Дипломная работа: Роль міжкультурного виховання у підготовці вчителів Німеччини

Наукова новизна дослідження полягає в розгляді міжкультурного виховання не лише як багатозначного поняття; але й його ролі у підготовці німецьких освітян, а також у визнанні німецької мови, як предмету ринку чи експорту.

Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі ролі міжкультурного виховання вчителів Німеччини для проведення роботи, як в своїй рідній країні, тобто в Німеччині, так і за кордоном; у дослідженні справжньої сфери шкільного міжкультурного виховання; у визначенні його цілей у педагогічній освіті.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Вступ нашої дипломної роботи містить такі питання, як актуальність теми, визначення об’єкту та предмету дослідження, мети дослідження, завдань та методів дослідження, вказуємо на наукову новизну, і практичну цінність дослідження.

Перший розділ складається із двох параграфів, в яких розкрито зміст поняття «міжкультурне виховання», визначено цілі педагогічної освіти, окреслено соціальну сферу міжкультурного виховання, розглянуто шляхи впровадження у підготовку німецьких учителів.

У другому розділі, який складається із трьох параграфів, ми досліджуємо як зовнішні так і внутрішні впливи на міжкультурне виховання, також ведемо спостереження за розвитком німецької мови в країнах Азії та за результативністю її вивчення у Німеччині, але для учнів та студентів, які походять із інших країн та відповідно із інших культур. Ми спостерігаємо за роллю так званої «візуальної поезії», яка дуже важлива для міжкультурного виховання та пропозиції щодо інновацій у міжкультурне виховання.

1. Міжкультурне виховання. Досвід Німеччини на сучасному етапі його розвитку

1.1 Міжкультурне виховання та його соціальна сфера

На сьогоднішній день питання про міжкультурне виховання дедалі частіше зустрічається у різноманітних літературних газетах та журналах, а також широко представлене у впровадженні проектів інформаційно-провідних шкіл, об’єднань, товариств, компаній, соціально-педагогічних закладів або різноманітних фірм.

Політична дискусія з кінця 2000 року вказує, на те співіснування різних релігій, культур, етнічностей в Німеччині як і в Європі загалом визначатиме надалі суспільна дискусія. Через тридцять років дискусій всі великі партії акцептують свою увагу на Німеччині, як на країні іммігрантів. Закон про іммігрантів вже напоготові.

У країні, яка протягом століття багато разів старалася докорінно змінити суттєві, основні цінності, завзято сперечаються навколо поняття – «німецька провідна культура», хоча ніхто не в змозі точно сказати, що означає ця специфічна німецька культура [8, c. 123].

Ззовні німецького суспільства люди виражають свій страх, та комплексують перед будь-якими змінами, а також висловлюють свою боязнь перед власною нездатністю виступати брутальним насиллям проти всього що їм здається чужим.

З іншого боку, у великих містах можна зустріти молодих людей, в основному віком до двадцяти років, які народилися і були соціалізовані в Німеччині, але крім школи і місця роботи не мають жодних контактів з німецьким суспільством і схиляються до насильства в націоналістичних групах [4, c. 56].

Суспільна дискусія про співжиття людей, які мають різні культурні особливості мусить очевидно в найближчі десятиліття знову і знову вестися по-новому при змінених рамкових умовах. Неодмінним завданням школи має стати те, щоб ініціювати мирне співжиття, яке б приносило користь для всіх, в якому школа приєднувала б школярів до новоствореного німецького суспільства і одночасно виховувала б у всіх школярів відкритість та позитивне ставлення одних до одних та до так званих «чужих». Саме це є завданням педагогічної освіти, яка не залишить наступні покоління вчителів з цим питанням на одинці.

Центральна Європа – це регіон, в якому міграція спостерігається протягом низки століть. Наприклад, найпереконливіша теорія про виникнення Баварії – теорія про змішання кельтських племен із римлянами, германцями та слов’янами. Так актуальною є помітна хвиля міграції від початку набору іноземної робочої сили у 1961 році, яка для німецької історії не є чимось незвичайним. Цілком нормальним є між іншим те, що культура в середині країни змінюється завдяки зовнішнім впливам. Німецька культура (мистецтво, мова, ставлення до регіону, релігії, роботи та проведення вільного часу), з кінця Другої світової війни супроводжувалася а також зараз супроводжується постійними змінами. І лише невеличка частина змін відбувалася через міграцію. Саме цим завданням займаються, з кінця шістдесятих років, соціальні педагоги та провідні вчителі з усього світу [23, c. 24].

На тему що стосується міжкультурної педагогіки було опубліковано багато робіт, які стали причиною виникнення думок про мовну та культурну інтеграцію закордонних школярів.

Вже з початку вісімдесятих років двадцятого століття в Німеччині вводиться програма соціалізації іноземних школярів, яка включає в себе такі пункти:

– інтеграція серед дотримання правил рідної мови а також рідної культури;

– будівництво полі-культурного іденцитету через знання і конкретизацію рідної культури та кінцевого результату злиття двох чи декількох культур;

- внесення рідної культури в шкільне життя [33, 226–227].

На протязі вісімдесятих – дев’яностих років монокультурні школярі потрапили у фокус міжкультурного виховання.

Об’єднання Європи, зокрема безперервна міграція до більш розвинених країн, призвело до того, що школи стали осередками зібрання дітей різноманітних культур. Особливе завдання початкової школи полягає в розвитку пізнання людини і культури, навчанні співіснувати в однаковому середовищі так, щоб можна було вчитися один від одного, а також при цьому всебічно розвиватися. Міжкультурне виховання направляється на основну масу як німецьких так і іноземних школярів з метою порівняти деякі ставлення та позиції одних школярів з позиціями інших, та підвести обидві групи до спільного висновку.

Для розвитку особистості ненімецьких школярів пошук можливостей розвиватися, рухатися вперед – необхідність в їхньому первинному середовищі, культурному оточенні, а також в суспільстві де вони зараз перебувають. Розвиток одного з видів даного іденцитету повинен призвести до кращого щоденного осилення негараздів. Німецькі діти можуть розвиватися через пізнання цілісності та різновидів цікавості, відкритості та толерантних можливостей. Кількість і рівень зусиль, які застосовуються під час викладання, залежить від відповідальних рішень кожного вчителя зокрема, який стикається із цією специфічною ситуацією і пов’язаними з цією ситуацією потребами [36, c. 59–60].

Зобов'язання, а саме – пов'язати себе з тематикою міжкультурного виховання не є для студентів педагогічних навчальних закладів німецької шкільної системи відкритими. В усіх університетах Німеччини були запропоновані, а потім і запровадженні, в рамках науково-виховного навчання, заходи на цю тематику. Серед них трапляються і не зовсім звичайні, тобто цікаві, часто ті, які виникли самостійно чи у колі друзів, знайомих, що навчаються в даному вищому навчальному закладі. Зобов'язанням є участь в заходах із міжкультурним дискутом, лише для тих студентів, майбутня професія яких є німецька мова, як друга іноземна мова, яку вони вивчають в даному вищому навчальному закладі. Так, щонайменше трьох семестрове розширене навчання у феодальній землі Баварія може існувати паралельно із звичайним навчанням у вищому навчальному закладі, яке закінчується одним чи двома державними іспитами. Воно проводиться без будь яких відхилень від основного навчання та служить як додаткове навчання для студентів таких міст, як Аусбурга, Айхштетта, Нюрнберга і Мюнхена. Регулярно опрацьовуються допускові роботи, як перший державний екзамен, із переліку тем міжкультурного виховання. Взагалі не можна не констатувати що частина студентів, під час першого періоду навчання пов'язує себе з міжкультурним вихованням, чи німецькою мовою як другою мовою вивчення [12, c. 90].

Під час другого періоду навчання, який ще називають референдаріатом, підготовка із «зарубіжної педагогіки» для студентів-освітян в початковій, основній школі та школі для дітей з фізичними вадами є обов'язковою.