіді. Даний фактор разом із кризою основ, етичним вакуумом зумовлює виключну актуальність етики, яка у структурі сучасного філософського знання займає провідні позиції [10, с. 43].

Поряд із цим відбуваються динамічні процеси в розвитку самої етичної теорії, її самовизначення як науки. Відсутність у межах традиційної етики бажаних відповідей на актуальні питання сучасності спонукає до творення нових етичних теорій або розширення та переосмислення змісту традиційних цінностей та чеснот.