Дипломная работа: Поняття та підстави звільнення від відбування покарання

2) не виїжджати за межі України на постійне місце прожинання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєст­рації в ці органи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підвищує ефективністьзвільнення з випробуванням. [11. ст. 428]

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.

Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим про­тягом іспитового строку нового злочину.[10. ст. 243]

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначенного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засудженний виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погешения судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання [2. п. 1 ст. 89 .]

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реаль­ного відбування призначеної міри покарання через те, що він не ви­конав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кож­ному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспи­тового строку нового злочину. Відповідно до КК суд при­значає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього пов­ністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені КК. [13. ст. 211]

ІІ.3. Звільнення від відбування покарання з випробування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семироків

Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання і випробуванням, передбачений КК. Він за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановленного в КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Крім того, таке звільнення можливе щодо жінок, які осуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. [2.Ст.74-75]

Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років.

Необхідно також відзначити, що закон надає суду право звільнити таку засудженну від відбування не тільки основного, а й додаткового покаранняя у разі, якщо воно було призначено.

Тривалість іспитового строку теж має свої особливості. Вона визначаєтьсяв межах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботи в зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку. [14.Ст179]

Мають свої особливості і правові наслідки такого звільнення. Вони можуть бути сприятливими і несприятливими.

Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання і погашенні судимості, якщо іспитовий строк минув успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший із них полягає в тому, що суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену особу для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчинюєправопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Другийвид несприятливих наслідків — це вчинення жінкою протяюм іспитового строку нового злочину. В цьому разі суд призначає їм покарання за правилами, встановленими в КК.[2.Cт.71-72]

ІІ.4. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Обвинувальний вирок з тих чи інших причин може своєчасно не приводитися у виконання. У цьому разі його наступне виконання може виявитися не­доцільним з точки зору як спеціального, так і загального попереджен­ня. Засуджений за цей час може виправитися, тому застосування до нього покарання, призначеного в минулому, може суперечити меті по­карання і виявитися зайвим. З огляду на це ст. 80 КК передбачає звіль­нення від покарання у зв 'язку із закінченням строків давності виконан­ня обвинувального вироку.Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня на­брання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чим засудже­ний звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. При цьому суспільна небезпечність вчиненого не змінюється(якщо не змі­нилася обстановка або сама санкція статті, у відповідності з якою особі призначене покарання). Це пов'язано з тим, що суспільна небезпечність злочину встановлюється судом на момент його вчинення, і закінчення будь-якого строку без зміни обстановки або закону, що встановлює від­повідальність за злочин, не може змінити цю оцінку.

За загальним правилом, перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком закон­ної сили. Проте з різних причин (тривала хвороба засудженого, яка перешкоджає виконанню вироку, стихийне лихо, втрата криміналь­ної справи і таке інше) вирок може не приводитися у виконання. З ураху­ванням цього в кримінальному законі встановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не був перерваний, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Невчинення ним за цей період нового злочину свідчить про значну або повну втрату ним суспільної небезпечності, а відтак, про недоціль­ність застосування до нього покарання, призначеного вироком суду. [2. Cт. 75]

Із КК України випливає, що існують три умови застосування давності обвинувального вироку:

1) закінчення зазначеного в законі строку;

2) неухилення засудженого від відбування покарання,

3) не-вчинення ним протягом встановленого законом строку нового зло­чину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

КК України встановлює диференційовані строки, закін­чення яких виключає виконання обвинувального вироку. Тривалість цих строків залежить від виду та тяжкості призначеного судом по­карання. Так, обвинувальний вирок не приводиться у виконання, якщо з дня набрання ним чинності минули такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмежен­ня волі або позбавлення полі ча злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на сірок не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.[ 2.Ст. 80]