Дипломная работа: Малий бiзнес

Обрати підприємництво як вид трудової діяльності жінок перш за все спонукає бажання покращати своє матеріальне становище, потяг до самостійності і потреба в самореалізації. Жінки, що прийшли у бізнес, мають однаковий з чоловіками мотиваційний комплекс, міру задоволеності своєю підприємницькою діяльністю та її результативність, але зазнають більше труднощів, займаючись організаційним новаторством. Так, частіше ніж чоловіки, жінки зустрічаються з перешкодами при одержанні дозволу на відкриття власного підприємства та з волокитою в органах влади.

В сучасних умовах, щоб прийти у бізнес і утриматись у ньому, жінкам доводиться докладати більше зусиль, ніж чоловікам, навіть при однакових стартових умовах.

Якщо ж шлях до бізнесу жінок і надалі буде ускладнюватись, то безробіття серед них не буде зменшуватись [33].

Мале підприємництво - це багатогранне соціально-економічне явище, яке включає в собі наступні якісні характеристики:

· гнучкість і швидкість прийняття рішення, так як саме діяльність малого підприємництва легше проаналізувати відносно змін умов ринку, визначаючи господарську політику;

· малі розміри підприємства дозволяють контролювати виробничий процес, переналагоджуючи його в зв’язку з актуальними запитами споживача, ринку, господарського механізму;

· пряма передача інформації, швидке засвоєння швидка реакція на зміни;

· особисті зв’язки – основа малого підприємництва;

· низькі оперативні витрати, невеликий фонд заробітної плати, невеликі інвестиції;

· швидкий матеріальний успіх;

· довгострокові вигоди;

· підприємницький і інноваційний дух.

Але ці якості можуть проявлятись тільки при визначених умовах – при розвинутому “зовнішньому середовищі”, в умовах якого функціонують малі підприємства. “Зовнішнє середовище”, тобто інфраструктура, - система спеціалізованих інститутів, які допомагають розробці і реалізації державної політики в сфері малого підприємництва, які створюються і діють як при державній участі, так і по ініціативі самих підприємницьких і громадських структур. Інфраструктура – система організацій, метою яких є надання допомоги суб’єктам малого підприємництва на пільгових умовах. Саме це виділяє інфраструктуру із значно обширної сукупності організацій, які спеціалізуються на наданні ділових послуг. Одною із умов ефективного функціонування сфери малого підприємництва є розвиненість її інфраструктури, яка , на жаль, тільки починає формуватись [12].

1.3. Державна політика України у сфері зайнятості населення

В усіх країнах світу управління зайнятіс­тю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державної політики. Це невипадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достат­нього для конкретних демосоціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний со­ціально-економічний стан країни, спроможність дер­жавної політики вирішувати найбільш гострі пробле­ми свого розвитку та соціальної безпеки.

На сучасному етапі досить поширеними є принай­мні два механізми регулювання зайнятості: держав­но-централізований та децентралізований. Співвід­ношення чи перевага одного відносно іншого знач­ною мірою залежить від технологічного, структурно­го та інституціонального складу економіки, положен­ня у міжнародному розподілі праці, включення у про­цеси глобалізації. Але незалежно від цього, у кожній країні регулювання зайнятості, намагання підтриму­вати баланс на ринку праці є пріоритетним напрямом державної політики.

В Україні за часи радянської влади сформувалась централізована державна система регулювання зай­нятості населення. Акцентуємо увагу на тому, що цей механізм також був поширений у багатьох країнах з ринковою економікою і вважався доволі об’єктивним і соціальне справедливим. Як відмічається багатьма авторами, використання як головного в регулюванні зайнятості населення механізму державного центра­лізованого управління є найбільш прийнятним для рівня індустріального розвитку суспільства. Але пос­тупово під впливом переходу до більш високого ста­ну індустріального, а саме до постіндустріального, а потім інформаційного, централізована спрямованість державного регулювання теж трансформується у більш гнучку модель, а саме модель створення необ­хідних умов до більш вільного вибору кожним грома­дянином своєї форми зайнятості, змін його протягом свого життя.

В сучасній Україні склалась цікава ситуація з цьо­го приводу. По-перше, в Конституції України у статті 43 йдеться, що “Кожен має право на працю, що вклю­чає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тобто кожен громадянин одержав право вільно оби­рати для себе зайнятість, сферу своєї діяльності. Це свідчить, що державне централізоване регулювання передає свої повноваження безпосередньо людині як носію своєї робочої сили. Держава не тільки передає це право, але й покладає на неї відповідальність за своє майбутнє у професійному відношенні, забезпе­ченні конкурентоспроможності на ринку праці та одержанні доходів. Якщо з цих позицій оцінювати сучасний механізм регулювання зайнятості населення, то зауважимо, що цей механізм ще не може спрацьо­вувати в повну силу. Цьому є низка причин:

· перехідний етап соціально-економічної системи суспільства від адміністративно-централізованої мо­делі до ринкової соціально-орієнтованої;

· занепад певний час соціально-економічного стану і, як наслідок, поширення безробіття та зрос­тання його рівня, поява такого явища як хронічне безробіття;

· знецінення вартості робочої сили, поява люмпенізованого прошарку населення, жебрацтва та інших соціальних небезпечностей.

Все це викликало необхідність збереження, хоча і в модифікованому вигляді, механізму державного ре­гулювання зайнятості – обмеження безробіття як складового загальнодержавного механізму управлін­ня економікою у поєднанні з новими правовими принципами зайнятості. Нині у державі існує систе­ма регулювання зайнятості, яка складається з орга­нів, головною функцією яких є саме вирішення проб­лем зайнятості населення та підтримки збалансова­ності на ринку праці. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України, територіальні центри зайнятості, які створені і працюють на всіх рівнях, а також відповідні управління в системі державних ад­міністрацій – створюють досить впорядкований ме­ханізм регулювання процесів зайнятості на загально­державному та регіональному рівнях. Поступово в цьому механізмі набувають значення відносини соці­ального партнерства та формування підприємниць­ких структур, що беруть на себе функцію працевлаш­тування в країні та за кордоном безробітних, які ма­ють високий професійний рівень. Не менш значущим слід вважати діяльність різних державних установ, що сприяють організації підприємницької діяльності, навчанню ведення власного бізнесу. Важливою особ­ливістю нових підходів до вирішення проблем зайня­тості в сучасному механізмі регулювання є те, що по­ряд зі створенням через державні важелі системи працевлаштування діє система підвищення конку­рентоспроможності на ринку праці людей, які бажа­ють працювати, але недостатньо для цього підготов­лені. Це свідчить про наявність у цьому механізмі ак­тивної складової щодо відповідальності держави за виконання своїх функцій відносно захисту конститу­ційних прав громадян на працю та одержання міні­мального доходу чи матеріальної підтримки під час безробіття. Створення механізму страхування на ви­падок безробіття та спеціальних фондів для здійснен­ня активної політики щодо працевлаштування теж є важливим механізмом державної політики у сфері зайнятості населення [40].

Державна політика України у сфері зайнятості на­селення базується на таких принципах:

· забезпечення рівних можливостей усім громадя­нам, незалежно від походження, соціального і майно­вого стану, расової та національної незалежності, віку, статі, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності від­повідно до здібностей та професійної підготовки з ура­хуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· координація діяльності у сфері зайнятості з ін­шими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайня­тості;

· співробітництво професійних спілок, асоціацій