Дипломная работа: Інвестиційна привабливість ринку на прикладі ринку комерційної нерухомості м Києва
Ознакою кон’юнктурного спаду інвестиційного ринку є низький рівень политу та пропозиції об’єктів інвестування, а рівень пропозиції перевищує попит. При цьому суттєво знижуються ціни на об’єкти інвестування, доходи учасників ринку знижуються до самого низького рівня, можливі навіть збитки в окремих сферах інвестиційної діяльності.
Обсяг операцій на інвестиційному ринку визначає стадію кон’юнктури ринку протягом всього кон’юнктурного циклу.
Аналіз та дослідження загальних і складових показників кон’юнктури ринку дозволить розробити заходи щодо підвищення інвестиційної активності держави у цілому, регіонів та галузей промисловості.
Короткий порівняльний аналіз концепцій державного регулювання у контексті проблем функціонування інвестиційних ринків б умовах кризи показує, що при зовнішніх розбіжностях та різних підходах до вибору об’єкта регулювання (платоспроможний попит або пропозиція ресурсів) розглядається єдиний об’єкт регулювання – інвестиційний ринок. За допомогою такого підходу, стимулюючи інвестиційну пропозицію, держава стимулює і попит на ресурси. Проте, необхідно визнати, що саморегуляція ринкового господарства доповнюється та вдосконалюється регулюванням з боку держави, яка може сповільнити або прискорити розвиток економічних процесів.
Сьогодні вже є очевидним, що проблему залучення інвестицій в економіку України треба розглядати у контексті особливостей трансформаційних процесів, які відбуваються у країні.
Економіка України на сучасному етапі знаходиться у процесі трансформації, тобто перетворення економічної системи. Трансформація характеризується такими складовими: поступовим відмиранням закономірностей минулого; розвитком сучасної ринкової економіки, яка базується на приватно-корпоративній власності, та зростанням впливу суспільних цінностей н економічній поведінці [9, с.567-568].
Розбудова стабільної та дієздатної ринкової економіки у країні стає можливою тільки за умови подолання кризи політики трансформації, тобто за наявності концепції системного переходу до ринкової економіки. Таку кризу було переборено у посткомуністичних країнах Європи, і, як доводять фахівці, це дало можливість зробити великий крок уперед у процесі трансформації економік цих країн.
У період трансформації економіки суттєво зростає значення інвестиційної діяльності у країні. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя. Ось чому сьогодні необхідно приділяти увагу питанням, пов’язаним з інвестуванням, способами і методами його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їх ефективним використанням на усіх рівнях: держави, галузі, регіону, підприємства.
У економіці, побудованій на ринкових засадах, інвестиційна діяльність є вільною і регулюється загальним економічним процесом. Проте існують обставини, коли держава бере на себе функції управління інвестиційними процесами, а саме:
- перед суспільством поставлено певну суспільно значущу мету, і держава свідомо спрямовує політику економічних трансформацій, наприклад, під час структурної перебудови економіки;
- держава є стратегічним інвестором;
- держава є власником частки підприємств, яка впливає на структуру суспільного виробництва;
- вільний розвиток інвестиційних процесів загрожує національній економічній безпеці і постає потреба у протекціонізмі.
Специфіка трансформаційного періоду зумовлює необхідність конструктивної інтенсивної інтервенції держави в інвестиційну сферу. Цю необхідність детерміновано як недорозвиненістю та функціональною недостатністю новостворених ринкових форм, насамперед інвестиційної інфраструктури і саморегулюючих механізмів, неспроможних самотужки забезпечувати оптимізацію протікання інвестиційних процесів на макрорівні, так і "неринковим" характером економічного середовища. Національна економіка не є ідеальним об’єктом саморегулювання, і це свідчить про відсутність у ній достатніх передумов для самоактивізації процесів капіталотворення. Провідним суб’єктом регулювання повинна бути держава, підтвердженням тому є аналіз інвестиційної теорії та дослідження авторів з цього питання.
Середовище, в якому здійснюються інвестиційні процеси, називають інвестиційним кліматом. Воно формується під впливом взаємопов’язаного комплексу законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та географічних факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності на всіх рівнях (країна, галузь, регіон, підприємство).
Державна інвестиційна політика знаходиться у тісному взаємозв’язку з галузевою, регіональною та інвестиційною політикою підприємства. Визначальною тут є державна інвестиційна політика, бо вона створює умови та сприяє активізації інвестиційної діяльності на всіх рівнях.
Галузева інвестиційна політика – це підтримка пріоритетних галузей, розвиток яких забезпечує економічну та оборонну безпеку країни, експорт промислової продукції, прискорення науково-технічного прогресу та створення оптимальних господарських пропорцій на близьку та далеку перспективу.
Регіональна інвестиційна політика – це система заходів на рівні регіону, яка передбачає мобілізацію інвестиційних ресурсів та визначення напрямків ефективного й раціонального їх використання з урахуванням Інтересів регіону та інвесторів [6, с.98-99].
Цільова результативна діяльність держави як суб’єкта регулювання – це встановлення кількісних та якісних (структурних) параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення, забезпечення динамічної макроекономічної рівноваги та поліпшення показників макро- та мікрорівнів.
У сучасних умовах інвестиційна політика має будуватися у розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності таких принципів: забезпечення та удосконалення законодавчо-нормативної бази інвестиційної діяльності; здійснення концентрації на стратегічних напрямках розвитку; організації взаємодії з підприємствами та інвесторами з метою мобілізації інвестиційних ресурсів; виділення інноваційної політики у самостійний цілеспрямований напрямок діяльності.
Інвестиційна політика держави – це те навколишнє середовище, що оточує підприємства і від стану якого безпосередньо залежить успіх інвестиційної діяльності та інвестиційна активність суб’єктів господарювання. Від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємства можливості структурної перебудови економіки, розв’язання соціальних та екологічних проблем. У період трансформації економіки головне у реалізації інвестиційної політики держави – це створення умов для вкладення коштів та підвищення інвестиційної активності підприємств. Економічне зростання та інвестиційна активність є взаємодоповнюючими процесами, а підприємство повинно приділяти постійну увагу власній інвестиційній діяльності, яка органічно витікає з інвестиційної політики [4, с.17].
В умовах трансформації положення підприємств різко змінилося. Поява підприємств різних форм власності, ліквідація централізованого планування та акціонування сприяли переходу цілеполягання на рівень підприємства. Підприємство відповідно до конкретної ситуації, діючого господарського механізму та загального диктату споживача самостійно визначає пріоритетність тих чи інших цілей.
В умовах ринку розвиток економіки має циклічний характер, що привносить елементи невизначеності, а тому за прийняття інвестиційних рішень підприємство має враховувати цю особливість на підставі оцінки інвестиційного клімату та відповідного прогнозу розвитку інвестиційного ринку. Безпосередньо за результатами дослідження зовнішнього середовища і залежно від цілей підприємства формується його політика, яка коригується на підставі аналізу стану та потенціалу розвитку підприємства. Насамперед це стосується інвестиційної привабливості підприємства як об’єкта потенційного інвестування.
Здійснення інвестиційної діяльності на підприємстві потребує визначення стану справ за наявності інвестиційних ресурсів та співвідношення різних форм інвестування на усіх етапах розвитку. Аналіз можливих джерел інвестиційних ресурсів і форм фінансування та їх оптимальне співвідношення дозволить забезпечити ефективність інвестиційної політики підприємства. Зона господарювання є самостійним сегментом у межах діяльності підприємства, яке функціонує у відповідній галузі, регіоні, державі (країні).
На основі розглянутого вище підставою для формування інвестиційної політики підприємства є оцінка інвестиційної привабливості усіх об’єктів інвестиційного ринку: держави, галузі, регіону, окремого підприємства. У зв’язку з циклічним розвитком економіки та постійними змінами на інвестиційному ринку необхідно систематично вивчати стан його кон’юнктури для формування ефективної інвестиційної політики та прийняття економічно обґрунтованих Інвестиційних рішень. Постійне спостереження та аналіз кон’юнктури інвестиційного ринку на основі системи показників і виявлення тенденцій змін дозволить спрогнозувати його розвиток на перспективу.
Процес прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку включає такі послідовні стадії: оцінка макроекономічних показників – визначає інвестиційний клімат у країні та ефективність умов інвестиційної діяльності; проведення оцінки інвестиційної привабливості галузей – використовується для галузевої спрямованості, галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності підприємств; визначення оцінки інвестиційної привабливості регіонів – використовується для регіональної диверсифікації діяльності підприємств; оцінка інвестиційної привабливості підприємства – використовується для розробки та обґрунтування інвестиційних рішень.
Оцінка об’єктів інвестування та прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку – це взаємозалежні, взаємопов’язані, взаємодоповнюючі складові для формування інвестиційної політики підприємства.
У ринковій економіці стабільність діяльності підприємства визначається такими основними факторами, як зростання обсягу реалізації продукції, стабільна прибутковість, фінансова стійкість. Незважаючи на складні ринкові обставини, жорстку податкову систему і недостатню державну підтримку у більшості випадків погіршення становища підприємств пов’язане з неефективною системою управління, неекономічним і нетехнологічним виробництвом, слабким урахуванням ринкових умов господарювання у всіх аспектах.