Дипломная работа: Непряме оподаткування в Україні

Мито

Специфічний

Одностадійний

Некумулятивний

Механізм стягнення податку на додану вартість, акцизного збору і мита за законодавством України визначає їх некумулятивний характер (табл. 1.1). Водночас окремі податкові збори, що за економічною природою є непрямими податками (наприклад, збір на розвиток виноградарства садівництва і хмелярства), мають кумулятивний ефект, тобто товари, з яких уже стягувався відповідний збір на попередніх стадіях обігу, повторно оподатковуються [32, с. 15].

Податкове законодавство України визначає таку систему елементів податкових правовідносин:

1. Суб’єкт оподаткування - це особа, на яку покладено податкове зобов’язання перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. До суб’єктів оподаткування відносять платників (особа, яка перераховує суму податкових зобов’язань до бюджету держави) і носіїв (особа, на яку покладається тягар зі сплати податку в результаті процесу перекладання податків). У свою чергу, носії податку залежно від участі в загальній системі утворення та сплати податку поділяються на:

• осіб, які безпосередньо утворюють базу оподаткування (головним чином, це виробники та споживачі);

• посередники (між виробниками та споживачами);

• кінцеві споживачі.

2. Об’єкт оподаткування - це процес, наявність якого зобов’язує сплачувати обов’язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави.

3. Масштаб обкладання податком - це своєрідне вимірювання податкової бази, яке закладається в основу розрахунку належної до сплати суми податку.

4. Джерело сплати податків - фонд чи дохід, з якого сплачується податок і проводяться розрахунки з бюджетом.

5. Ставка податку - офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної суми до сплати податку. Розрізняють три методи побудови податкових ставок:

а) інтуїтивний - органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);

б) емпірично-аналітичний - законодавець встановлює ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

в) економіко-математичного моделювання - забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства).

6. База оподаткування – безпосередньо розмір предмета оподаткування.

7. Термін сплати податку - конкретна календарна дата або період часу, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою. Терміни мають вагоме значення для повноти та своєчасності наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

8. Податковий період - це час, протягом якого визначаються податкові зобов’язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів, тобто рік або інший період, який відноситься до податків і по закінченню якого визначається база щодо оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті.

9. Податкова пільга - це надання часткового або повного звільнення від сплати податку відповідно до чинного законодавства України.

Становлення непрямого оподаткування в Україні та його зародження відбулось із появою податкової системи України, яка започаткувала свою історію з ще VIII — XII століть — за часів формування Київської Русі [28]. Вже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами [37].

Перша, відома історикам, реформа податкової системи в Україні зроблена княгинею Ольгою з 947 року, що започаткувала стабiльне стягнення податків, запровадивши “становища” — адмiнiстративно-фiнансовi пункти для збирання данини [24].

За правління правнука Ольги князя Ярослава Мудрого було складено перший писемний звід законів - знамениту «Руську правду», складовою частиною якої був i «Покон вірний», яким детально регламентувалася система оподаткування. Основою грошових надходжень були мита i штрафи. Більшість становили торговельні мита: «вага» i «міра» - за зважування i вимір; «мито» - за провезення товарів через міські застави; «перевiз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» i «торгове» мита стягувалися за право мати склади i проводити торжища [24].

У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами [37].

На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення товарів та прогін худоби [37].

Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов [37].

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави [37]. Після Переяславської угоди 1654 року Україна фактично потрапила у васальну залежність Росії, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу за умов, що українці зобов’язувалися сплачувати цареві податки [24].

У 1666 році під час гетьманства Брюховецького на українську землю прибули московські переписувачі, які почали складати подушний опис сіл [24]. Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними серед яких були митні та винні. В середині ХVІІ ст. було встановлено єдине мито для торгових людей — 10 грошей (5 копійок) з карбованця обороту [34, с. 28].