Дипломная работа: Культура мислення молодших школярів

2) логомахію,

3) амфіболію.

Еквівокація виражається в тім, що багатозначне слово в процесі міркування вживається в різних своїх значеннях, хоча при цьому вважається, що воно використовується однозначно.

Логомахія, або «суперечка про слова», полягає в тім, що сперечальники вживають багатозначне слово, причому один з них використовує його в іншому значенні, ніж інші.

Амфіболія - це вживання багатозначного судження при усвідомленому або ненавмисному ігноруванні цієї багатозначності. Як приклад приведемо наступне оголошення: «Ательє приймає замовлення на виготовлення трикотажних виробів з вовни замовника».

Отже, у всіх випадках, коли порушується вимога закону тотожності, міркування стає неправильним. Воно містить у собі невизначеність, неточність, двозначність.

Одним з основних законів формальної логіки є закон непротиріччя. Його дотримання виступає гарантом таких властивостей правильного мислення, як несуперечність і послідовність. Відповідно до даного закону, «...неможливо, щоб те саме в той самий час був і не був властивий тому самому в тому самому відношенні». Це значить, що не можуть бути одночасно щирими дві заперечуючі одна іншу думки; одна з них помилкова.

Відзначимо, що, встановлюючи хибність, принаймні, одного з двох заперечуючих одне одного суджень, закон непротиріччя залишає відкритим питання про логічне значення другого. Інше судження може виявитися як щирим, так і помилковим. Наприклад, із двох суджень - «Усяке небесне тіло існує в просторі» і «Деякі небесні тіла існують за межами простору» - перше істинне, друге ложне. А от судження «Усі планети мають супутники» і «Жодна планета не має супутників» не можуть бути одночасно помилковими. Вірним же є третє судження: «Деякі планети мають супутники, а деякі їх не мають».

Необхідно розрізняти формально-логічні і діалектичні протиріччя. Формально-логічні протиріччя - це протиріччя плутаного, непослідовного, неправильного міркування, що ускладнюють пізнання навколишньої дійсності.

Діалектичні протиріччя - це джерело і рушійна сила розвитку як об'єктивного світу, так і самого людського мислення. Дотримання вимог закону непротиріччя є необхідною умовою вірного відображення діалектичних протиріч у свідомості людини.[12,c.53]

Обов'язковим критерієм несуперечності і послідовності мислення, поряд із законом непротиріччя, виступає закон виключення третього.

Його можна сформулювати в такий спосіб: із двох суперечних суджень одне істинне, інше ложне, а третього не дано. Суперечними називаються такі два судження, в одному з яких про предмет щось затверджується, а в іншому - те ж саме про той же самий предмет заперечується.

Очевидно, що область визначення закону виключення третього - вже сфера застосування закону непротиріччя. За її межами залишаються протилежні судження, що не можуть бути одночасно вірними, але можуть бути одночасно помилковими.

Закон виключення третього жадає від нас розуміння того, що два суперечні судження не тільки не можуть бути обидва вірними (на це вказує і закон непротиріччя), але і не можуть бути обидва помилковими. Одне з них істинне, інше - ложне, а третє судження виключене. Дотримання даного закону означає неможливість відповідати на одне й те ж питання в той самий час і в тому самому змісті «так» і «ні», а також неможливість пошуків якоїсь середньої відповіді між ними. Дійсно, з пари суперечних суджень - «Усяка планета сонячної системи рухається по еліпсу» і «Існує така планета сонячної системи, що не рухається по еліпсу» - одне є вірним, інше помилковим, а третього не дано.

Однак закон виключення третього не встановлює, та й не може встановити, яке саме з двох суджень є вірним, а яке - помилковим. Рішення цього питання виходить за рамки компетенції формальної логіки. Воно здійснюється в процесі пізнання за допомогою такого критерію істинності, як практика, що встановлює відповідність або невідповідність судження об'єктивної дійсності.

Однією з найважливіших рис правильного міркування є доказовість. Доказовість, або обґрунтованість мислення, виражається законом достатньої підстави. Він говорить: усяка вірна думка повинна бути досить обґрунтованою.

Ми вже знаємо, що вірною є думка, зміст якої адекватно відбиває щось, що існує в об'єктивній реальності. Отже, вимога розглянутого закону зводиться до необхідності встановити відповідність думки, що претендує на істинність, з дійсністю. Повинні бути зазначені підстави, у силу яких не можна не визнати дане міркування таким, що не відповідає об'єктивній реальності.

Закон не встановлює, яку саме підставу слід привести в кожному конкретному випадку. Достатньою підставою думки може бути особистий досвід людини. Це можливо в тому випадку, коли істинність міркування підтверджується шляхом її безпосереднього зіставлення з фактами дійсності. Досить, наприклад, глянути на книгу, щоб встановити істинність або хибність судження: «Це - книга в синьому плетінні».

Однак індивідуальний досвід обмежений, тому людина змушена прибігати до знань інших людей. Вона обґрунтовує свої думки, спираючись на попередній досвід людства, закріплений у законах і аксіомах науки, а також у принципах і положеннях різних областей людської діяльності. При цьому людині не потрібно співвідносити зі своїм особистим досвідом кожне окреме міркування. Достатньою підставою думки може бути інша думка, істинність якої вже доведена.

Отже, дотримання вимог законів тотожності, непротиріччя, виключення третьої і достатньої підстави є необхідною умовою правильного мислення.

У практиці людського мислення закони формальної логіки діють не ізольовано, а у взаємозв'язку. Якщо порушується вимога одного якого-небудь закону, стає неможливим і застосування іншого. Так, порушення вимог закону тотожності веде до неможливості застосування закону непротиріччя. Застосування закону виключення третього з необхідністю припускає дотримання вимог закону непротиріччя. Точно так само, щоб діяв закон достатньої підстави, варто виконувати вимоги і закону виключення третього.

Безумовно, знання основних законів і застосування їх у розумовій діяльності має винятково важливе значення для підвищення логічної культури мислення. Однак навчання про основні закони являє собою лише один з розділів формальної логіки. Логічна культура мислення, понад це, містить у собі знання й уміння оперувати поняттями, правильно формулювати питання і відповіді, робити твердження й умовиводи, доводити вірні судження і спростовувати помилкові. Теоретичне вирішення цих питань входить до завдань інших розділів формальної логіки. Вивчення формальної логіки у всій її повноті є необхідною умовою всебічного розвитку логічної культури мислення людини.

1.2 Інтелектуальна культура мислення

Інтелектуальна культура включає інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.

Розумові сили (розум) - це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Без запасу систематизованих знань не може розвиватися жодна цінна якість розуму. Накопичення певного фонду знань учнем передбачає перш за все оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного роду (загальними, частковими, конкретними, абстрактними і под.), зв'язками і залежностями, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. До знань відносять також уявлення про галузі і способи застосування цих знань, а також володіння методами їх використання.

Оволодіння основними розумовими операціями передбачає опанування методикою аналізу, синтезу, порівняння, класифікації. Нагадаємо коротко основні характеристики цих операцій. Аналіз - це мислене розкладання цілого на складові частини або мислене виділення окремих його частин; синтез - мислене об'єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак і властивостей; порівняння - встановлення подібності чи відмінності між предметами або явищами за однією чи кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) - розподіл предметів чи явищ за групами залежно від подібності або відмінності між ними.

Уміння проводити аналіз, синтез, порівняння і класифікацію дозволяють зробити висновки, оцінити, прийняти рішення, визначити належність явища чи предмета до певного класу і под.

Оволодіння інтелектуальними уміннями - це оволодіння навчальними уміннями, або уміннями навчальної діяльності. Нам вже відомо, що навчальні уміння поділяються на загальні навчальні уміння, які використовуються під час вивченні будь-яких навчальних дисциплін, і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями з окремої галузі чи окремої навчальної дисципліни.