Дипломная работа: Розвиток пізнавального інтересу молодших школярів у процесі вивчення курсу "Я і Україна" в 3-4 класах

В. Ільїн розглядає процес виховання пізнавальної потреби як системне структурне явище. У міру розвитку пізнавальної потреби, вважає дослідник, змінюється характер розумової діяльності учня і мотивація учіння в цілому, але щоб цього досягнути, необхідно враховувати всі зміни в розвитку учня [51].

Потреба тісно пов’язана з наявністю в учнів стійких пізнавальних інтересів, які забезпечують систематичну ефективну діяльність учнів при оволодінні знаннями і способами діяльності.

Вивчення психолого-педагогічних джерел показало, що пізнавальний інтерес розглядають як основний мотив навчальної діяльності, як індивідуальну цінність кожного учня, пов’язану з його особистісним смислом [30; 33; 60]. Школяру цікаво «пізнавати нове», «бачити свій рух в пізнанні», «проникати в науку».

У педагогічні енциклопедії інтерес трактується як прагнення до пізнання об’єкта або явища, до оволодіння тим, чи іншим видом діяльності [ 46, 373]. Пізнавальний інтерес – це виразна інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій [51, 356]. ."...це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності« [50 , 407].

І. Божович вважає, що пізнавальний інтерес заставляє людину активно прагнути до пізнання, активно шукати способи і засоби задоволення потреби до знань. Г. Щукіна вказує на те, що інтерес виступає як «потужний збудник активності особистості, під впливом якого психічні процеси проходять особливо інтенсивно, а діяльність стає інтелектуальною і продуктивною» [59, 96]. Головна функція пізнавального інтересу полягає в тому, щоб зблизити учня з учінням,заохотити так, щоб учіння для нього стало бажаним, потребою, без задоволення якої нереальне його формування.

Інтерес розглядається як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Маючи складну психологічну структуру, інтерес не зводиться до окремого конкретного психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особи та засобами їх задоволення.

За своєю природою інтерес не є вродженою властивістю особистості, він виникає не сам по собі, а обумовлений впливом на людину навколишньої дійсності, тобто носить соціальний характер. Різноманітність предметного світу, в якому живе людина, викликає у неї різні інтереси, розвиток і формування яких відбувається в процесі різних видів діяльності: ігрової, навчальної, трудової, громадської.

Характерними особливостями інтересу є: його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання.

Інтерес формується і розвивається в процесі ігрової, навчальної і трудової діяльності людини і залежить від умов її життя, навчання і виховання. Поверхневі, нестійкі інтереси, які викликаються зовнішньою привабливістю об’єктів поступово замінюються більш глибоким і стійким інтересам.

З вступом до школи інтереси дитини переключаються поступово з ігрової діяльності на учіння. Спочатку інтерес виникає до всіх видів навчальної діяльності, згодом він починає диференціюватися. У молодшому шкільному віці інтерес до процесу діяльності змінюється інтересом до її змісту, інтерес до фактів – інтересом до елементарних узагальнень, з’ясувань причин, закономірностей ( від опису до пояснення). Підвищується інтерес до творчої сторони роботи.

Формування пізнавального інтересу на різних етапах вікового розвитку має свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці він характеризується досить виявленим емоційним відношенням, обумовлений зовнішніми факторами, не завжди локалізований, що залежить від навчального досвіду учнів, розвитку процесів мислення.

Пізнавальний інтерес серед пізнавальних мотивів є керованим і найзначнішим. Він притаманний усім компонентам навчально-пізнавальної діяльності, перебіг якої охоплює чотири етапи: сприйняття і розуміння отримання інформації; осмислення та запам’ятовування; застосування; контроль і самоконтроль .

У процесі навчання учнів важливо не лише формувати інтерес, а й зберегти його на всіх етапах навчального пізнання, на рівнях, адекватних конкретним дидактичним цілям. Він виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає [60].

Загальний інтерес до школи у школярів послаблюється, коли вони зустрічаються з першими труднощами, бачать успіх товариша і свої невдачі. Тому кожен урок має бути по-своєму привабливим, емоційним.

Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.

Пізнавальний інтерес починається з елементарної цікавості. Потім він може перерости в звичку до систематичної праці. Але ця звичка може бути сформована при наявності системи впливу на учня всіма можливими засобами в середині школи, позашкільних закладів, сім’ї.

Процес розвитку пізнавального інтересу учня згідно дослідження Т.Шамової включає ряд етапів.

Перший етап – цікавість - природна реакція людини на все нове або неочікуване. Вона спрямовує увагу людини на розгляд навчального матеріалу, але не переноситься на інший навчальний матеріал. Цей рівень прояву пізнавального інтересу має нестійкий, ситуативний характер і визначається наступними ознаками: учнів притягає зовнішня сторона вивчення предмету, вони не прагнуть до самостійного нагромадження знань, мають низький рівень усвідомленості матеріалу; негативно ставляться до робіт творчого характеру, не цікавляться результатами своєї діяльності, в додатковій літературі бачать лише інтересні факти і яскраві ілюстрації.

Другий етап – зацікавленість, допитливість, характерними ознаками є: учні проявляють бажання краще розібратися в предметі, що вивчається, зрозуміти його сутність, призначення; вони активні на уроці, задають запитання, з задоволенням виконують додаткові завдання, читають додаткову літературу. Проте допитливість не поширюється на весь навчальний предмет. При вивченні іншої теми, інтерес до предмету може пропасти.

Третій етап - глибокий пізнавальний інтерес, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, методи пошуку і доказу нових знань, його захоплює сам процес добування нових знань, самостійне розв'язання проблем надає задоволення допитливість. Рівень глибокого пізнавального інтересу характеризується такими ознаками пізнавальної діяльності учня. Учень активно працює на уроці, самостійно готує повідомлення, пов’язує вивчення предмету зі своєю майбутньою професією, виконує додаткові завдання, прагне до самоосвіти тощо [55].

Розрізняють три основні рівні розвитку пізнавального інтересу:

1) безпосередній інтерес до нових фактів та явищ, пов'язаних з інформацією, яку учні дістають на уроці (елементарний рівень);

2) інтерес до пізнання істотних властивостей предметів і явищ;

3) інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ [27].

Наявність в учнів постійного інтересу до навчання і створює умови, за яких їх внутрішні зусилля погоджуються з зовнішніми діями вчителя, що забезпечує оптимальний рівень активності в навчальній пізнавальній діяльності учнів.

Особливістю пізнавального інтересу є можливість збагачувати та активізувати процес не лише пізнавальної, але і будь – якої іншої діяльності людини. Його предметом є найважливіша якість людини: пізнати навколишній світ не лише з метою біологічної та соціальної орієнтації в дійсності, а й у відношенні людини до світу – в бажанні проникнути в його різноманітність, відобразити в пізнанні суттєві сторони, причинно – наслідкові зв’язки, закономірності. У той же час пізнавальний інтерес, що є включеним у пізнавальну діяльність тісно пов’язаний з формуванням різних особистісних відношень. Відомо, що приємніше вчити тих, хто хоче вчитися, хто відчуває задоволення від навчальної праці, хто проявляє інтерес до знань. І навпаки, важко вчити тих, хто не відчуває бажання пізнавати нове, хто дивиться на навчання, на школу як на важкий тягар і чинить опір старанням вчителя, вважає Л. Шушора [58].

Пізнавальний інтерес характеризується вибірковим характером, виступає одним із найбільш істотних стимулів оволодіння знаннями, розширення світогляду, служить умовою творчого ставлення до навчання.

Інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересу – об’єкт, на який він спрямований. Стійкі інтереси, закріплюючись, стають особливостями особистості, нестійкі – носять тимчасовий характер. Ступінь наполегливості людини в пізнанні, в подоланні труднощів свідчить про різну силу інтересу. Дієві інтереси, на відміну від пасивних, спонукають людину до систематичних і цілеспрямованих дій, активним пошукам джерел задоволення інтересу.

У психології розрізняють епізодичні та постійні інтереси. Перші виникають і зберігаються лише в процесі конкретної діяльності. Після її закінчення вони згасають. Постійні інтереси не залежать від конкретних умов.Вони характеризуються тим, що закликають до діяльності в сфері,що цікавить людину, навіть тоді, коли умови для цього не благополучні.Саме постійний інтерес грає нову роль в підтримці і розвитку пізнавальної активності [33].