Дипломная работа: Особливості перекладу англійських та українських юридичних термінів

Для адекватного розуміння терміна особливого значення набуває дискурс. Визначення та прагматичні функції дискурсу представлені у працях Г. Кука, Д. Нунана, Е. Хетч та ін. Ми розуміємо і кваліфікуємо дискурс як текст чи його сегмент, ознакою якого є логічне поєднання та взаємодія мовних форм на різних лінгвістичних рівнях, між котрими існують корелятивні зв’язки лінгвістичного та екстралінгвістичного змісту і, як наслідок, має місце логічність і змістовність структурної будови, яка здатна реалізувати прагматику аргументації, полеміки, наукового доведення тощо.

Сутність визначень терміна, узятих з робіт, зводиться до того, що як ознака − найближчого родового поняття − найчастіше називають “слово або словосполучення”, або “мовний знак” взагалі, а як ознаки – видових відмінностей: специфіку сфери поширення; особливу функцію: називну (номінативну) позначення й дефінітивну, професійну, пізнавальну, пояснювальну; семантичні особливості терміна:

1. Предмет певної області значення;

2.«Поняття», де семантика є точною (з точними семасіологічними границями).

Ряд існуючих визначень терміна даний у книзі В.М. Лейчика, І.П. Смирнова й І.М. Суслової. Оскільки єдиного визначення терміна в лінгвістичній літературі поки не існує, актуальним залишається завдання такого визначення. Навіть не дуже глибоке дослідження термінології в області медицини, біології, юриспруденції й інших наук показує, що далеко не завжди термін точно виражає спеціальне поняття, не завжди однозначний і виражає тільки одне поняття, не завжди він входить тільки в одну терміносистему, не завжди тільки одне слово – термін.

Дослідники також показали, що не завжди термін має точні семантичні межі й виражає точно обкреслене поняття. Тут чітко проглядається розходження двох основних підходів до вивчення терміна: нормативного, що йде від Д.С.Лотте й дескриптивного, що йде від Г.О.Винокура.

Основне в специфіці терміна − у його спеціальному, професійному вживанні, сфера його поширення обмежена певною галуззю знання. Розглядаючи загальновизнану властивість терміна, не слід доводити його до крайності. Не можна погодитися з думкою, що “ні в формі, ні в змісті не можна знайти істотної різниці між словом неспеціальної загальнопоширеної лексики й словом лексики термінологічної. Реальна, об'єктивна різниця між цими двома типами слів − це різниця внімовна. Якщо слово загальнопоширеної, неспеціальної лексики співвідноситься із загальновідомим об'єктом, то слово терминонологічной лексики – з об'єктом специфічному, відомим лише обмеженому колу осіб – фахівців.

Термін – це мовний знак, репрезентируючий наукове поняття спеціальної, професійної галузі знання. Ще основоположник радянської термінологічної школи Д.С.Лотте пред'являв до науково-технічного терміна такі вимоги: системність, незалежність від контексту, однозначність, точність, стислість.

Багато сучасних дослідників термінології орієнтуються скоріше на якийсь ідеальний термін. Незважаючи на численність закликів звернутися до термінологічного реальності й не бути занадто догматичними, ряд лінгвістів роблять мало агрументувати твердження: «Термін не повинен бути полісемичним, омонімичним, синонімичним». Я погоджуюся з думкою, що вимоги до терміна не слід приймати занадто прямолінійно, тому що ідеальних термінів повністю задовольняючим всім вимогам лінгвістів, мабуть, не існує. Однак, на мій погляд, закономірна вимога критерію системності має вирішальне значення при класифікації понять, для вибору й побудови термінів і їхніх систем, тобто для впорядкування термінологій.

З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: "поняття – український термін", а не "іншомовний термін – український термін", з якої мови не відбувався б переклад. Тобто пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття. Цілком можливо, що котрась з властивостей "підкаже" іншу назву цьому поняттю, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад.

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у юридичній термінології: judge − суддя, lawer − юрист, адвокат, atrial − судовий процес тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття.

Інколи для знайдення оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший. Так, термін-інтернаціоналізм makingoflaw означає "ухвалення законів".

Отже, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття. У теперішніх умовах переглядають і виправляють деякі терміни, що потрапили в українську термінологію методом "зіпсованого телефону".

Термінолог-перекладач може створити національний термін, що за багатьма параметрами вигідно відрізняється від терміну-інтернаціоналізм.

Оскільки термінотворення є свідомим процесом, то науковець так чи інакше вкладає у назву наукового поняття совї почуття. А. Зелізний наводить такий приклад: один польський автор, пищучи статтю про апарати, які за міжнарожною термінологією називаються барботажними, замінив їх назву на belkotkowe – белькотливі. Цікавий висновок: таке любовне ставлення до апарата, його персоніфікація, за умови збереження точності й однозначності, ближче відкрває механізм функціонування приладу і ріднить з ним дослідника, підкреслює відчуття єдності матеріальної і духовної культур.

Як не дивно, подібні думки висловлюють ще деякі термінологи, хоч загальноприйнятною є вимога, щоб термін був емоційно нейтральний − "холодний".

Для того. щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на сучасному етапі функціонування термінології перетворилася на проблему.

Найбільш типовою лексичною ознакою юридичної літератури є насиченість тексту спеціальними термінами та термінологічними словосполученнями.

Юридичні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної, професійної галузі, становлять суттєву складову юридичних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів) та національну варіативність (тобто наявність різних термінів в американському, британському, канадському та інших варіантах англійської мови, що позначають одне й те ж явище, процес, об'єкт тощо). Під терміном звичайно розуміється слово (або група слів), що мають в межах даної галузі або спеціалізації конкретний і єдиний сенс, що виключає будь-яку можливість іншого, що відрізняється від передбаченого автором розуміння або тлумачення.

Так, наприклад, приведені нижче слова і групи слів є термінами: juducialauthority − судовий орган;courtrules– судові прецеденти; cost – судові росходи;papermill−судовий архів; courtbriefing − судовий бріфінг; crier of court, crier − судовий глашатай; writ − судовий документ; courtinjunction, prohibitoryinjunction, injunction, interdict, judicialrestraint, writofinjunction, restraining order, injunction − судова заборона.

З наведених прикладів видно, що термін може бути однослівним і складатися з ключового слова, або бути термінологічною групою, до складу якої входить ключове слово або ядро групи, одне або декілька лівих означень, і одне або декілька правих або прийменникових означень, що уточнюють або модифікують сенс терміну.

Для успішного проведення дешифровки термінів перекладач повинен добре уявляти загальні принципи термінотворення, знати певний мінімум префіксів латинського і грецького походження, які беруть найбільш активну участь в процесах термінотворення, а також володіти певними навичками практичного застосування цих знань.

Юридичні тексти характеризуються особливим стилем, який відрізняє їх від інших типів текстів. При перекладі таких текстів ця особливість створює додаткові труднощі та проблеми.

Серед лексичних труднощів юридичного перекладу В.І. Карабан виокремлює "багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в юридичних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики. визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі "фальшиві друзі" перекладача, як псевдоінтернаціоналізми. лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етнонаціональна варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо". До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення. "Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та неособові форми дієслова, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенники першої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо".

Основна складність перекладу юридичних текстів, а саме переклад термінів, полягає у розкритті та передачі засобами української мови іншомовних реалій. Було би невірним говорити про переклад термінів як таких. Обов'язковою умовою повноцінного перекладу будь-якого спеціального тексту, особливо науково-технічного, – повне розуміння його перекладачем. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі. Перекладач повинен детально вивчити ту область науки і техніки, в якій він працює. Тільки тоді він зможе сміливо користуватися відповідними термінологічними словниками.

Однак, у спеціальному тексті нерідко буває елемент новизни, який є особливо цікавим для читача, але пов'язаний із вживанням нових термінів, ще не зафіксованих у словниках. Зрозуміло, що такі випадки можуть створювати серйозні проблеми для перекладача. Основна умова подолання цієї труднощі полягає у детальному аналізі описуваного явища і передачі його термінами, що вже є усталеними в науці. Актуальні наукові проблеми, найновіші технічні винаходи і відкриття висвітлюються у друкованих виданнях і перш за все – у періодичних виданнях, до яких і повинен звертатися перекладач. Велику допомогу може надати тут консультація фахівця в даній галузі. Спочатку необхідно точно встановити, у чому полягає описувана в іноземномовному перекладі проблема і в чому полягають проблеми її викладу в перекладі. Як уже вказувалося, проблема може полягати в описі нових процесів або найновішої апаратури. Перекладач повинен уважно співставити усі випадки вживання нових термінів або місць, які важко передаються засобами української мови, щоб із загального змісту тексту скласти собі чітке уявлення про описувану проблему.

Будь-який юридичний текст характеризується певною повторюваністю термінів. Тому для правильної передачі значення незнайомого і відсутнього у словниках терміна або термінологічного сполучення дуже важливо врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише після цього спробувати вияснити значення терміну шляхом ознайомлення із спеціальною літературою з даного питання. Велику допомогу перекладачеві може надати уже існуюча перекладна література з даного питання, особливо якщо є можливість порівняти оригінал і переклад.

Основні засади становлення сучасної української термінології були свого часу досить чітко визначені Володимиром Козирським:

· Термінологія має бути українська лексично (переважно) й максимально зберігати синонімію;