Дипломная работа: Особливості використання ідіом

Під перекладом у другому сенсі цього слова розуміється «результат перекладацької діяльності, представлений текстом перекладу у фіксованій (письмовій) і нефіксованій (усній) формі» [1, с.453]. За визначенням харківського перекладознавця радянського часу О.Фінкеля, автора першої на теренах колишнього СРСР монографії з теоретичних питань перекладознавства «Теорія й практика перекладу» (1928), основною метою всіх перекладів є «ознайомлення читача, що належить до однієї мовної групи, з літературними творами, що їх написано іншою мовою» [14, с.7].

Переклад як процес і як результат є об’єктом дослідження спеціальної філологічної галузі: перекладознавства (або теорії перекладу), яке є досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зокрема, виділяють загальну теорію перекладу, що встановлює універсальні закономірності перекладу, вивчає типи міжмовної відповідності, засоби досягнення повноти і точності перекладного тексту; конкретні теорії і практики перекладу, які застосовуються щодо пари конкретних мов; спеціальні теорії перекладу, спрямовані на характеристику окремих його видів перекладацького процесу; історію перекладу тощо.

Визначають різні типи перекладу: в залежності від типу перекладацького процесу (усний, письмовий, синхронний, послідовний) [1, с. 455] або в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу: художній переклад, інформативний переклад [12, с.95-97]. Останній, у свою чергу, може бути науковим, технічним, релігійним тощо.

Форми роботи з перекладом залежать від реалізації установок самого перекладача. Ця установка може бути: універсалістською (нівелювання або мінімізування розбіжностей культур), етнокультурною (адаптація адресата перекладу до чужої культури) або установкою на відчуження (повне занурення читача до іншої, чужої для нього культури, буття і мови – при збереженні синтаксису оригінального тексту). Останнім часом в англо-американському перекладознавстві посилюється орієнтація на «відчужений» переклад, корені якої сягають німецької перекладацької традиції ХІХ ст. (Й.Гете, Ф.Шлейєрмахер та ін.). Зважаючи на це, культуролог В.Руднєв розмежовує синтетичний переклад, завданням якого є примусити читача забути, що перед ним переклад, й аналітичний переклад, мета якого зворотна – «не дати читачеві забути, що перед ним переклад з іноземної мови, яка зовсім по-іншому категорізує та концептує довкілля» [1, с.452].

Залежно від параметра оцінки якості перекладу, переклади також диференціюють на адекватний (відповідає вимогам смислової точності та, в першу чергу, поставленому прагматичному завданню), еквівалентний (відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності), точний (збереження інформаційної частини оригіналу з можливими стилістичним похибками), буквальний (відображує формальні особливості вихідної мови), вільний (з низьким рівнем еквівалентності, що прагне компенсувати недосконалість оригіналу, на думку перекладача, і прикрасити його) [1, с.453; 15, с.49; 16, с.140].

Переклад має давні традиції: визнання перекладу як виду інтерпретаційної діяльності відбувається вже у шумерів (3 тис. до н.е.), у Давньому Вавилоні, Єгипті. Перекладацька традиція в Україні також існує з найдавніших часів: перші переклади біблійних текстів виконуються тут у 10 ст. Першими теоретиками перекладу стають самі перекладачі.

Головними проблемами сучасного перекладознавства є: розробка понять еквівалентності, установлення типів еквівалентності й чинників їхнього балансу при перекладі, визначення перекладацьких стр