Дипломная работа: Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi
Третій (1997-1999 рр.) відзначений врегулюванням засад оренди земельних ділянок, визначенням суб'єктів договорів оренди, наданням можливості здавати в оренду спільну земельну ділянку кількох осіб, що мають відповідні сертифікати. Вживаються заходи, спрямовані на посилення захисту прав власників земельних часток (паїв) та гарантування дотримання економічних інтересів і поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, колишніх членів КСП. Проте ці заходи були паліативними щодо здійснення селянами своїх правомочностей відносно земельних і майнових паїв. Спостерігається перехід сільського господарства з стану системної кризи у депресивний стан.
Незавершеність реформ АПК, їх фрагментарність, відсутність радикальних структурних перетворень, погіршення фінансово-господарського становища галузі та інші негативні явища пов'язувалися з непристосованістю до ринкових умов функціонування основної ланки сільськогосподарського виробництва - колективних сільськогосподарських підприємств. Посилення уваги реформаторів до цієї форми господарювання є невипадковим, адже саме вона була найбільш поширеною в Україні.
З 12,6 тис. сільськогосподарських підприємств суспільного сектора 11,6 тис., або 92%, були колективними підприємствами, їм належало 2/3 сільськогосподарських угідь, а вироблено було у 1999р. лише 40% валової продукції. За даними Держкомстату, цього ж року КСП зазнали збитків у сумі 3278,5 млн. грн., або 365 тис. грн. у розрахунку на одне господарство. Із збитками, завершили рік 85,6% колективних підприємств. Рівень їх рентабельності (відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції) становив мінус 23%, у тому числі рослинництва - плюс 7,8%, а тваринництва - мінус 47,4%.
Як показує аналіз звернень громадян до органів державної виконавчої влади, вони усвідомлюють необоротність ринкових перетворень, відчувають на собі негативні наслідки багаторічної імітації реформ через масові зловживання керівників господарств при використанні колективного майна, зростання заборгованості по заробітній платі, занепад у соціальній сфері села тощо. Негативні явища значною мірою зумовлені й тим, що не були чітко окреслені строки завершення земельної реформи.
Міжнародні фінансові установи жорстко "прив'язують" провадження програм розширеного фінансування до зобов'язань держави завершити приватизацію переробних та агросервісних підприємств, поглибити структурну перебудову КСП, у рамках адміністративної реформи вдосконалити управління АПК, створити умови для функціонування прозорого ринку землі, продовольства, промислової продукції, енергоносіїв.
Четвертий (грудень 1999 р.— донині) зумовлений прийняттям грудневого Указу Президента України, який фактично визнав моделі реструктуризації КСП відпрацьованими за останні роки, в тому числі за участю технічних проектів. Реалізація заходів щодо його втілення в життя виявила недосконалість правового поля, пов'язаного з масовим трансформуванням колективних господарств у формування ринкового типу. Протягом 2000 р. було розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) більш як 30 нормативно-правових актів, у тому числі проект Земельного кодексу (нова редакція),а, згодом, прийнято новий Земельний кодекс, законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), іпотеки, сплати фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, списання заборгованості з сплати податків і зборів платників податків, соціального страхування та пенсійного забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОПГ деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування аграрного ринку та ін.
У результаті вжитих центральними і місцевими органами виконавчої влади адміністративних заходів щодо реструктуризації КСП відбулися істотні зміни в організаційно-правовій структурі сільськогосподарського виробництва в Україні. Якщо, станом на 1 січня 2000 р., колективні сільськогосподарські формування (КСП, спілки селян, колгоспи) становили 73%, господарські товариства -14, приватні підприємства з орендними відносинами та сільськогосподарські кооперативи — по 2, агрофірми – 5, інші формування - 4%, то на кінець року, за інформацією Мінагрополітики, на базі 10,9 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств, які підлягали реформуванню створено близько 14,5 тис. приватних структур, з них 6,7 тис (46%) – господарські товариства, 3,4 тис (24%) - сільськогосподарські кооперативи, 2,9 тис (20%) - приватні підприємства з орендними відносинами, майже 1,2 тис (8%) - селянські (фермерські) господарства і 0,3 тис (2%)– інші формування. Структура сільськогосподарських підприємств створених на виконання Указу Президента від 3 грудня 1999 року №1529/99 наведено на рисунку 1.1.
Після проведеного реформування земельні площі колишніх КСП зберегли єдиним масивом 56,9% новостворених формувань, а 79,5% стали користувачами цілісного майнового комплексу. Середній розмір сільськогосподарських угідь, що припадає на одне підприємство, є найбільшим у закритих акціонерних товариствах (2874 га), а найменшим – у селянських (фермерських) господарствах (79,1 га).
Найбільшу питому вагу серед правонаступників КСП мають господарські товариства, а найпоширенішим видом серед них є товариства з обмеженою відповідальністю, яким належить 42% земель. Поняття і види господарських товариств, правила їх функціонування визначено Законом України “Про господарські товариства”.
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнові управлінські відносини відокремлені від трудових. До небажаних наслідків для більшості селян можуть призвести складність процедури виділення в натурі земельного паю, переданого до статутного фонду товариства, розподіл прибутків серед його учасників пропорційно внесеному капіталу, а також обмеження впливу більшості селян на рішення щодо їх отримання.
Другою формою господарювання за кількістю наявних сільськогосподарських угідь (23%) та впливом на формування продовольчого ринку є сільськогосподарські виробничі кооперативи, які становлять майже чверть серед правонаступників КСП. Члени кооперативу (крім асоційованих) зобов'язані брати трудову участь у процесі виробництва; законодавством передбачено рівні права у прийнятті управлінських рішень за принципом "один член кооперативу - один голос".
Учасники цього формування передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок, а в разі виходу з нього одержують його в натурі. Порядок використання доходу кооперативу встановлюється статутом. При великій кількості засновників кооператив мало чим відрізняється за сутністю внутрігосподарських відносин від свого попередника - КСП. Є й інші проблеми організації його функціонування в сучасних соціально-економічних умовах, тому частина з них продовжує пошуки такого виду приватного формування, який потенційно матиме більші можливості для адаптації до умов ринкового середовища.
Серед нових форм господарювання кожне п'яте — це приватне підприємство з орендними відносинами (приватно-орендне). У їх користування передано 17% земельних угідь господарств, що підлягали реформуванню. Правовий статус таких господарюючих суб'єктів визначається Законом України "Про підприємство в Україні". До приватних належать структури, засновані на приватній власності. Природно, що одна особа в них поєднує функції власника і керівника майна. Майнові та земельні паї колишніх членів КСП у таких господарствах використовуються на засадах оренди. Причому орендодавці мають право отримувати орендну плату на рівні, не меншому від 1 % вартості орендованої земельної частки (паю). Якщо в середньому по Україні (з урахуванням застосування коефіцієнта 2,07 до грошової оцінки сільськогосподарських угідь, проведеної станом на 1 липня 1995 р.) вона дорівнює 7334 грн., то вартість середнього за розміром (4,2 га) земельного паю - 30803 грн., а захищений грудневим Указом Президента України мінімум -308,03 грн. (73,3 грн. за 1 га сільськогосподарських угідь). На наш погляд, встановлення мінімуму є важливим чинником на початковому етапі реформування, оскільки, як правило, конкурентне середовище у сфері оренди землі відсутнє, отже, умови диктуються орендарями. І тільки у разі створення усталених умов для прибуткової діяльності в сільському господарстві можливим є формування сприятливого клімату для 5,5 млн. орендодавців землі і земельних паїв.
Про це говорять і дані обстеження Держкомстату, яким було охоплено понад 13 тис. господарств різних форм власності. Так, оплата менш як 1% вартості орендованої землі була передбачена в 5,3% договорів, 1% зобов'язалися сплатити 78,9% орендарів, від 1.1 до 2% -10,1 і понад 2% - 3,8% орендарів. На середньостатистичний земельний пай (частку) припадало 110 грн.; 3,2 ц. зерна, 19,6 кг зерна соняшнику, 6,4 кг цукру та різних послуг на суму 37,6 грн.
За час масової реорганізації КСП створено 8% селянських (фермерських) господарств, у користуванні яких перебуває 4% земель. У розрізі окремих зон, як показує аналіз, відхилення цього показника від загальнодержавного є істотним. Так, у Степовій зоні серед зареєстрованих підприємств формування фермерського типу становлять 16%. Це у 8 разів більше, ніж у Лісостепу, і у 2 рази - ніж у Поліссі та Карпатах. Аналіз підтверджує тенденцію, яка склалася у розподілі всієї кількості фермерських господарств (близько 37 тис. юридичних одиниць) за наявністю в них сільськогосподарських угідь і за природно-кліматичними зонами України: зона Степу - відповідно, 65 і 72%; Лісостепу -21 і 21; Полісся й Карпат - відповідно, 14 і 17%.
Селянські господарства фермерського типу є формою підприємництва громадян. Майно і земля в них належать членам господарства на правах спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Інтереси господарства репрезентує його голова. Земельна ділянка, одержана для ведення фермерського господарства, поділу не підлягає. Трудові відносини регулюються самими членами господарства, а з особами, залученими для роботи в них - законодавством про працю. Земельні та майнові паї інших селян також можуть використовуватися на принципах оренди.
Одночасно з створенням юридичних осіб під час реорганізації КСП майже 300 тис. громадян протягом 2000 р. скористалися наданим їм правом виходу із складу КСП і приєднали свої земельні частки (паї) до ОПГ без створення юридичної особи. Більше половини з них припадає на Поліську та Карпатську зону. Це пояснюється тим, що приватизація землі селянами тут здійснена в інший спосіб без передання її у користування КСП, а через сільські (селищні) ради. Крім того, як показують дані таблиці, спостерігається певна залежність між кількістю таких господарств і середнім розміром земельної частки (паю), що припадає на одного члена КСП: чим меншим є її розмір, тим більша кількість селян розширили свої ОПА. Характерно, що жодного випадку, пов'язаного з приватизацією землі зазначеним шляхом, за аналізований період не зареєстровано в Луганській області, де розмір земельної частки (паю) є найбільшим в Україні (9,2 га). Звичайно значний вплив на вибір селян мають традиції, звичаї та досвід ведення приватного господарства. Це явище вимагає більш глибокого науково-практичного осмислення як в окремих регіонах, так і в масштабах держави, і на цій основі-опрацювання та прийняття закону про особисте селянське господарство (ОСГ), яким би визначалися його правовий статус, критерії, що відрізняли б його від ОПГ, чітко окреслювалися права і обов'язки і гарантувався соціальний захист зайнятих у ньому громадян.
Прогнозні оцінки щодо зміни способів і методів господарювання у новостворених формуваннях приватного типу, їх гнучкості при реагуванні на сигнали ринків, привабливості для інвесторів, мотивації менеджменту до прибуткової діяльності є проблематичними, оскільки дані характеристики значною мірою залежать також від макроекономічних чинників, які виходять за межі економіки підприємств, організаційно-правової форми їх господарської діяльності і сільського господарства як складової національної економіки.
На наш погляд, із завершенням реструктуризації КСП створено більш сприятливі передумови для наступного етапу - формування і розвитку багатоукладної ринкової економіки у сфері сільськогосподарського виробництва. Це завдання є на порядок складнішим за рівнем зусиль та масштабами перетворень. Сучасна ситуація вимагає від державної регуляторної політики задіяння таких економічних підойм, які б забезпечили оптимальне використання усіх наявних та потенціальних факторів виробництва підприємств, що базуються на приватній власності.
Загальновизнаними в економічній літературі основними характеристиками економічного укладу є тип власності, спосіб її використання, форма організації виробництва, його (укладу) певна частка у структурі валового продукту і здатність до відносного самостійного розширеного відтворення. За цими критеріями до економічного укладу в сільському господарстві можна віднести: сукупність господарюючих суб'єктів, заснованих на приватній власності, але при колективних формах організації виробництва (сільськогосподарські виробничі кооперативи, господарські товариства усіх видів); підприємства, утворені на власності фізичної особи (приватні, в тому числі з орендними відносинами, фермерські господарства, якщо засновником є одна особа); форми ведення сільського господарства, що базуються на власності сім'ї та інших родичів, які об'єдналися для спільної діяльності (особисті підсобні та селянські (фермерські) господарства).
Характерною особливістю багатоукладної економіки перехідного періоду, на наш погляд, є, по-перше, динамізм організаційно-правових структур, що формують окремі уклади економічної діяльності на селі, які, в свою чергу входять до цілісної системи аграрних відносин. При цьому укладоутворюючим фактором є не прагнення різних суб'єктів до тотожності одного панівного типу власності (як це було у дореформений період), а їх тенденція до різноманітності, посилення взаємозв'язків і взаємопереходів залежно від системи координат, заданих регуляторною економічною політикою держави.
По-друге, приватні підприємства, створені під час реорганізації КСП, перетворюються з переважно об'єктів державної аграрної політики, діяльність яких регламентувалася "згори", на самодостатні суб'єкти ринкових відносин, оскільки держава поступово відходить від безпосереднього адміністративного втручання в їх господарську практику, від прямих бюджетних субсидій окремих заходів, відсторонилася від постачання і матеріально-технічних ресурсів, від обмежень на переміщення сільськогосподарської продукції тощо.
По-третє, запроваджується повна економічна відповідальність за результати господарювання. Як радикальний захід - можливе банкрутство з усіма негативними наслідками для керівників приватних формувань, найманих працівників і сільських поселень, на території яких розташовані банкрути.
І останнє. Реалізація колишніми членами КСП права приватної власності на землю шляхом її купівлі-продажу призведе до поглиблення диференціації селян за рівнем життя. За даними Держкомзему, станом на 1 жовтня 2002 р., кількість нотаріально засвідчених переходів права на земельну частку (пай) на підставі договорів становила 274,6 тис., у тому числі 205 тис. - успадковані, 59 тис. - подаровано, 10 тис. - продано і 0,6 тис. -обміняні.
Вперше за останні 10 років в Україні з'явилися певні ознаки, що характеризують призупинення спаду в сільськогосподарському виробництві. Закріплення і розвиток позитивних зрушень у постреструктуризаційний період значною мірою залежатимуть від реалізації базових економічних інтересів селян - власників земельних та майнових паїв. створення нових робочих місць кваліфікованої праці у сільській місцевості, зростання добробуту людей. З цією метою новостворені формування мають органічно поєднувати ефективність господарювання, свідоме обмеження свого економічного егоїзму щодо розмірів орендної плати за земельні та майнові паї з утриманням необхідних конкурентних позицій на внутрішньому і зовнішніх ринках сільськогосподарської продукції.
1.2.Нормативно-правове регулювання аграрних реформ в Україні та державах ЦСЄ
Результативність переходу України до ринкових відносин значною мірою залежить не лише від використання механізмів ринку, а й від якості правового регулювання дії самих суб'єктів ринкових відносин. Особливо важливо це для сільського господарства, де законодавство може сприяти розвитку суспільних відносин у бажаному напрямі, прискорювати його, усувати перепони. Законодавство може також спонукати до становлення нових суспільних відносин, якщо для цього існують відповідні економічні передумови. Проте прийняті без достатнього наукового обґрунтування законодавчі акти стають гальмом у розвитку суспільних відносин. Це одне з важливих теоретичних положень має безпосереднє відношення щодо ефективності аграрного законодавства в сучасних умовах.
Аграрна реформа як складова частина економічної реформи, в основі якої лежить перехід від планово-регульованої до ринкової економіки, потребує відповідного державно-правового забезпечення, її реалізації сприяють законотворча діяльність Верховної Ради, правотворча і правозастосовча діяльність Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та відомств, органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування. З часу проголошення Україною в 1991 р. незалежності, започаткування розбудови суверенної держави законодавці намагаються і, зрештою, повинні дати остаточну відповідь на важливі політичні та економічні питання: як у короткі терміни розробити і прийняти низку законодавчих актів, що фундаментально змінили б структуру суспільства та економіки, зокрема аграрного сектора, і відносини між громадянами в процесі такого перетворення. Українські парламентарії не мали змоги спиратися на історичний досвід розвитку вітчизняної законодавчої системи. Вони вдалися до методу спроб і помилок, створюючи правові акти перехідного періоду від державної централізованої монополістичної системи до нової структури, в основі якої лежить особиста ініціатива незалежних, вільних від державного диктату підприємців, які конкурували б між собою.
До 1991 р. існувала законодавча система, яка забезпечувала функціонування СРСР, колгоспно-радгоспного устрою в сільському господарстві, і численні державні органи, що відповідали за реалізацію аграрної політики, часто зазнавали реорганізації, але належної ефективності не забезпечували. До речі, за роки радянської влади структура органів управління сільським господарством змінювалася 32 рази .