Дипломная работа: Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Питання щодо меж призначення покарання виступає вагомим фактором у процесі здійснення цієї діяльності. Для того, щоб принцип індивідуалізації був сповна дотриманий під час призначення покарання, слід дотримуватись певних правил. Такі правила закріплені у Загальній частині Кримінального кодексу, а саме у статті 65, яка передбачає, що покарання призначається в межах санкції статті (частини статті) за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання. Але якщо існує, для прикладу, стаття 69, яка передбачає призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, то як таке положення співвідноситься із вказівкою призначати покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність про вчинений злочин. Виходить, законодавець тим самим створює в Кримінальному кодексі декілька меж (видів) призначення покарання. Різниця між ними полягає у тому, що їм притаманні різні можливості суду обирати ту чи іншу міру покарання за той чи інший вчинений злочин.

Перш ніж перейти до характеристики поняття «меж (видів) призначення покарання, слід звернутися до змісту самого терміну «межі (види) призначення покарання». Хоча значення даного поняття важливе, слід, зазначити, що дослідженню цього питання не відведено належної уваги ні в науці кримінального права, ні в Кримінальному кодексі України. Виділення меж (видів) призначення покарання – це скоріше теоретичне питання науки кримінального права, адже відомо, що сам Кримінальний кодекс явно не виділяє такого поняття. Межі призначення покарання можна визначити як ті вказівки, та вихідні правила, якими керується суд при призначенні покарання, і в рамках яких діє на свій розсуд.

Виділення різних видів (меж) призначення покарання має дещо умовний характер, і пов'язане це з тим, що, як справедливо відзначають Є.В. Благов та Л.Л. Кругліков – арсенал засобів впливу, передбачених кримінальним законом, як правило, ширше того, що описано в санкції статті. У окремих випадках він може бути й вужчим. Але в остаточному підсумку, і це важливо підкреслити, жодна з санкцій статей не може дати суду повного та чіткого уявлення про коло тих засобів впливу (а також їхніх розмірах), які суд має право або ж зобов’язаний застосувати до особи що вчинила злочин[27] .Скоріше за все це обумовлено структурним поділом Кримінального кодексу на Загальну та Особливу частини, які створюють органічну систему взаємопов’язаних кримінально-правових норм. Тому лише врахування положень і Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу у їхньому взаємозв'язку, може дати повне уявлення про істинний зміст кримінально-правової норми[28] . З урахуванням такого комплексу норм питання призначення покарання може бути раціонально вирішене. Відповідно, видається необхідним розрізняти такі поняття як санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу та санкцію кримінально-правової норми.

Досить часто поняття «санкція статті (санкція частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України» використовують в якості синоніму поняття «кримінально-правова санкція». Видається, що ці поняття не є тотожним, оскільки, перш за все, санкція статті Особливої частини КК України характеризує конкретну статтю (частину статті) Особливої частини Кримінального кодексу, яка є невід’ємною складовою кримінального закону. Поняття ж «кримінально-правова санкція» відноситься до поняття «кримінально-правова норма» кримінального права як галузі права взагалі. На думку А.Д. Чернова, санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу України – це частина статті Особливої частини КК України, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції[29] . О.М. Литвак стверджує, що санкції норм Особливої частини Кримінального кодексу України визначають покарання, які можуть бути призначеними судом за порушення правил поведінки, що містяться у диспозиціях відповідних статей[30] . Зовсім іншої думки О.П. Козлов, який зазначає, що санкція – це частина кримінально-правової норми, що має державно-примусовий якісно-кількісний характер і являє собою формально визначену об’єктивно-суб’єктивну модель мір кримінально-правового впливу, що застосовується до осіб, які вчинили злочин[31] .

Враховуючи вищенаведене, можна констатувати, що при призначені покарання, суд має право вийти за межі санкції статті, але аж ніяк, за межі санкції кримінально-правової норми. Видається, що лише відносно санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу можна говорити про існування в кримінальному законі декількох видів (меж) призначення покарання[32] . На думку О.В. Кузнєцова та В.К. Гіжевського, санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу України – це частина кримінально-правової норми, яка визначає вид і міру покарання за вчинення передбаченого диспозицією суспільно-небезпечного діяння[33] . Ю.В. Філей, досліджуючи кримінально-правові санкції на дисертаційному рівні, стверджує, що кримінально-правова санкція – це необхідна складова частина кримінально-правової норми, яка містить у собі модель виду і розміру покарання, адекватного суспільній небезпечності злочинного діяння[34] . Видається, що правильним є твердження тих науковців, які вважають «санкція кримінально-правової статті» поняттям вужчим і складовим поняття «санкція кримінально-правової норми».

Особлива частина Кримінального кодексу допомагає надати зовнішнього виразу кримінально-правовим нормам. Таким чином, санкція статті Особливої частини КК – це вираз санкції кримінально-правової норми Часто буває так, що санкція кримінально-правової норми за об’ємом може не співпадати із санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Положення кримінального закону, які регламентують умови застосування окремих видів покарання (статті 53-64, 99-102 Кримінального кодексу України), виступають як структурна частина санкції кримінально-правової норми, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин. Як же поступати у таких випадках. На думку Б.А. Курінова, можна було б усі ці умови, в яких полягає різниця між санкцією кримінально-правової норми та санкцією статті Особливої частини, дописувати у кожній статті Особливої частини Кримінального кодексу, де це необхідно[35] . Але чи буде таке рішення вірним? Видається, що ні. Адже це призведе до збільшення об’єму Кримінального кодексу, до плутанини та численних повторень. Український законодавець пішов іншим шляхом. Він помістив їх до окремих статей Загальної частини Кримінального кодексу України. Отже, межі, які встановлені для призначення покарання у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, визначаються із врахуванням статей Особливої частини та положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

За загальним правилом, яке закріплене в п. 1 ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу, суд повинен призначати покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене, тобто в так званих – загальних межах караності злочинного діяння. Водночас аналіз кримінально-правового матеріалу свідчить про те, що при обранні міри покарання суд: а) може бути обмежений у виборі виду покарання в рамках санкції статті, або б) може вийти за межі санкції відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу і призначити більш або менш суворе покарання, ніж передбачено в цій санкції. У тих випадках, коли суд не може застосувати до конкретної особи певний вид покарання, незважаючи на те, що він передбачений в санкції статті за вчинений злочин, мають місце так звані обмежені рамки караності злочинного діяння, тобто більш вузькі, ніж передбачено в санкції статті. Оскільки закон надає суду право виходити за максимальні межі (границі, рамки) санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України і призначати додаткове покарання, не передбачене в цій санкції (ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК), можна говорити про можливість призначення більш су?