Дипломная работа: Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації
CAMPARI:
С - Character - репутація позичальника;
А - Ability - оцінка бізнесу позичальника;
М - Means - аналіз необхідності звертання за позикою;
Р - Purpose - мета кредиту;
А - Amount - обгрунтування суми кредиту;
R - Repayment - можливість погашення;
I - Insurance - спосіб страхування кредитного ризику.
У практиці американськихбанків застосовується "правило п'яти С" :
C APACITY - здатність погасити позику;
C HARACTER - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);
C APITAL - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;
C OLLATERAL - наявність забезпечення. застави;
C ONDITIONS - економічна кон'юнктура і її перспективи.
У банківській практиці розрізнюють прямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.
Прямі методики використовуються досить рідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактично прирівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.
Непрямі методики широко поширені. Їх суть полягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатом оцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.
Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності клієнтів - це достатньо об'єктивний і економічно обґрунтований процес прийняттярішень, хоча їх використання пов’язане із деякими складностями: бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бути статистично ретельно вивірені і вони вимагають постійного оновлення інформації, що може бути коштовним для банку. Тому невеликі банки, як правило, не розробляють власних моделей аналізу кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і обмежену інформаційну базу. До того ж стандартний характер цих моделей не передбачає врахування специфічних особливостей окремих позичальників [23, c.68-70].
Останнім часом в банках розроблюються методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різного роду статистичних моделей . Мета в тому, щоб розробити стандартні підходи для об’єктивної характеристики позичальників, знайти числові критерії для розділу майбутніх клієнтів на підставі наданих ними матеріалів на надійних та ненадійних, підвержених ризику банкрутства і тих, для кого небезпека банкрутства малоймовірна.
Прикладом такої “класифікаційної моделі” може бути “модель Зета” (Zeta model), що розроблена групою американських економістів та застосовується банками при кредитному аналізі. Модель призначена для оцінки ймовірності банкрутства ділової фірми. Значення ключового параметру “Z” визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі ключові характеристики аналізуємої фірми - її ліквідність, швидкість обігу капіталу і т.д. Якщо для даної фірми коефіцієнт перевищує підготовлену порогову величину, то фірма зараховується до розряду надійних, якщо ж отриманий коефіцієнт нижче критичної величини, то згідно моделі фінансовий стан такого підприємства підозрілий і надавати кредит йому не рекомендується.
Користуючись вказаним підходом, американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом [27, c.19].
Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5
Він використав п’ять змінних:
1. Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми;
2. Х2 - відношення нерозподіленого доходу до суми активів;
3. Х3 - відношення операційних доходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;
4. Х4 - відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;
5. Х5 - відношення суми продажу до суми активів.
Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу. Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:
· якщо значення Z менше 2,8 , то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;