Основні положення та висновки роботи ґрунтуються на аналізі актів економічного законодавства, досягнень науки цивільного, господарського права, інших споріднених наук.

Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу проведеного дослідження складає чинне законодавство України.

В дисертації використовувались роботи з загальної теорії, історії держави і права, цивільного, господарського права, інших спеціальних юридичних наук.

Наукова новизна отриманих результатів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона за характером, сутністю і змістом в Україні є однією із перших, в якій у загальнотеоретичній та практичних площинах комплексно досліджується проблема сутності, функцій і особливостей правового регулювання сучасних економічних відносин України.

У дисертації на основі встановленої мети та визначених завдань висвітлені певні теоретичні, правові, організаційно-методичні питання, викладені шляхи їх вирішення, що відповідно має забезпечити ефективність правового регулювання економічних відносин, а саме:

1. Уточнено характер взаємозв’язків права і економіки, зокрема, визначено, що право впливає на економіку, по-перше, як чинник упорядкування економічних відносин та економічних процесів; по-друге, як інструмент здійснення економічної політики, як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів; по-третє, право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність; по-четверте, право стимулює формування нових економічних відносин; по-п’яте, право підтримує і охороняє економічні відносини, а, отже праву належить провідна роль у становленні соціально орієнтованої ринкової економіки.

2. На основі аналізу особливостей економічних відносин сформульовано висновок, що під правовим регулюванням економічних відносин слід розглядати дію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільних та інших міжгалузевих методів правового регулювання, через призму яких і забезпечується становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

3. Обґрунтовано необхідність оптимального поєднання законів їх регулювання та дерегулювання, розширення сфери застосування загальнодозвільних, диспозитивних методів, а особливо методів рекомендацій та заохочень.

4. Обґрунтовано положення про те, що лише збалансоване застосування міжгалузевих методів правового регулювання економічних відносин може вирішити проблему його достатності, необхідності та повноти.

5. Додатково обґрунтовано залежність ефективності правового регулювання ринкових економічних відносин від меж і обсягу державного регулювання.

6. Доведено, що оптимальне співвідношення між державним регулювання економічних відносин і саморегулюванням має враховувати такі головні чинники, як забезпечення механізму реалізації та захисту прав і свобод особи, принцип верховенства права; принцип верховенства норм Конституції України; врахування соціально-економічних умов розвитку нашого суспільства і держави; подальшої європейської інтеграції нашої держави та входження її до світової спільноти, використання світового досвіду в розбудові України, як демократичної, соціальної та правової держави.

І. Сутність і функції правового регулювання економічних відносин

1.1 Співвідношення права і економіки

Відомо, що право є одним з найбільш важливих і дієвих існуючих важелів регулювання суспільних відносин. Як зазначає А.А. Козловський, право як соціальне явище, безперечно, зумовлене специфікою функціонування і розвитком самого соціуму [10].

Свого часу Б.О. Кистяківський писав, що “немає більш загальноприйнятого положення, ніж те, що право є соціальним явищем [11]. Натомість, слід врахувати, що право як елемент надбудови не є ізольованим соціальним явищем, а перебуває весь час у русі і є невід’ємною складовою суспільних процесів [12].

У зв’язку з цим, варто зауважити, що право тісно пов’язане з станом суспільного розвитку і в силу змін, які відбуваються в суспільстві, потребує відповідного реформування. В принципі право навряд чи можна розглядати як автономне, самодостатнє соціальне явище, оскільки його виникнення і функціонування обумовлюється в кінцевому підсумку певними потребами суспільного розвитку, станом соціально-економічних, політичних та інших відносин, що ставить право в певні обмежувальні рамки [13].

Водночас, будучи відбитком соціально-економічної політики держави, яка спрямована у майбутнє, право здатне сприяти формуванню нових суспільних (політичних та економічних) [14] відносин, які ще перебувають у зародковому стані.

Отже, визначаючи місце права в суспільній системі та співвідношення системи права з іншими системними суспільними явищами, слід виходити з визнання провідної ролі політичної системи, яка задає загальні параметри і напрямок розвитку економічної і правової системи через механізми економічної і правової політики.

Саме внаслідок нерозвинутості політичної системи України, відсутності належно сформованого громадянського суспільства, а отже, й правової держави право не здатне повною мірою виявити свій конструктивно-творчий потенціал, що в свою чергу негативно позначається на розвитку економічної системи.

Досвід впровадження в Україні ринкових реформ, переконливо вказує на неможливість і неспроможність здійснення кардинального реформування економіки без істотних змін в інших сферах суспільного життя. У першу чергу це стосується змін у правовій сфері.

В цьому випадку йдеться про створення такого правового механізму, який зміг би адекватно відображати ринкові перетворення у суспільних відносинах, а також забезпечувати їх демократичну спрямованість та законність, гарантувати права та свободи людини, вільний і всебічний розвиток її особистості.

В той же час, реформування права і створення національної правової системи для забезпечення ринкових перетворень матиме позитивні наслідки, за умови, коли ці процеси будуть спиратись на економічні відносини, що склались у суспільстві.

Суспільні відносини, основу яких складають відносини виробництва та споживання, тобто мають економічний характер, є головним джерелом права, як соціального регулятора.

Не вдаючись до детального аналізу існуючих теорій походження права, які можуть бути предметом окремого наукового дослідження, слід відзначити, що в літературі не має однозначного його трактування.

В юридичній літературі виникнення права в суспільстві пов‘язується з виробничою економікою [15].

Свого часу, видатний російський правник Б.М. Чичерін, розглядав право як свободу, що визначається законом [16].

Інший російський правник С.С. Алєксєєв, розглядаючи поняття "права" виходить з принципу загального визначення: "Право у найширшому його розумінні, - зазначає учений, - полягає в тому, що надає визнану в цьому суспільстві, його практичному житті обґрунтованість, виправдання певної поведінки людей, свободи (можливості) такої поведінки [17].

Харт Х.Л. розглядає право як об‘єднання первинних і вторинних правил [18], Фуллер Лон Л. вказує на те, що право - це цілеспрямована діяльність, прояв сили суспільства [19]. Разом з тим, варто вказати, що значна частина вчених розглядає право через призму матеріалістичної доктрини [20].

Досить важливе значення має точка зору, згідно якої право можна розглядати у об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні [21].

В юридичному енциклопедичному словнику (видання 2001 року), право розглядається як система загальнообов‘язкових соціальних норм, що охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільних відносин [22].