Збільшення частки продукції, що обертається в тіньовому секторі, є характерною рисою економіки перехідного періоду. Це зумовлено нерозвинутістю нової ринкової системи при зламі старої системи державного управління, недосконалістю законодавчої бази. Розвиткові тіньової економіки, у першу чергу, сприяє зміна мотивації підприємств до господарської діяльності. За умов командної економіки, коли її оцінка залежала від виконання та перевиконання планових виробничих завдань, мала місце тенденція до завищення показників виконання плану. Тепер навпаки: підприємства зацікавлені у занижені результатів своєї виробничої діяльності з метою зменшення податків.

Зростання тіньової економічної діяльності досягло таких масштабів, що її неврахування призводить до значного переключення макроекономічних показників і, як наслідок, до серйозних помилок при аналізі, прогнозі та моделюванні соціально-економічної ситуації[5, 187].

Існування і розвиток тіньової економіки має і інші негативні наслідки. Перш за все, це зменшення платежів до бюджету за рахунок несплати податків. У той же час відбуваються процеси відпливу грошей з легального обігу, перерозподілу грошової маси у суспільстві, що призводить до накопичення тіньового капіталу і, як наслідок, розшарування людей за рівнем доходів, зростання цін на товари й послуги, розвиток інфляційних процесів.

Особливістю тіньового капіталу є й те, що він використовується переважно не у сфері матеріального виробництва, а у обігу, у посередницькій діяльності, що не дозволяє державі здійснювати за ним необхідний контроль.

Основними способами ухилення від сплати податків, незалежно від їх видів, є:

– неподання документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою до бюджету чи до державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);

– приховування об’єктів оподаткування (ведення фінансово-господарської діяльності без необхідної реєстрації тощо);

– нелегальне виробництво товарів (послуг);

– невраховуваний обіг, а саме: невраховувані обсяги реалізації товарів і послуг; неофіційний бартер; невраховані проплати; неврахована виплата заробітної плати тощо;

– незаконне отримання і використання податкових пільг (здійснення основного виду діяльності під видом пільгового, зарахування до штату непрацюючих пенсіонерів-інвалідів тощо);

– приховування реальних розмірів прибутку і доходів (штучне заниження собівартості продукції), а саме: фальсифікація цін; використання зарубіжних підприємств і рахунків; використання кредитних і страхових схем; фальсифікація змісту затратних статей; фальсифікація виробничих затрат; використання тіньових фінансових посередників;

– штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність[7, 189];

Можна виділити три основні причини, які спонукають до ухилення від сплати податків у різних його проявах:

– причини соціально-економічного характеру;

– причини організаційного характеру;

– причини правового характеру;

До першої групи причин відносять:

– недостатність вільних оборотних коштів у суб’єктів господарювання;

– небажання скористатися системою кредитування (тому що необхідно платити відсотки за користування позикою);

– бажання отримати максимальну вигоду (прибуток) від діяльності;

І, як наслідок, потенційні платники стають злісними неплатниками податків. Для цього вони відкривають досить багато різних видів банківських рахунків, розрахунки переважно проводять у готівці, нараховують мінімальні заробітні плати, а фактичні майже ніколи їм не відповідають

До причин організаційного характеру необхідно віднести:

– недосконалу систему обліку платників податку ;

– недостатньо належний рівень контролю за їх діяльністю

Необхідно сказати, що одним з основних факторів, що формує дану групу причин організаційного характеру, є відсутність досвіду боротьби із неплатниками податків у податковій службі. Але це явище об’єктивне, адже історія діяльності податкової служби в Україні є ще досить нетривалою. І тому доречно було би скористатися досвідом розвинутих держав світу щодо застосування методів і схем, які дозволяють зменшити збитки держави від несплати податків.

До причин правового характеру відносять недосконалість діючого податкового законодавства. Але і в цьому випадку в Україні спостерігаються позитивні тенденції. Процес реформування податкової здійснюється постійно, хоча і є ще багато сфер в оподаткуванні, які потребують свого загального впорядкування та вдосконалення[22, 276].

Проблема мінімізації податкових платежів в значній мірі вирішується за допомогою формування ефективної податкової політики суб’єкта оподаткування. Податкова політика представляє собою вибір найбільш ефективного варіанту сплати податкових платежів при альтернативних напрямках діяльності. В окремих випадках розроблена податкова політика сама може бути критерієм напрямків діяльності суб’єкта господарювання.

Для забезпечення ефективної податкової політики суб’єкт оподаткування повинен засвоїти основні чинники мінімізації податкових платежів:

– вибір виду та роду діяльності, що дозволяє мінімізувати податкові платежі;

– винайдення можливостей застосування непрямих податкових пільг;