Дипломная работа: Композити як вираження текстової модальності

Об’єктивна – виражає відношення сказаного до дійсності у плані реальності.

Суб’єктивна – базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову [10, 79]

Займаючись вивченням текстової модальності як категорії О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію емотивності – одну з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються з допомогою активованих текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції та моделюючи можливі емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності [21, 56].

Категорію емотивності в художньому тексті потрібно розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів. Емотивність знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Як і іншими номінатемами ім’я персонажу актуалізує і авторську модальність, і проспективність, і прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть.[21, 200]

O.H. Журавльова розглядає текстову модальність, як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній і сприяє розкриттю суті тексту [6, 81]. Вона виявляє себе в чотирьох основних аспектах.

- відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу;

- Модерністи та пост модерністи стирають межу між реальним та ірреальним світом; їхні герої можуть ступити з реального у вигаданий світ, заглянути у майбутнє, звертаються до минулого, тощо. [див 23, 39] Проблемою реальності і ірреальності займалась та займається велика кількість вчених серед яких Дж. Серль, Р. Барт, Р. Карнап, Ю. Степанов, З. Я. Тураєва, Д. Павкін, С. Левочкіна та ін. Їм належать дослідницькі праці, де було зроблено аналіз текстів жанру „фентазі,” у якому тісно переплітаються фантастика, магія казок, біблейські легенди та реальність. Наприклад: Land of Gods Image у „Сілмаріоні” Дж Толкієна де існують території добра та зла і між ними чіткої межі не існує.[17, 60]

-емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;

Досліджувалось багатьма вченими, одним з яких є Кухаренко. На її думку ставлення автора до зображуваного завжди входить до складу образу. Авторське ставлення – конституційний момент образу і це ставлення надзвичайно складне. Його неприпустимо зводити до прямолінійної оцінки, бо це руйнує художній образ, уперше бачити, уперше усвідомити щось – означає вступити в стосунки з ним, воно існує вже не в собі і для себе, а для іншого (вже діє співвідношення свідомості). Автора не можна відокремлювати від персонажів, оскільки персонажі входять до складу цих образів, як їх невід’ємна частина (образи двоєдинні, а іноді двоголосі)[13, 321]

-емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного;

Художній текст є витвором мистецтва та водночас він повністю відповідає вимогам мовної системи. Ці особливості художнього тексту були відзначені М.М. Бахтіним, який вважав, що художнє є особливим типом спілкування, „складним вторинним жанром”, у якому присутні різні форми „первинного мовного спілкування” [див 20, 17]. Мовна діяльність персонажів, зображених у тексті художньої прози, відповідає „реальним законам живої комунікації”.

Розуміння процесу зародження мовлення, як діяльності, дає можливість залучити до вивчення проблем комунікації аспекти пов’язані з тим, хто говорить адресатам, їх взаємозв’язок, ситуацією спілкування.[6, 73]

Літературна комунікація об’єднує автора твору, персонажів-учасників комунікативного акту та прагматичного читача.

Реальна комунікація знаходиться у векторі автор-текст-читач.

Зображувана комунікація відтворює спілкування між персонажами і проявляє себе у формах:

а) монологу;

б) діалогу;

в) полілогу.

Більш детальне дослідження кожного з них передбачає дослідження оцінки, тому що саме оцінка є могутнім засобом маніпулювання свідомістю читача та адресата.[6, 74]

а) оцінка у монолозі:

б) оцінка в діалозі:

в) оцінка в полілозі

a)Монолог персонажу поєднує у собі різну кількість оцінок, що мають різноманітну направленість зорієнтовану на суб’єктів та об’єктів оцінки. Суб’єкт оцінки у монолозі персонажу розглядається з урахуванням моделей адресантів;

1 адресант – персонаж твору, що промовляє діалог від першої особи однини.

2 адресант – персонаж твору, що тісно пов’язаний з „Я” автора.

3 адресант чий монолог є прикладом автокомунікації.

4 адресант – що вимовляє монолог від імені іншого персонажу.

5 невизначений адресант.

Об’єктом оцінки виступають: