Дипломная работа: Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації

Дуже широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу (credit scoring) . Скорингова модель може використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як до ділових підприємств, так і до індивідуальних позичальників.

Модель оцінки позики, що запропонована американським економістом Чессером , включала шість змінних:

1. Х1 - відношення касової готівки та ринкових цінних паперів до суми активів;

2. Х2 - відношення чистої суми продажу до суми касової готівки та ринкових цінних паперів;

3. Х3 - доход до відрахування процентів і податків до суми активів;

4. Х4 - загальна заборгованість до суми активів;

5. Х5 - основний капітал до акціонерного капіталу;

6. Х6 - оборотний капітал до чистої суми продажу.

Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д.Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом. Дюран відмічав, що виведена ним формула “може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику” [27, c.31-33].

Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірностю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:

1. Вік: 0,01 за кожний рік більше 20 років (максимум 0,30).

2. Стать: жіноча - 0,40; чоловіча - 0.

3. Строк проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).

4. Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком, 0,16 - для інших професій.

5. Робота в галузі: 0,21 - підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми.

6. Зайнятість: 0,059 за кожен рік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).

7. Фінансові показники: 0,45 за наявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 при наявності полісу по страхуванню життя.

Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюран визначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників - 1,25 бала. Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.

Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французських банках клієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.

При аналізі ділових позик також застосовуються різні прийоми кредитного скорингу - від найпростіших формул до складних математичних моделей. Наприклад, крупний австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та відношення акціонерного капіталу до суми активів. В залежності від набраних балів підприємство попадає до одної з чотирьох груп ризику(табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

Кредитний скоринг в австрійському банку “Кредитанштальт” [31, c .234]

Показники	Границі	Вага	Група ризику
			A	B	С	D
			Більше 99	від 40 до 90	від 20 до 39	Менше 20
Ефективність капіталу(в %)	2 – 15	50
Коефіцієнт Ліквідності (в %)	15 – 40	20
Акціонерний Капітал (в %)	2 – 35	30

Що стосується кредитного моніторингу, то завжди потрібно зважати на те, що процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. Враховуючи залежність між рівнем ризику та доходністю позичкової операції, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозу втрати не тільки доходу від процентів, а й запозичених коштів [13, c.235].

Банківська практика свідчить про те, що труднощі з поверненням позик частіше всього виникають під впливом процесів, що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспектор банку може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виникають у позичальника, і вжити заходи по своєчасному захисту банківських інтересів. Працівник банку повинен вдатися до таких заходів до того, як ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Неприйняття своєчасних заходів по виявленню фінансових ускладнень у позичальника та захисту інтересів банку призводить не тільки до несплати процентів і позики. Втрати для банку в цьому випадку значно більші.

По-перше, підривається репутація банку, тому що велика кількість прострочених позик призведе до падіння довіри вкладників та інвесторів, виникне загроза неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від позичкових операцій підвищують загрозу звільнення з банку кваліфікованих працівників з причини зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк вимушений проводити додаткові видатки, що пов’язані зі стягненням проблемних позик.