Дипломная работа: Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні та призначенні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Предметом дослідження є штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як покарання, які можуть призначатись як основні і як додаткові.

Методи дослідження. Для розв’язання поставленої мети та завдань, досягнення наукової об’єктивності результатів дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: історичний, філософський (діалектичний) метод пізнання використовувався під час дослідження поняття та змісту призначення покарання, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; догматичний метод – під час аналізу змісту законодавчих положень, що регламентують призначення штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; формально-логічний – для встановлення ознак цих видів покарання, формулювання понять і вироблення пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу і практики їх застосування; метод системно-структурного аналізу – під час дослідження системи покарань та штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як виду покарання, що належать до цієї системи; порівняльно-правовий метод – для виявлення різних підходів правового регулювання призначення як штрафу, так і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у кримінальному законодавстві.

Комплексний характер дослідження зумовив звернення до праць із загальної теорії права, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, адміністративного, господарського, цивільного права тощо. Положення і висновки дослідження ґрунтуються на Конституції України та кримінальному законодавстві як України.

Наукова новизна одержаних результатів. У магістерській роботі наведені такі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства :

- внести зміни до частини 4 статті 65 КК України, а саме навести у ній загальне положення, зазначивши вказівку про те, що більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначено у випадках, спеціально передбачених КК України;

- у п.1 ч.1 ст.65 КК України замість суд призначає покарання в межах , встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, доцільно було б вказати, що суд призначає покарання, керуючись межами санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене;

- ч.3, 4 ст.65 КК України викласти у такий спосіб: «Більш м’яке або більш суворе покарання, ніж зазначено у відповідній статті Особливої частини КК України, може бути призначено за наявності підстав, передбачених у статтях Загальної частини КК України»;

- обґрунтовується висновок про те, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж штраф;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють поглибленню наукової розробки вчення про покарання, про штраф, про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і можуть бути використані для:

– подальших наукових досліджень проблем покарання, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

– удосконалення чинного кримінального законодавства України;

– покращення судової практики призначення покарань, які можуть бути як основними, так і додатковими;

Структура магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1

Поняття та види призначення покарання

Призначення покарання займає вагоме місце у судочинстві, і виступає чи не найважливішим етапом кримінального процесу. Недарма проблема призначення покарання актуальна у науці кримінального права, і безсумнівно, у судовій практиці. Адже, немає кращої практики, ніж хороша теорія. Кримінальна відповідальність засуджених осіб залежить від якісно, законно здійсненого призначення покарання. І навпаки, призначення покарання виступає формою реалізації кримінальної відповідальності. Для того, щоб результативно досягалась мета кримінальної відповідальності та покарання, слід обґрунтовано призначати покарання, з урахуванням усіх необхідних факторів. Саме такі взаємозв’язки між покаранням та відповідальністю зумовлюють дискусії та гострий інтерес до питання призначення покарання з боку науковців.

Поняття призначення покарання

Визначення поняття має важливе значення як для теорії, так і для практики. Воно окреслює знання про певний предмет, характерні риси досліджуваного об’єкта, завдяки чому поглиблюються уявлення про те, що собою являє предмет вивчення. Враховуючи те, що визначенню поняття належить вагома роль у дослідженні об’єкта, варто зазначити, що все-таки визначення поняття «призначення покарання» не приділялась достатня увага. Наукових робіт, які присвячені проблемам призначення покарання безліч, але лише окремі з них наводять визначення даного поняття. Видається, що розкриттю змісту поняття «призначення покарання» варто приділити більше уваги з боку науковців.

Для осмислення суті певного явища, слід попередньо усвідомити поняття, що його позначає. Сукупність істотних ознак, які є основою узагальнення предметів в понятті, – це і є зміст поняття. За допомогою знань про ці ознаки, можна проводити наступні пізнання проблеми призначення покарання. Відсутність точного уявлення про такі ознаки може привести до помилкового тлумачення самого поняття, а також неправильного розуміння відображуваних ним явищ. Таким чином, слід роз’яснити, що ж собою являє призначення покарання.

Перш за все доцільно з’ясувати, що має на увазі законодавець під «покаранням» в українському кримінальному законодавстві. Проаналізувавши статті Загальної частини Кримінального кодексу, можна зазначити, що вживаючи «покарання» законодавець часто розуміє під ним не одне і теж, та й до того часто цей термін позначає різні поняття. Іноді термін «покарання» використовується для позначення різних за об’ємом і змістом понять. Зокрема, це поняття використовується у ширшому значенні як один із видів державного примусу до особи прикладу, у статті 50 Кримінального кодексу. У інших же ж статтях термін позначає синонім поняття «вид покарання» (статті 52-64, 98-102 КК України). У третіх випадках під покаранням розуміється «розмір виду покарання, передбачений в санкції статті Особливої частини». Також цей термін вживають в значенні конкретного покарання (певного виду та розміру), яке призначається особі за вчинений злочин (статті 65-72, 103 Кримінального кодексу).

Для прикладу можна порівняти статтю 73 Кримінального кодексу та статтю 75. У статті 73 під «покаранням» мається на увазі певний вид і розмір як основного, так і додаткового покарання. Що ж до статті 75, то тут йдеться лише про вид основного покарання. Виходить: перше поняття ширше ніж друге.

Також можна порівняти між собою положення статті 65 та статті 75. Аналіз статті 65 КК України свідчить про те, що в даній нормі під покаранням закон розуміє певний вид і розмір конкретного покарання. А в статті 75 термін «покарання» використовується як синонім поняття «вид основного покарання». Видається, зміст поняття «покарання» в зазначених нормах нерівнозначний. Якщо в першій статті «покарання» в значенні заходу державного примусу, що призначається судом за вчинений злочин, може означати конкретний розмір: тільки основного покарання; одного основного та одного додаткового покарань; одного основного та декількох додаткових покарань. А у статті 75 Кримінального кодексу мається на увазі певний вид основного покарання, тобто структурний елемент системи покарань. Виходить, термін «покарання» позначає нерівнозначні поняття, причому такі, що перебувають на різних рівнях абстракції та співвідносяться між собою як категорії «рід» та «вид».

Така ситуація в Кримінальному кодексі навряд чи виправдана. Адже, вважається, що закон повинен передавати інформацію законодавця максимально точно, уникаючи неоднозначності або ж певні викривлення[1] . У такому випадку, законодавцю слід би було дотримуватися єдиної термінології, яка б давала змогу однозначно пояснювати певні дефініції, а неконкретних, двозначних та розмитих термінів, напевно, вживати не варто. Наукою розроблений ряд вимог, яким повинен відповідати текст закону. Серед них такі як: ясність, точність, лаконічність висловлення нормативно-правового матеріалу[2] . Недарма на думку науковця Д.А. Керімова – слова, що оформлять ту чи іншу думку, повинні максимально точно і повно її виражати, не залишаючи сумнівів відносно вкладеного в них змісту, бо двозначність нетерпима у законі[3] . Вдало зазначив І.Л. Брауде, який казав, що надання тому самому терміну декількох значень може викликати розбіжності, спори, протиріччя при реалізації нормативних приписів[4] . Таким чином, використання спеціальних термінів відіграватиме позитивну роль за умови неухильного дотримання точності їхнього значення, як писав М. Гродзинський[5] . Таким чином, можна зазначити, що від того, що закон розуміє під «покаранням», безпосередньо залежить правильна інтерпретація різних категорій кримінального права.

Проте, у деяких статтях законодавець все-таки усунув таку неточність, шляхом конкретизації того, що саме мається на увазі у конкретному випадку під терміном «покарання». Йде мова про статті, де «покарання» містить пряму вказівку на своє конкретне значення у тому чи іншому випадку. Для прикладу, частина 1 статті 70 Кримінального кодексу України уточнює в дужках, що береться до уваги як основне так і додаткове покарання. Пропонується у всіх випадках неконкретності даного терміну зазначати, що саме законодавець розуміє під «покаранням», і вживати такі поняття як міра покарання, розмір покарання, вид покарання та покарання.

Термін «покарання» різні науковці розуміють по-різному. Зокрема, на думку С.І. Дементєва «покарання – це кара, тобто умисне застосування до винної особи передбачені законом обмеження та страждання[6] . А.І. Марцев відзначає, що «кримінальне покарання являє собою сукупність обмежень, які держава встановлює для засуджених осіб, реалізація яких забезпечується державним примусом[7] .

Кримінальне покарання в юридичній літературі розглядають в різних значеннях:

­ Як реакція держави на вчинений злочин;

­ Як правовий наслідок вчинення злочину;