Дипломная работа: Поетична творчість Юрія Клена

І, поринаючись в таємний став,

Де ніжна хвиля пестощів плюскоче,

Я ще не знав: всяк, до пригод охочий,

Тебе, мов зі стіни гітару, брав . [с. 68]

Проте кохання ліричного героя разюче відрізняється від Катуллового:

Ніколи, як Катулл, у ніжний спів

Я не злучу ненависті з любов 'ю

І не знайду оте чарівне слово,

Що перетворює у пристрасть гнів . [с. 68]

Ліричний герой не запалиться Катулловим гнівом, а сповниться гордим презирством і ніколи "вірша не "заплямив би твоїм ім’ям ". Проте, як і Катулл, він не може забути свого кохання до негідної жінки:

Мов лагуни сині, сниться досі

Мені очей твоїх прозорий спів. [с. 68]

"Фанфарами шаленими вогнів " це кохання кличе його знову і знову, і, хоч "ні смутку, ані туги ", інколи крізь його сонет "немов війне холодний подув туги ". Проте герой не прагне повернути кохання "Лесбії", адже вірить, що його чекає прекрасна і світла любов, символом якої для нього є Беатріче великого Данте:

... в одежах білих Беатріче

Несе дари і радощі нові

І в серце сипле зорі снігові [с. 69]

Своєму майбутньому світлому коханню поет присвятив сонячний диптих "Беатріче", який написаний був того ж року (1936), що й "Лесбія". Образ Беатріче, коханої Петрарки, є втіленням небесної Краси і Вічного Кохання в поетичному світі багатьох неокласиків. У вірші М. Рильського "Odi et Amo" цей образ конкретизує портрет коханої ліричного героя:

Люблю твій цілунок, ненавиджу сміх,

Люблю, коли в муках моїх золотих

Проходить твій образ. Коли ти прийдеш,

У серці запалиш яд пожеш.

Гвоздик Кармен, Беатріче нарцис,

Молитва, усміх, злість, каприз [56:151]

"Крізь далечінь віків" пронизує своїми променями краси образ Беатріче у Юрія Клена. В. Державин зазначає, що вірш "Я шел с мечтой о Беатриче" має характер ремінісценції з "Божественної комедії" Данте, ремінісценції свідомої (бо ж інколи у художній практиці може траплятися випадковий збіг образів), але ще слабо адаптованої і до художньої концепції автора, яка щойно почала викристалізовуватися, і до вимог часу" [29:196].

У сонетному диптиху образ стає центром дискурсу митця про вічну силу Краси і Кохання: