Дипломная работа: Роль релігії і власті у розвитку мистецтва Месопотамії
Історія культур Межиріччя, їх релігія дають приклад інтенсивного взаємовпливу, культурного спадкоємства, запозичень і спадкоємності між культурами.
Ступінь розробленості проблеми. Аж до ХIХ століття практично єдиним джерелом інформації про культуру Стародавньої Месопотамії були праці Геродота – грецького історика, – датовані V століттям до н.е. Археологічні розкопки, проведені у цих районах, дали дивовижні результати.
Темі, що вивчається, присвячено безліч книг. Цією проблемою займалися Крамер С., Вуллі Л., Дияконов І., Чабб М., Чадвін М. та багато інших.
Метою даної роботи було вивчити міфологію, релігію, систему влади народів Месопотамії, а також прослідкувати, в яких художніх формах вони проявлялися.
Для вирішення поставленої мети були поставлені наступні завдання :
- вивчити міфологічні і релігійні погляди мешканців Месопотамії у різні історичні проміжки часу;
- дослідити систему влади держав Месопотамії%
- знайти художні форми існування міфологічних, релігійних образів, а також вплив на художню культуру влади, яка існувала.
У зв'язку із цим об'єктом нашого вивчення стали історія, міфологія і культура Месопотамії.
Предметом дослідження слугували міфи, релігійні погляди, система влади і пам'ятники культури Межиріччя.
Цивілізації Месопотамії до нашого часу залишаються загадкою, і тому представлялося цікавим проаналізувати існуючі у літературі дані про релігійні переконання і пов'язані з ними міфи цих стародавніх народів, систему керування країнами, а також ту культурну спадщину, джерелом якої вони стали.
РОЗДІЛ I. РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ І ВІРУВАННЯ НАРОДІВ МЕСОПОТАМІЇ
Міф і релігія – це форми культури, які у ході історії проявляють глибинний взаємозв'язок. Релігія як така, припускає наявність певного світогляду і світовідчуття, які центруються на вірі в незбагненне, божеств, джерело того, що існує. Релігійний погляд на світ і супутній йому тип світовідчуття спочатку складаються у межах міфологічної свідомості [1, с. 30].
1.1 Функції міфу
Міф є першою формою раціонального пізнання світу, його образно-символічним відтворенням і поясненням, яке вимагає певної поведінки у житті. Він створює можливість збагнення світу як організованого цілого, виражає його у простій і доступній схемі, яка могла втілюватися у ритуальних діях як засіб підкорення незбагненного [7, с. 150].
Міфологічні образи вважаються такими, що реально існували або існують. Вони дуже символічні, будучи продуктом поєднання плотсько-конкретного і понятійного моментів.
Міф також є засобом зняття соціокультурних суперечностей, їх подолання. Міфологічні уявлення отримують статус релігійних не тільки через їх орієнтацію на незбагненне, але і завдяки їх зв'язку з обрядами та індивідуальним життям віруючих [7, с. 152].
За самою своєю суттю міф – це одна з форм історії, і у цьому чи не головне, що відрізняє його від казки. Он має вдовольнити притаманну роду людському потребу у власній ідентифікації та відповісти на виниклі питання про походження світу, життя, культури, відносин, що склалися між людьми і природою. Характер відповідей на ці та інші запитання залежить від багатьох причин, але насамперед від стану самого суспільства та об’єму інформації, що знаходиться у його розпорядженні.
Намагаючись пояснити скудність відомостей про минуле свого народу, мислителі Месопотамії висували гіпотези про природні катастрофи, які руйнували на їх землі все живе [8, с. 23].
1.2 Релігія та її функції
Якщо міфологія олюднює світ, упорядковує соціальну практику, підтримує життєві начала культури, то релігія виводить людину за рамки реальності. У цьому полягає її головна відмінність, хоча міфологія і є неодмінним атрибутом будь-якої релігії. Ці дві сфери людської духовності ближче за останніх стоять одна до одної.
Визначень суті релігії так само багато, як і культури. З позиції сучасної філософії, слово «релігія» походить від латинського слова «relegio» – благочестя, набожність, святиня. Виходячи з цього, релігія визначається як світогляд і світовідчуття, а так само відповідна поведінка, визначена вірою в існування Бога; відчуття зв'язаності, залежності і покірності у відношенні до таємної сили, яка дає опору і гідна поклоніння [24, с. 82].
У розумінні релігії як культурного явища важливу роль грає пояснення її походження і функцій. Ці сюжети складають предмет особливого інтересу для соціології, психології і філософії релігії.
Релігію як цілісний соціокультурний феномен вивчає спеціальна філософська дисципліна – релігієзнавство.
У соціології релігії існують дві провідні тенденції розуміння її суті. Одна сходить до французького філософа Е. Дюркгейму (1858-1917), який бачив у релігії систему колективних уявлень, які сприяють об'єднанню суспільства, підтримці його цілісності. Інакше кажучи, як головна висувалася консолідуюча функція релігії [22, с. 144].
Інший напрям склався у межах «розуміючої соціології» під впливом ідей М. Вебера (1864-1920) і розглядав релігію як мотив соціальної дії, яка спрямовує активність людини у русло конкретних життєвих цілей: політичних, господарських, ідеологічних та інших. Так оформилося розуміння цілеполагаючої функції релігії [22, с. 145].
Психологічний аспект пошуку суті релігії концентрується і на компенсаторній функції. Релігія представляється способом заповнення людського безсилля перед природою, суспільством і відносно його самого. Вона сприяє внутрішній гармонізації особи і досягає цього у результаті емоційного розвантаження, катарсису (від грецького «katharsis» – очищення), містичного очищення душі.
У філософському ключі, з погляду завдань духовного плану, релігія розуміється в аспекті її світоглядної, етичної функції. Вона сприймає (функція світобачення), пояснює (світобачення), оцінює (світовідношення) і забезпечує сенсами (сенсотворчість, етична функція) всю сукупність знань і значень, які виробляються у різних сферах діяльності [20, с. 30].
На відміну від міфічної свідомості релігія проводить упорядкування у «вертикальному напрямі», духовно прославляючи все оцінюване, надаючи всьому особливе, сакральне значення. Цією процедурою задається особливий простір культури, полюса, центр якого локалізується у світі земному і мирі небесному. Сюди і поміщається людина з її головною життєвою проблемою, яка переживається як корінна внутрішня суперечність.