Дипломная работа: Самоменеджемент як способ підвищення ефективності роботи працівника
Без управління не може нормально працювати ніяка машина, проходити провідником електрострум, існувати організм, функціонувати промислове підприємство тощо. Виходячи з цього, у сучасній науці управління прийнято поділяти (класифікувати) на три види:
- управління в неживій природі у тому числі в машинах і комплексах машин (вивчається переважно технічними науками);
- управління в живих організмах (біологічних системах).Управління процесами, які відбуваються у живій природі та пов'язані з життєдіяльністю організмів. Ця сфера управління є предметом вивчення природничих наук;
- управління в людському суспільстві, у колективах людей в їхньому громадському житті (соціальне управління). Управління як вплив на діяльність людей, об'єднаних у соціальні групи з різними інтересами, тобто управління соціальними системами, є переважно предметом вивчення соціальних наук [24].
Між цими видами управління існує істотна відмінність за характером і цілями. Природно, не можна ставити знак рівності, наприклад, між живою клітиною і фірмою. Більш того, управління людиною як біосоціальною і духовною системою та управління ноосферними процесами не вписується в цю класифікацію. У зв'язку зі специфікою можна виділити в запропонованій вище класифікації четвертий вид. З огляду на те, що соціальне управління містить два основних підкласи: управління індивідуальною діяльністю людини і управління колективною (спільною) діяльністю людей, доповнити підкласом — самоуправління людини, самоменеджмент. Акцент ставиться на те, що управління людиною охоплює самоуправління біосоціальними і духовними процесами.
У силу діалектичної єдності матеріального світу усім видам управління властиві й однакові формальні ознаки, а також загальні принципи і закономірності, знання яких має велике теоретичне і практичне значення.
Першою такою ознакою будь-якого управління є наявність певної структури, організації. Адже сам термін “управління” насамперед передбачає наявність суб'єкта або об'єкта, який управляє, і того, ким (або чим) керують. Перший прийнято називати органом (суб'єктом) управління, а другий - об'єктом управління.
З наведеної класифікації процесів управління англомовне поняття “менеджмент” не можна однозначно замінити терміном “управління”, оскільки в першому випадку йдеться лише про один з видів управління, а саме про управління виробництвом (хоч деякі дослідники останнім часом схильні поширювати це поняття на соціальне управління в цілому, що, як показано нижче, не позбавлено підстави) [24].
Оксфордський словник англійської мови дає такі основні трактування терміна “менеджмент”: спосіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вмілість і адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця. Проте у функціональному плані менеджмент можна оцінити як процес, за допомогою якого група людей, які співпрацюють, спрямовує свої дії на загальні цілі. Отже, поняття “менеджмент” правомірно застосовувати тільки до класу управління соціальними системами і його основними видами. Загалом менеджмент - це процес планування, організації, мотивації і контролю, спрямований на те, щоб сформувати і досягти цілі організації через інших людей [13].
Потребує уточнення і поняття “самоменеджмент”. Визначення сутності самоменеджменту в літературі здебільшого зводять до керування своїм часом діяльності, але при цьому термін “керування” також потрібно пояснити. Недостатньо чітко визначено сутність самоменеджменту і в енциклопедичному словнику з управління персоналом: “послідовне і цілеспрямоване використання керівником (фахівцем) випробуваних методів і практичних прийомів роботи в повсякденній діяльності для підвищення ефективності виконуваних процедур і операцій, досягнення поставлених цілей”. У цьому ж словнику зазначається, що самоменеджмент спрямований на максимальне використання працівником власних можливостей і свідоме управління своїм часом [17]. Неточність такого визначення полягає хоча б у твердженні, що персонал використовує випробувані, а за необхідності також не апробовані в певній ситуації засоби. Крім того, у наведеному визначенні вживається термін “управління часом”, який має скоріше образний, ніж науковий характер. У цих умовах для того щоб управляти собою, потрібно керувати і процесами, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Останнє ж у буквальному значенні слова “управління”у принципі немислиме хоча б тому, що людина не може управляти впливами ззовні.
Зі сказаного видно, що існує гостра необхідність дати чітке і науково обґрунтоване визначення понять “управління” взагалі, а потім і “управління собою” зокрема. Причому, щоб таке визначення було зрозумілим, а головне - мало практичну цінність, воно повинне відповідати, як мінімум, на такі питання: хто (що), ким (чим), на основі чого, з якою метою і як конкретно управляє.
Вирішити це завдання можна, спираючись на методологію управлінської науки. У розв'язанні його можуть допомогти досягнення наук, що розглядають різні аспекти управління: соціологія, психологія, кібернетика та ін. Комплексний підхід, тобто з урахуванням висновків усіх наук, що досліджують певні сторони управління, має велике методологічне значення. При цьому вихідною базою для дослідження може бути тільки практика, оскільки ніяку наукову теорію або формулювання вигадати не можна, її можна отримати тільки з навколишнього світу, з реально й об'єктивно існуючих фактів. Практика й об'єктивний світ з питань самоменеджменту насамперед свідчать, що управління — це не якесь надумане або таке, що виникло на “голому місці” явище, а одна із загальних і об'єктивно необхідних властивостей та умов існування і розвитку матеріального світу. [46].
У смисловому значенні термін “управління” вживається тоді, коли йдеться про такі дії об'єкта, що не можуть і не повинні відбуватися стихійно, неорганізовано, коли потрібний певний спрямовуючий і організуючі; й вплив на нього з боку органу управління. Але для здійснення такого впливу між органом і об'єктом управління обов'язково повинен бути якийсь зв'язок.
Терміни “управління”, “коригування”, “спрямування” та ін. вживаються переважно в тому разі, коли процесові управління хочуть додати певний відтінок. Так, термін “управління” застосовується, як правило, тоді, коли йдеться про управління з боку вищих державних органів і посадових осіб, яке має більш загальний координуючий і спрямовуючий характер, поєднує у собі не лише господарсько-економічні, а й стратегічні функції (наприклад, добір і розміщення кадрів, узгодження їхньої діяльності тощо).
Поняття “спрямування”, “регулювання”, “коригування” та інші вживаються замість “управління” здебільшого щодо якогось процесу, в його динаміці. Таким чином, якщо аналізувати процес управління з погляду форми у будь-якому матеріальному середовищі, сукупність трьох елементів - органу управління з властивими йому технічними засобами і методами дій, об'єкта управління, каналів зв'язку між ними і цілі - прийнято називати системою управління .
Системою в науці вважають організовану і замкнуту єдність закономірно пов'язаних і здатних до взаємодії (і взаємного сприяння - за П. Анохіним) елементів (об'єктів, суб'єктів, поглядів тощо). При цьому властивості системи в цілому не тотожні властивостям кожного окремо взятого елемента або групи елементів. [68].
Керуюча система (суб'єкт) — мозок людини, а керована система(об'єкт управління) — тіло людини. Отже, система управління, утворює внутрішню структуру, матеріальну основу будь-якого процесу управління. Без системи, структури неможливе й управління, Системність — універсальна властивість, об'єктивно необхідна умова для перебігу будь-якогопроцесу управління. Об'єктивний характер існування систем управління вимагає їх постійного розвитку і вдосконалення.
У процесі тривалої історичної еволюції на базі елементарних систем виникли більш складні й організовані біологічні системи управління, починаючи від живої клітини і закінчуючи найскладнішою і високоорганізованою системою — людським організмом. Завдяки самоуправлінню в таких системах підтримуються прийнятні для життя кров'яний тиск, температура, кількість цукру в крові, відбуваються видалення продуктів переробки їжі, захист від шкідливих зовнішніх впливів і багато інших процесів. Для зв'язку між органами й об'єктами управління використовуються різноманітні канали — від зорових і слухових до складних радіоелектронних пристроїв, що входять в автоматизовані системи управління.
1.1 Валеологічний аспект
Валеологія — наука про індивідуальне здоров'я людини. “Здоров'я - не все, але усі без здоров'я - ніщо” (Сократ). Коли “воно” є - його не почувають; коли тільки “його” втратили - з'являється “біль” - злий, підступний, нестерпний [29]. Самоменеджмент людини повинен бути спрямований на цей найважливіший об'єкт самоуправління.
XXIстоліття об'єднає мудрість Сходу і Заходу в розумінні природи людини та її здоров'я. Сократівське - “людина - пізнай себе”і кон-фуціанську тезу - “людина - створи себе” можна об'єднати в один основний валеологічний принцип: людина — пізнай і створи себе. Пізнай, перетвори, створи себе - оздоровча доктрина сучасної людини, реалізована в межах дисципліни “Самоменеджмент”.
Валеологія складається з двох частин:
- валеософії (валео — здоров'я, софія — мудрість), тобто науки про мудрість здоров'я (теорія здоров'я);
- валеометрії — науки про вимірювання здоров'я.
Людина повинна знати, що таке здоров'я, як його визначити, які фактори впливають на нього. Один із засновників валеології академік В. Петленко вважає, що для цього необхідно вивчити [29]:
- конституцію людини (сукупність індивідуальних, відносно стійких морфологічних і функціональних, у тому числі психологічних, особливостей людини) та її спадковість як фактор здоров'я;
- проблеми екологічної валеології, спосіб життя, напрям думок, образ почуттів, що впливають на здоров'я людини;
- вплив родини на здоров'я;
- потреби людини і те, як вони задовольняються;
- духовну і фізичну культуру людини;