Дипломная работа: Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

Розділ ІІ. Підстави звільнення від відбування кримінального

покарання

ІІ.1 Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою

суспільної небезпечності

Відповідно до КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена під покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної понедінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгля­ду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таке звільнення особи від покарання має місце при констатації судом того, що нона вже не є суспільно небезпечною, а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль.[2. ч. 4 Ст. 74]

Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею зло­чину вона поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це повинно мати місце протягом відносно тривалого часу. Тільки в цьо­му разі можна говорити про формування в особи позитивних стійкихнавичок і установок, які б свідчили про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховує три обов'язкові обставини:

а) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяж­кості;

б) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сум­лінно ставилася до праці;

в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Бездоганна поведінка означає, що особа не тільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконувала різноманітні обов'язки , додержувалася загальновизнаних норм поведінки особи. Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи

Під сумлінним ставленням до праці розуміється відповідальне та позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня і кваліфікації в будь-якій сфері, тощо.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від КК 1960 р., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненні якого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою сус­пільної небезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв'язку з втратою суспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості [6. ст.132]

Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.

Звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду, і носить безумовний характер. Осо­ба, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості [2. ч. З Cт. 88]

ІІ.2 Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбунання покарання – звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. У КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов­ців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за­судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьо­му разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призна­ченого покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитово­го строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього.

КК 2001р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло покарань., при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливо лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних пока­рань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослуж­бовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засуд­женні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додатко­вих покарань, то КК допускає можливість не тільки призна­чення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. [2.Cт.74]

Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встанови­ти достатню для цього підставу. КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залеж­но від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випро­буванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, вихо­дячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправ­лення засудженого можливе без відбування покарання.

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість зло­чину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засо­бу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо.Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'яз­ковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. [2. Cт. 75]

Не менш важливе значення має врахування даних, що характе­ризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

1)обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи­нення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопо­рушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги
перед Батьківщиною тощо.

2)обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчи­ненні тощо.

3)обставини, що характеризують поведінку винної особи після
вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його
близьких тощо.

4)індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я,
наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості
характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресив­
ність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживан­ня спиртними напоями тощо.[8.ст. 156]

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшу­ють покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності; незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслі­док збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, непов­нолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усу­нути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організова­ної групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та інше.

Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням,повинні обов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечи­ти обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засуд­женого без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку,що є невід'єм­ною його ознакою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здій­снюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов 'язаний виконувати покладені нанього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк міс­тить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку поля­гає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається суди­мою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покаран­ня. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальнеїї відбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб за­суджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання.Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характе­ру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покаран­ня, обставин,що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не під­лягає скороченню в заохочувальному порядку.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язаноз покладанням судом на такого засудженого певних обов'язкін, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік т ахихобов'язків: