Дипломная работа: Організація професійного виховання

У підсумку педагогічних впливів у учнів формує готовність до вибору мети й способів діяльності. Будучи ідеальним передбаченням очікуваного результату, ціль людини є тією силою, що визначає спосіб і характер його дії.

Стосовно формування особистості учнів діяльність залишається нейтральним процесом, якщо не знайдені й не реалізовані відповідні способи її педагогічного інструментування. У цьому інструментуванні повинні певним чином сполучатися різні методи й прийоми, що забезпечують спонукання, приучення й вправу учнів, формування в них досвіду суспільної поведінки.

Приучення виявляє найбільшу ефективність на ранніх щаблях виховання й розвитку дітей. Застосування цього методу вимагає дотримання деяких педагогічних умов. Приучення неможливо без ясного уявлення про те, що повинне бути засвоєне. Пропонуючи учням той або інший образ дій, необхідно виразити його в можливо більш короткому і ясному правилі. На кожний даний відрізок часу повинен бути виділений мінімум окремих дій, з яких складається дана форма поведінки. Досвідчені педагоги велике значення надають показу зразка виховної форми поведінки, створенню позитивного відношення до неї. Для вироблення звички потрібен час, квапливість тут не приводить до поставленої мети. Спочатку варто домогтися точності виробленої дії й лише потім - швидкості. Метод приучення припускає контроль за виконанням дії. Контроль вимагає доброзичливого, зацікавленого відношення вчителя до вихованців, виявлення й аналізу виникаючих труднощів, обговорення способів подальшої роботи. Ще більш важливо організувати самоконтроль учнів.

Метод приучення варіює залежно від віку, умов життя й виховання. Не завжди доцільно, наприклад, відкрито ставити перед учнями завдання оволодіння тим або іншим способом поведінки. Учитель у цьому випадку так організує діяльність дітей, щоб із задоволенням повторюючи її, вони непомітно для себе вільно й невимушено звикали до потрібної форми поведінки.

Одним з випробуваних засобів приучення до заданих форм поведінки є режим життя й діяльності учнів. По думці А. С. Макаренко, відсутність розумного, послідовно здійснюваного режиму, законних меж для вчинку не може бути відшкодовано ніякою словесною мудрістю. Ніж суворіше й визначеніше режим, тим краще формується динамічний стереотип, що лежить в основі утворення звичок.

Метод приучення тісно пов'язаний з методом вправи. В основі приучення лежить оволодіння дитиною переважно процесуальною стороною діяльності, а вправа робить її особистісно значимою. Виконувана учнем діяльність виступає тут у єдності її мети й операціональної структури як вправа в правильному вчинку.

Включення дітей у діяльність створює їм умови для дій відповідно до прийнятих в суспільстві нормами й правилами поведінки. Діяльність забезпечує придбання дітьми практичного досвіду колективних відносин. Вправа не має нічого загального з механічною виучкою й тренажем у дусі поведінкової психології: стимул-реакція-підкріплення.

У реальному житті й діяльності учбового колективу постійно народжуються ситуації, у яких виявляється й піддається випробуванню на міцність вся система сформованих у ньому виховних відносин. Відкрити цю ситуацію, оголити ув'язнений у ній конфлікт, що виникає або вже назрілу проблему під силу будь-якому вдумливому педагогові. Однак часто він не може чекати такого природного збігу обставин. Йому доводиться самому створювати таку зовнішню обстановку, що викликає в учнів необхідний психічний стан, подання, почуття, мотиви, вчинки. Такі спеціально організовані педагогічні умови прийнята називати ситуаціями, що виховують.

Педагогічна вимога. У вимозі як вихідному методі організації діяльності найбільше чітко виявляється дія такої закономірності педагогічного процесу, як діалектика зовнішнього й внутрішнього. Педагогічна вимога повинна не тільки випереджати розвиток особистості, але й переходити у вимоги вихованця до самого себе. Воно може виступати перед учнем як конкретне реальне завдання, що йому слід виконати в процесі тієї або іншої діяльності. Вимога може розкривати внутрішні протиріччя педагогічного процесу, фіксувати недоліки в поведінки, діяльності й спілкуванні учнів і тим самим спонукувати їх до подальшого росту й розвитку. Вимоги допомагають наводити порядок і дисципліну в навчальному закладі, вносять дух організованості в діяльність і поведінці учнів. За формою пред'явлення розрізняють вимоги прямі й непрямі. Більш докладно вони будуть розкриті далі.

Організувати виховний процес, вихователь, майстер виробничого навчання повинні прагнути до того, щоб його вимога стала вимогою самого колективу. Відбиттям колективної вимоги є суспільна думка. З'єднуючи в собі оцінки, судження, волю колективу, суспільна думка виступає активною й впливовою силою, що у руках умілого педагога виконує функцію педагогічного методу.

3) Методи стимулювання поведінки й діяльності.

Будь-яка діяльність протікає більш ефективно й дає якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, з повною віддачею сил, переборювати неминучі утруднення, несприятливі умови й інші обставини, наполегливо просуваючись до наміченої мети. З мотивацією діяльності найтіснішим образом зв'язане її стимулювання. Стимулювати - значить спонукувати, давати ?