Дипломная работа: Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу

Об'єкт дослідження – урочна та позаурочна робота з образотворчого мистецтва у першому класі.

Предмет дослідження – особливості методики роботи з шестирічками у процесі вивчення образотворчого мистецтва.

Мета дослідження – визначити теоретичні та практичні аспекти вивчення образотворчого мистецтва у першому класі початкової школи, її особливості.

Згідно з метою та предметом дослідження було визначено такі завдання:

– на основі наукової літератури дослідити вікові особливості учнів першого класу;

– проаналізувати основні форми роботи з дітьми цього віку взагалі та роль і місце образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі

– конкретизувати методи та прийоми роботи з першокласниками на уроках образотворчого мистецтва та у позаурочній діяльності вчителя початкових класів.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел, абстрагування, аналіз, синтез, конкретизація та інші.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи роботи з учнями першого класу

1.1 Вікові особливості першокласників

Навчання дітей шестирічного віку потребує врахування важливих психологічних закономірностей їх розвитку. На сьогодні до них відносять перш за все ті протиріччя, які виникли між рівнем інтелектуальних можливостей дітей та специфічними «дошкільними» способами їх задоволення. Інтелектуальна сфера дитини цього віку потребує систематичного навчання. Це протиріччя поширюється і на інші сфери особистості. Першокласник потребує самоствердження у таких видах діяльності, які підлягають суспільній оцінці та охоплюють ті сфери життєдіяльності, які були раніше недоступними дитині.

Важливою особливістю психічного розвитку шестирічного школяра є його підвищена чуттєвість (сенсизивність), по-перше, до засвоєння морально-психологічних норм та правил поведінки, по-друге, готовність дітей до усвідомлення мети навчання та оволодіння способами систематичного навчання. «Можна сказати, що в цей періоду дитини виникає стан, який можна умовно назвати «научуваністю»» [ 21, 6].

Взагалі, вважається, що у школу приходить дитина, не лише фізично готова до навчання, але й психологічно. Фізична підготовка характеризується добре сформованою руховою сферою, гнучкістю, витривалістю, спритністю та ін.. під час навчання у школі фона продовжує розвиватися, набуваючи ще й інших якостей. Щодо психологічної готовності, то її компонентами є інтелектуальна, особистісна та вольова готовність. Охарактеризуємо їх.

Інтелектуальна готовність . Протягом значного періоду часу рівень розумового розвитку дитини визначали на основі виявлених у неї знань, словниковому запасу. Ця думка не є зовсім вірною. Звичайно, певний кругозір, запас конкретних знань про живу та неживу природу, про людей, суспільне життя притаманні кожній дитині і є основою того, що буде вивчатись нею надалі. Проте, це не єдине мірило інтелектуальної готовності дитини до школи. Існують певні навчальні програми, їх засвоєння потребує від дитини дещо іншої групи умінь: порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити власні висновки, тобто розвинутих пізнавальних процесів.

Наукові дослідження психологів доводять, що вже у старшому дошкільному віці діти, користуючись засвоєною системою суспільно вироблених чуттєвих еталонів, оволодівають деякими раціональними способами дослідження зовнішніх властивостей предметів. Уміння їх використовувати дає можливість дитині диференційовано сприймати та аналізувати складні предмети.

Учні першого класу можуть усвідомлювати загальні зв’язки, принципи та закономірності, які є основою наукових знань. Наприклад: в 6-7-річному віці дитина може засвоїти не лише окремі факти про природу, але й знання про взаємодію організмів з навколишнім середовищем, про залежність між формою предмета та його функцією. Але достатньо високого рівня пізнавальної діяльності учні цього віку досягають лише тоді, коли навчальна діяльність спрямована на активний розвиток мисленнєвих процесів і є розвиваючою, зорієнтованою на «зону найближчого розвитку» [ 9, 78].

Шестирічний школяр може дуже багато, але не слід переоцінювати його розумові можливості. Логічна форма мислення хоча і доступна, проте не є типовою, характерною. Тип мислення дітей цього віку специфічним. Науковці вважають, що вищі форми наочно-образного мислення є домінантою їхнього інтелектуального мислення. Користуючись наочно-образним мисленням учень першого класу має можливість виділяти найбільш суттєві властивості, взаємозв’язки між предметами навколишньої дійсності. При цьому він розуміє схематичні зображення, успішно користується ними (наприклад: графічна модель для конструктивної діяльності). Разом з тим, навіть набуваючи первинних вмінь узагальнювати, його мислення залишається образним та опирається на реальні дії з предметами та їх «замінниками».

У своїй педагогічній діяльності вчитель повинен враховувати провідну роль практичної діяльності у розвитку дитини, важливість наочно-дійового та наочно-образного мислення – специфічних дошкільних форм мислення, оскільки вони є характерним і для молодшого школяра.

В дошкільному віці дитину слід підготовити до провідної у молодшому шкільному віці діяльності – навчальної, що потребує наступного: вміння виділяти навчальне завдання і перетворювати його у індивідуальну мету діяльності. Це вміння вимагає від дитини здатності дивуватися, шукати причини зауваженої ним зміни, новизни. Завдання педагога, опиратися на гостру допитливість маленької особистості, на її потребу в нових враженнях.

Звичайно, що у кожному класі є діти інтелектуально пасивні. Їх називають «відстаючими». Причинами цієї пасивності досить часто є обмеження інтелектуальних вражень, інтересів дитини. Засобом вирішення проблеми відставання дітей може бути наступне – переведення навчального завдання у практичну площину, чи в ігрову діяльність. Звичайно, ці діти потребують особливої уваги, тобто розвитку у них допитливості, розширення особистісного досвіду.

Існує інша група дітей, яка потребує не меншої уваги педагога. Їх пізнавальна активність носить так звану «теоретичну спрямованість».

Засобом вирішення проблем як відставання у навчанні, так і теоретичної спрямованості є надання можливості дітям проводити дослідницьку діяльність, тобто створення таких педагогічних ситуацій, при яких вони самі можуть вияснити нові властивості предметів, їх подібність та відмінність та ін.. недооцінка ролі образного мислення у шкільному навчанні призводить до недостатнього розвитку багатьох морально-психологічних якостей, до «емоційної глухоти», не чуттєвості до образів природи та мистецтва, спрощеного сприйняття навколишнього світу.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дитини.

Інтелектуальна готовність важлива, але не єдина передумова успішного навчання у школі. Підготовка дитини до школи потребує формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі – школяра, яка передбачає певне коло обов’язків та прав, відмінної від статусу дошкільника. Ця особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів та самої себе.

Дослідники вважають, що у цьому віці школа притягує дітей саме можливістю навчатися, оскільки для неї це можливість зробити крок вперед до дорослого життя.

Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть при наявності у неї необхідного запасу знань та умінь, високого рівня інтелектуального розвитку їй буде важко у школі. Такі першокласники навчаються нерівномірно. Їх успіхи позитивні лише тоді, коли заняття викликає у них безпосередню зацікавленість. Всі інші завдання вони виконують поспіхом, недбало. Ще гірша ситуація, коли дитина взагалі не хоче іти в школу. Таке ставлення вже вимагає психологічної корекції, особливої уваги з боку вчителів та батьків.

Перебування у школі ще не дає підстав вважати дитину справжнім школярем. Дослідження доводять, що виникнення свідомого та позитивного ставлення до школи виникає при наявності наступного: