Дипломная работа: Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу
o конфліктні ситуації у сім’ї;
o негативне ставлення до дітей вчителя підготовчого класу;
o неповна сім’я[21, 19].
Результати дослідження педагогів та психологів доводять, що педагогічна корекція учнів які мають певні труднощі при оволодінні навчальною програмою відбувається в основному у процесі ігрової діяльності і її розвиваючий ефект значно кращий, ніж при додаткових заняттях з основних предметів.
Не менш важливу роль грає наступність методів роботи і педагогічного спілкування вихователів дошкільних закладів та вчителя початкової школи. Адаптація дитини до школи проходить не зовсім легко. Одним із негативних факторів несприятливої адаптації є різка зміна стилю спілкування педагога та учня. Навіть при позитивному ставленні до дітей вчитель досить часто використовує більш жорсткі, авторитарні методи педагогічного впливу. Такий спосіб спілкування сприймається дітьми як особисте неприйняття, що призводить до пасивності, подавляє ініціативу,самостійність, породжує невпевненість у собі (особливо у стисливих, замкнутих дітей).
Удосконалення роботи з дітьми шестирічного віку вимагає перегляду вчителями форм роботи з ними та форм педагогічного впливу. Назвемо ті форми, які виправдали себе на практиці та сприяють досягненню позитивних результатів:
1. Наради, семінари, конференції, педагогічні ради по обміну досвідом роботи з дітьми вихователів дитячих садків та педагогів початкової школи, які працюють з першокласниками.
2. Відвідування вчителями початкових класів дитячого садку, спостереження за організацією та керівництвом різноманітними видами діяльності дітей-дошкільників (ігровою, навчальною, трудовою, художньою, побутовою) та, відповідно, відвідування вихователями школи з наступним аналізом, обговоренням, обміном досвідом, повною характеристикою кожної дитини зокрема та групи (при умові, що у клас іде група дітей).
3. Встановлення зв’язків дитячого садку та школи може відбуватися і за умови спілкування школярів з вихованцями дитячих садочків: виховні заходи, різноманітні свята, спільні трудові справи, відвідування гуртків, творчі колективні роботи [21, 20].
На жаль не усі педагоги та вихователі використовують цей позитивний досвід, або використовують його лише частково.
1.3 Основні види діяльності шестиліток
Провідну роль у розвитку психіки дитини відіграє її власна діяльність. Зміна вікових етапів становлення психіки відбувається під впливом появи нової провідної діяльності. Саме в процесі провідної вікової діяльності здійснюються найважливіші зміни пізнання, почуттів, волі, характеру та ін.
Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні види людської діяльності – спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна. Особливістю цього періоду її життя є зміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить у навчання. Розглянемо три домінуючі види діяльності учня першого класу – ігрову, навчальну та художню.
Ігрова діяльність . Дитяча гра – це те дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого так прагне дитина і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий світ дитини. За грою стоїть зміна потреб і зміна свідомості, гра містить у собі тенденції розвитку, оскільки вона є джерелом розвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального розвитку дитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий допомагає дитині перейти у стадію актуального розвитку. У даній ситуації гра є тим дорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку [9, 5].
Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими, рухливими, дидактичними. Рольовою грою прийнято вважати діяльність у якій діти беруть на себе ролі чи функції дорослих і в узагальненій формі відтворюють діяльність дорослих і стосунки між ними. Розвиток гри виявляється перш за все у зміні її сюжету та змісту. Провідний зміст гри шестирічної дитини вже не дії з предметами, а відтворення стосунків між людьми, виконання правил, які допомагають реалізувати узяту на себе роль (у кожної ролі є певні правила, взяті із навколишнього життя, скопійовані із стосунків світу дорослих).
Щоб схарактеризувати роль ігрової діяльності у психофізичному розвитку особистості, слід проаналізувати дослідження психологів та педагогів. Так, Л.С. Виготський вважав, що у грі дитини усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д. Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби могли заглянути у неї вільно, адже в словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя» [49, 167]. Думку про розвивальні можливості гри конкретизує С. Рубінштейн: «Гра — це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [40, 264]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. Отже, можна сказати, що будь яка гра є мотивованою та передбачає здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для неї переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.
Ігрова діяльність має певні особливості. На основі досліджень Г. Люблінської виділено наступне:
1. Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку показує, що вона виникає на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.
2. Характерною особливістю гри є сам спосіб, який дитина використовує у цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.
3. Гра, як і будь яка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.
4. Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.
5. Гра – це оперування знаннями; засіб їх збагачення, шлях виправлення розвитку пізнавальних і моральних здібностей дитини [31, 183-184].
Дослідження Д. Ельконіна доводять, що гра, а саме рольова гра, є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Він розкрив умови виникнення рольової гри на межі дошкільного віку, яка з'являється не спонтанно, а формується під впливом виховання: «гра в дошкільному віці є особливо сенситивна до сфери людської діяльності і між людських взаємин» [53, 19]. Основним змістом гри є людина, її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому що гра є формою орієнтації у меті та мотивах людської діяльності. Крім цього «у грі відбувається суттєва перебудова поведінки дитини – вона стає довільною» [53, 58].
Великий вплив гра має і на розвиток інтелектуальної сфери дитини. У грі не лише розвиваються, формуються окремі інтелектуальні процеси, операції, але і відбувається пізнавальна «децентрація», тобто змінюється позиція дитини у ставленні до оточуючого світу, формується механізм можливої зміни позиції і координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору [там же].
Гра – це природна активність дитини. Тому її розвиток відбувається спонтанно, у відповідності з інтелектуальним дозріванням. При цьому зміст гри від чисто суб'єктивних побудов все більше наближається до адекватного відображення дійсності.
У вітчизняній педагогіці склалася класифікація дитячих ігор, що базується на ступені самостійності і творчості дітей у грі. Окрім рольових ігор виділяють ще імітаційні (наслідувальні) та ігри з правилами. До ігор з фіксованими правилами відносять рухові та дидактичні . Приймаючи участь у них діти виявляють творчість, придумуючи нові варіанти, використовуючи новий ігровий матеріал, з'єднуючи кілька ігор в одну і т.п. Рухові ігри чітко структуровані:
1. Імітаційно-процесуальні та елементарні ігри-вправи з предметами.
2. Театралізовані ігри за певним сюжетом.