Дипломная работа: Особливості розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку

На даному етапі розвитку сучасної психології емпатія та її еквіваленти – емпатійне переживання, співпереживання, співчуття – досліджуються багатьма психологічними школами, течіями, які пов’язані з проблемами вивчення спілкування, розвитку особистості, її взаємодії врізних видах діяльності. Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатія сприяє розвитку гуманних відносин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом-посередником у діяльності допомоги. Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, її емоційної зрілості, міжособистісного взаєморозуміння [5]. В останні десятиріччя, у зв’язку з розвитком психологічної антропології, гуманітарної психології, суб’єктного підходу до вивчення особистості, а також зі зростанням популярності гуманістичної парадигми, значно збільшилася кількість досліджень емпатії. Перш за все, досліджується її значення для фахівців професій соціономічного типу загалом і, зокрема, психотерапевтів, медиків, учителів, викладачів вищих навчальних закладів, практичних соціологів та ін.

У трактуванні дослідниками суті емпатії можна виділити п’ять основних тенденцій у розумінні її феноменології, а саме як:

Емоційний процес переживання афективного стану іншого у відповідь на його емоційну поведінку,

Когнітивний процес – розуміння, осмислення внутрішнього життя іншої людини, здатності прийняти роль, перспективу, позицію іншого,

Складний афективно-когнітивний процес - взаємодія афективних (емоційних), когнітивних (пізнавальних), і конативних (моторних, дієвих, поведінкових, комунікативних) компонентів [12]. Цілісне утворення когнітивних, емоційних і моторних компонентів або ж як односпрямований емоційно-когнітивний процес.

Різні погляди існують і щодо форм та видів емпатії. Так, розрізняють наступні форми емпатії:

- Співпереживання і співчуття;

- Активну і пасивну;

- Рефлекторну і особистісну.

Виділяють три види емпатії:

· Емотивну;

· Пізнавальну (предиктивну);

· Поведінкову (діяльнісну, вольову) [68].

Французький психолог Т.Рібо [74], описуючи явище симпатії, виділяє три її рівні: синергія (нижчий рівень), синестезія (середній рівень), інтелектуальна симпатія (вищий рівень).

Як складну багаторівневу властивість особистості вивчає емпатію і О.А.Орищенко [64]. На основі диференційно-психологічного аналізу емпатії в її структурі дослідниця виділяє три рівні:

формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення і протікання емпатійних реакцій);

змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору для емпатійних переживань і морально-етичного змісту її об’єкта;

імеративний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціокультурні «норми» емпатійних проявів.

Відсутній єдиний і на ґенезу емпатії та її механізми. Аналіз відповідної літератури показав. Що можна виділити декілька підходів до пояснення природи емпатії:

· Симпатія (емпатії) розглядається як психофізіологічна властивість тварин і людини, одна з первинних емоцій, на основі якої розвиваються соціальні почуття;

· Теорії інстинктивного походження емпатії;

· На основі виникнення емпатії лежить інтуїтивний відгук на будь-які прояви почуттів з боку інших;

· Емпатія – умовно-рефлекторний феномен, результат соціального на учіння, морального виховання;

· Раціонально-емоційно-інтиїтивна форма відображення;

· Кінестетична теорія емпатії.

Розглядаючи проблему природи емпатії, її розвитку, суть важливо з’ясувати механізми досліджуваного явища. Це питання видається ще складнішим, ніж визначення самого поняття «емпатія», оскільки до різних його трактувань додалося розмаїття в тлумаченнях змісту одних і тих же механізмів.

Деякі дослідники механізмом емпатії вважали емоційне зараження або наслідування [18]. Інші психологи розділяли критику Г.Олпортом ідеї У.Мак-Дауголла про емоційне зараження як основний механізм симпатії. Вони припускали, що соціальна ситуація вимагає від людини складніших форм реагування, ніж наслідування або зараження, оскільки перед людиною завдання розуміння досліду інших людей. Так, Г.Олпорт, не заперечуючи наявність механізму зараження,вносить умовно-рефлекторну поправку, яка дозволяє ставити питання про научіння дитини симпатії шляхом досягнення схожості між досвідом суб’єкта і об’єкта.

Багато психологів основним механізмом емпатії вважають ідентифікацію [1, с. 6-9]. У психоаналізі емпатія також пов’язана з ідеєю ідентифікації: «Від ідентифікації шлях веде через наслідування до вчування, тобто до розуміння механізму, завдяки якому для нас узагалі можливий дотик до душевного життя іншої людини» [95].

Вважаючи, що ідентифікація в процесі емпатії виступає як єдність проекції й інтроекції, Н.І. Сарджвеладзе, разом з емоційним зараженням, описує їх як механізми емпатійного процесу.