Дипломная работа: Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школі

Згідно цього процес навчання читанню слід розуміти як перебудову управління усним мовленням, перетворення його з автоматичного в довільний, свідомо регульований процес з наступною автоматизацією.

Для того, щоб зрозуміти сутність механізму відтворення звукової форми слова, необхідно звернутися до сучасних наукових знань з фонетики, яка описує звуки і дає їхню характеристику передусім з боку артикуляції.

Характеризуючи стан цієї науки, М. Жинкін [39] констатує, що сучасна фонетика лише частково пояснює спосіб та місце утворення звуків; не виявлено способів злиття звуків у динамічні утворення – склади і слова. Основна вимовна одиниця – склад – випадає із сфери досліджень, що негативно впливає на розробку методичних засад навчання читанню.

Узагальнюючи основні досягнення фонетики М. Жинкін практикує її появу з етапу виявлення відмінності між звуком та буквою та різниці між звуком мовлення і фонемою. Фонема – це функція, яку виконують деякі з ознак звука. Мовленнєвий звук – це сукупність різноманітних звукових ознак [40].

Вчений також відкрив механізм перетворення фонеми в конкретний неповторний звук. Він довів, що при читанні діє особливий механізм попередження, передбачення, вимова звука з позиції, необхідної для вимови наступного звука. Детальне вивчення кадрів рентгеноскопії дозволило прослідкувати етапи послідовного формування складу і пристосування один одного різних звукових матеріалів. «Незважаючи на деякі відмінності, тут діє один закон – попередження наступної рухової позиції і втримування попередньої» [39, с. 119].

Механізм випередження, при якому приголосна фонема вимовляється з позиції вимови наступної голосної фонеми, і є основним механізмом утворення складу, в якому приголосна фонема набуває кожного разу нових додаткових якостей, виступаючи у формі єдиного, у певному сенсі неповторного звука.

Встановлення механізму випередження при утворенні складу є вихідним для розуміння механізму читання. Останній у своїй виконавчо-вимовній частині такий самий, як і при говорінні, але він істотно інший у ланці управління. При читанні управління відбувається через букви до звукової форми слова, у якій у єдності представлені ті ознаки звуків, що виконують функцію словорозрізнення, і ті, що такої функції не виконують і залежать від оточуючих звуків, є змінними.

«Мовленнєвий звук, – пише М. Жинкін, – диференціюється лише в системі слова. Тільки тоді із нього можна виділити (віддиференціювати) ті постійні ознаки, що властиві йому, незалежно від оточуючих звуків та силових позицій слова. В реальному мовленнєвому звукові завжди буде багато варіативних ознак, комбінація яких властива лише даному випадку, а не тій частині звука, яка при будь-яких варіаціях виконує, як елемент, словорозрізнювальну функцію. Тут і виникає принципова відмінність та злитість статики і динаміки мовлення. Через сукупність вимовлянь різних слів у мовленнєво-руховому апараті відділяються, з одного боку, силові та позиційні індекси до цих елементів. В усному мовленні обидві системи повинні бути представлені у повному об'ємі. Однак, наприклад, в письмовому мовленні співвідношення змінюється. У самих записаних буквами словах немає ніякої динаміки, тому читач повинен сам розставляти динамічні індекси» [39, с. 251].

Найзагальніший випадок механізму читання відбувається при читанні прямого складу, що складається із приголосної та наступної голосної фонеми. Найбільш загальне правило читання, згідно цього, таке: треба знайти найближчу букву, що позначає голосну фонему, приготуватися вимовити цю фонему і з позиції її вимови вимовити попередні приголосні фонеми, позначені відповідними буквами, і услід за цим голосну фонему.

Вважалося, що вимова слідує за послідовним рухом очей по буквах і є послідовним нанизуванням однієї фонеми на іншу. Основну функцію ока вбачали в розрізненні букв. Але призначення очей цим не вичерпується. Воно полягає ще й у знанні їх, примушуючи читача тим самим приготуватися до відповідної вимови і лише на фоні цієї позиції вимовляти всі попередні приголосні фонеми. Підготовка не обов'язково повинна стосуватися зовнішнього артикулярного апарату; головне – підготовка гортанної трубки.

Оскільки вимова всіх попередніх приголосних фонем відбувається з позиції наступної голосної фонеми, то психологи називають даний принцип читання традиційним [115, с. 49].

Управління відтворенням звукової форми слова при читанні складається із двох взаємопов'язаних ланок. У першій з них «відбувається орієнтація на наступну після приголосної букви голосну букву з метою визначення фонемного значення приголосної букви; у другій ланці відбувається орієнтація на наступну за приголосною фонемою голосну фонему з метою правильної вимови позиційного відтінку попередньої приголосної фонеми» [115, с. 52].

Між рухами очей, що здійснюють попередню орієнтацію, і роботою мовленнєвого апарату існують складні відносини. Око весь час рухається вперед і назад, а мовленнєвий апарат вступає у дію лише після того, як око провело всю необхідну для орієнтації роботу. У людини із добре розвинутими читацькими навичками попередня орієнтація у буквеному і фонемному складі слова згорнута, скорочена і автоматизована, і тому процес читання справляє враження одномоментного схоплювання. Але він не є таким з самого початку – таким його слід сформувати. При формуванні навичок читання визначальне значення має орієнтувальна частина дії.

Загальна орієнтація у фонемному складі мови, розрізнення у словах категорій фонем за їх диференціальними ознаками – обов'язкова передумова навчання читанню. Без цього взагалі неможливо сформулювати орієнтаційну частину дії з відтворення звукової форми слова, оскільки для читання навіть найпростішого слова необхідно вміти знайти в ньому у певній послідовності всі ті орієнтири, що містяться в описаних ланках орієнтувальної частини дії.

Відповідно до сформульованих положень система навчання читати складається із трьох взаємопов'язаних етапів [115]:

1) перший етап (підготовчий) – формування фонемного аналізу слів і загального орієнтування у фонемній системі мови;

2) другий етап – засвоєння системи голосних фонем, їх позначення буквами і формування орієнтації на голосні букви і фонеми;

3) третій етап – засвоєння системи приголосних фонем, їх позначення буквами і формування основного механізму читання.

Практика та експериментальні дослідження показали ефективність розроблених принципів і системи навчання читанню. По-перше, прискорюється засвоєння навички читання. По-друге, діти добре орієнтуються у фонематичній системі мови; у них розвивається фонематичний слух, і вони чутливі до звукової форми слів. По-третє, значно полегшується формування навичок письма, зменшується кількість помилок при письмі. По-четверте, у дітей розвивається інтерес до мови та її законів. Нарешті, діти швидше і легше переходять до злитого читання. Навчання за розробленою системою впливає і на загальний розумовий розвиток учнів.

Д. Ельконін не лише розробив та експериментальне обґрунтував психолого-лінгвістичні принципи первинного навчання читанню, а й утілив загальні положення підходу в конкретно-методичній формі – у вигляді підручників (букварів) та поурочних розробок до них. На основі букваря вченого були створені букварі в Україні (автори М. Вашуленко, Л. Назарова, Н. Скрипченко).

Таким чином, в оцінці опанування механізму читання беруться до уваги: а) способи читання (по буквене, відривне читання складами, плавне читання складами, читання цілими словами); б) темп (або швидкість), що визначається передбаченими програмою нормами читання слів за одну хвилину; в) правильність, тобто безпомилковість; г) розуміння (усвідомлення прочитаного) і д) результат, який оцінюється умінням інтонаційно відтворити думку. Усі ці вимоги до навичок читання формуються у процесі навчання грамоти. Уроки читання продовжують удосконалення набутих навичок і здобуття нових.

Завдання уроків читання визначені програмою чотирирічної початкової школи. Вони ширші від тих вимог, задоволенню яких мають сприяти уроки навчання грамоти. Працюючи над навчанням учнів сприймати і розуміти прочитуваний текст, учитель на уроках читання зосереджує увагу на [36, с. 69]:

а)удосконаленні навичок правильного, швидкого, виразного і свідомого читання;

б)вихованні культурного читача, здатного сприймати зміст твору в єдності з його формою, пов'язувати прочитане з життям, вчинками людей, своєю власною поведінкою;

в) патріотичному, національному, моральному, естетичному, трудовому й екологічному вихованні учнів;

д) розвитку мислення молодших школярів, невідривного від культури усного і писемного мовлення.

Реалізація цих вимог сприятиме досягненню освітньої і виховної мети уроків читання в початкових класах.

Існують два види читання: вголос (або голосне) і мовчазне (або читання про себе) [97, с. 10].

Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впродовж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням.