Дипломная работа: Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові

Розвиток антонімічних відносин у лексиці відбиває наше сприйняття дійсності у всій її суперечливій складності і взаємозумовленості. Тому контрастні слова, як і поняття, що позначаються ними,, не тільки протиставляються один одному, але і тісно пов'язані між собою. Слово добрий, наприклад, викликає в нашій свідомості слово злий, далекий нагадує про близький, прискорити - про сповільнити.

Антоніми "знаходяться на крайніх крапках лексичної парадигми", але між ними в мові можуть бути слова, що відбивають зазначену ознаку в різній мірі, убування-зростання. Наприклад: багатий - заможний - незаможний - бідний - жебрак; шкідливий - нешкідливий - марний - корисний. Таке протиставлення припускає можливий ступінь посилення ознаки, якості, дії, чи градацію (лат. gradatio - поступове підвищення). Семантична градація (градуальність), таким чином, властива лише тим антонімам, значеннєва структура яких містить указівку на ступінь якості: молодий - старий, великий - маленький, дрібний - великий. Інші ж антонімічні пари позбавлені ознаки градуальності: верх - низ, день - ніч, життя - смерть, чоловік - жінка.

Антоніми, що володіють ознакою градуальності, у мові можуть взаїмозамещатися для додання висловленню увічливої форми; літній чи старий. Слова, уживані з метою усунути чи різкість брутальність фрази, називаються евфемізмами (гр. еu - добре + phemi - говорю). На цій підставі іноді говорять про антоніми-евфемізми, що виражають значення протилежності в зм'якшеній формі.

У лексичній системі мови можна виділити й антоними-конверсиви (лат. conversio - зміна). Це слова, що виражають відношення протилежності у вихідному (прямому) і зміненому (зворотному) висловленні: Олександр дав книгу Дмитрові - Дмитро взяв книгу в Олександра; Професор приймає залік у стажиста - Стажист здає залік професору.

Існує в мові антонімія, антонімія значень багатозначних слів, чи енантиосемія (гр. enantios - протилежний + sema - знак). Це явище спостерігається в багатозначних словах, що розвивають значення один одного. Наприклад, дієслово відходити може означати «приходити в звичайний стан, почувати себе краще», але він же може означати «умирати, прощатися з життям». Энантиосемія стає причиною двозначності таких, наприклад, висловлень: Редактор переглянув ці рядки; Я прослухав дивертисмент; Оратор обмовився…

За структурою антоніми поділяються на разнокореневі (день - ніч) і однокореневі (приходити - іти, революція - контрреволюція). Перші складають групу власне лексичних антонімів, другі - лексико-граматичних. В однокореневих антонімів протилежність значення викликана різними префіксами, що також здатні вступати в антонімічні відносини: укласти - викласти, приставити - відставити, закрити - відкрити. Отже, протиставлення таких слів зобов'язано словотвору. Однак, варто мати на увазі, що додавання до якісних прикметників, прислівникам префіксів не-, без- найчастіше додає їм значення лише ослабленої протилежності (молодий - літній), так що контрастність їхнього значення в порівнянні з безпрефіксними антонімами виявляються «приглушеної» (літній - це ще не означає «старий»). Тому до антонімів у суворому значенні цього терміна можна віднести далеко не всі префіксальні утворення, а тільки ті, котрі є крайніми членами антонімічних парадигм: вдалий - невдалий, сильний - неспроможний. Із викладеного бачимо що антоніми, як уже було сказано, звичайно складають у мові парну кореляцію. Однак це не виходить, що те чи інше слово може мати один антонім, таким чином антонімічні відносини дозволяють виражати протиставлення понять і в «незакритому», багаточленному ряді: конкретний - абстрактний, відвернений; веселий - смутний, сумний, сумовитий, нудний.

Крім того, кожен член антонімічний чи пари антонімічного ряду може мати свої, що не перетинаються в антонімії синоніми. Тоді утвориться деяка система, у якій по вертикалі розташовуються синонімічні одиниці, а по горизонталі - антонімічні.

Висновки до розділу І

Термін “протилежність” широко використовується в різних областях науки. Так у філософії під терміном “протилежність” розуміють категорію, що виражає один із ступенів розвитку суперечності. Логіка потрактує термін “протилежність” по-своєму. “Протилежність” – категорія, що виражає одну із сторін діалектичної суперечності, яка включає взаємодію між взаємовиключати, але при цьому взаємообусловлюючим і взаємо проникаючим один одного протилежностями всередині єдиного об’єкта і його стані або ж понятті, висловів, теорій.

В мові ж “протилежність” знаходить віддзеркалення в антонімії і конверсивах. Антонімія – це тип семантичних відносин лексичних одиниць, що мають протилежне значення (антоніми). Таким чином, будучи категорією лексико-семантичної системи мови, антонімія представляє собою одну з реалій мовних: вона своєрідна всім мовам, а її одиниці виявляють принципово загальну структуру протилежних значень і велику схожість в структурній і семантичній класифікації антонімів. Головним критерієм є постійне, спільне їхнє використання в контекстах.

При дослідженні було з’ясовано, що антонімія розуміється як досить широкий клас семантичної кореляції. Безперечно антонімія буквально пронизує всю мову: від розмовної до самих вершин і прозаїчного слова. Однак, звичайне розуміння антонімії припускають протилежність одного із семантичних компонентів змісту слова, що позначають одну і туж сутність.

Підводячи підсумок розділу, можна сказати, що дослідження висвітили основні трактування значення протиставлень за своєю формою і по характеру їхніх семантичних відносин.

Таким чином, відповідно до цього, виділяються шість основних типів слів із протилежним значенням.

Перший тип антонімів – найхарактерніший і представницікий. Якісні слова – антоніми відповідні і симетричні відносно норми, де вони семантично нейтралізуються, врівноважуються.

Другий тип антонімів представлений однокореними пропорційно-якісними словами. Симетричність виявляється тут як своєрідна “відмінююча” певну властивість протилежність: можливе – неможливо, possible– impossible.

Третій тип антонімів охоплює різнокорінні слова з відповідним зіставленням протилежно направлених дій (ознак, властивостей і т.д.): підійматися – опускатися.

Відповідні відносини протилежно направлених дій, виражених однокорінними словами з невідповідною односторонньогю спрямованістю: запалювати – гасити.

Таким чином, зовнішньо схожі на антоніми слова не утворюють дійсної протилежності. Не виражають протилежності, а значить, не мають антонімів, слова конкретно не оціненої семантики: книга, телефон, годинник, велосипед і т.д.

Розділ ІІ Засоби вираження категорії «протилежність».

2.1. Загальна характеристика кореневих та афіксальних антонімів.

Як відзначалося раніше, антонімами можуть бути визнані слова, що протипоставлені по самій загальній й істотній для їхнього значення семантичній ознаці. Як критерії виділення антонімів були висунуті наступні: можливість уживання слів у даному висловленні при протиставленні, однакова сфера лексичної сполучуваності.

Л.А. Булаховский відзначав, “ антоніми, в основному, відносяться до вираження якостей, але можливі так само при назві дій і станів негативного або характеру, що скасовує,” [4; с.45]. Не можна, однак, погодитися з тим, що “ під антонімією розуміють не просту протилежність, що може бути виражена додатком заперечення (говорити – не говорити, білий – небілий), а протиставлення, яке допускає це значення виражених різними коренями (сухий – мокрий, життя – смерть)” [4; с.45]. Досить чітко розрізняються дві групи слів, значення яких є антонімічними. Їхні розходження обумовлені тим, як у значеннях слів представлене членування різних відрізків дійсності і співвідношення виділюваних у них ознак. Членування різних частин “семантичного простору” засновано на різних принципах. Будь-яка частина його може бути представлена подвійно: по-перше, шляхом виділення більш-менш стійких відрізків цього простору, що здобувають відносно самостійні характеристики. По-друге, шляхом антонімічної поляризації, тобто встановлення двох полярних крапок, характеристики яких взаємообумовлені. Для позначення конкретних предметів і явищ у мові використовується, головним чином, перший спосіб членування “ семантичного простору”, а при виділенні різноманітних якісних і оцінних ознак – другий спосіб.

У зв’язку з викладеним є можливім установити, що основну групу антонімів представляють слова, що позначають визначені якості, саме виділення яких можливе тільки як розчленовування даних якостей за допомогою протилежних один одному значень. Антонімічна протилежність слів є в такому випадку конструктивно необхідної для них. Особливий тип антонімів представлений парами слів, між значеннями яких “ без залишку” розподілена визначена семантична область; член такої групи протипоставлені один одному: бути присутнім - відсутнім, одружений – неодружений.

Цікаво помітить, що антоніми використовуються як засіб створення контрасту в літературно-художніх добутках:

За море Чорне , за море Біле

У чорні ночі й у білі дні

Дико дивиться особа оніміле.

(Блок. Русь моя, життя моє ....)

Необхідно зазначати, що участь антонімів у створенні контрасту (антитези) не виходить, однак, що контрастне протиставлення завжди створюється саме антонімами, а відповідно, що беруть участь у цьому протиставленні слова є (або стають) антонімами.

В.Н. Комісарів затверджує, що всі антоніми можна розділити на дві групи: кореневі й афіксальні антоніми [29; с.49].

К-во Просмотров: 264
Бесплатно скачать Дипломная работа: Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові