Дипломная работа: Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення в ДП "Білоцерківське лісове господарство" на засадах екологічно орієнтованого лісівництва
Результати вимірів заносились в перелікову відомість і відразу на пробній площі були побудовані графіки висот для кожної породи окремо.
2.2.2 Опис насадження
Після відмежування пробної площі в натурі приступають до її опису. При лісокультурному описі насадження, по можливості, були встановленні способи закладки культур, категорію лісокультурних площ і застосовувану агротехніку. Усі ці відомості були отримані з документів, а також після опитування спеціалістів лісового господарства. Розміщення посадкових місць і схеми змішування були встановленні в натурі шляхом заміру відстаней між рядами та огляду рядів.
2.2.3 Вибір місця для ґрунтового розрізу
При виборі місця для ґрунтового розрізу велику роль відіграє рельєф місцевості, оскільки він впливає на властивості ґрунту. Як правило, грантові розрізи повинні рівномірно розміщуватись на всіх елементах рельєфу, на вододілах, на початку, в середині, в кінці схилу, на рівнині, в долині річок і так далі. Тому він повинен бути розміщеним в найбільш характерному для ділянки місці. Закладати ями біля доріг, просік, на місцях де вивалились дерева, не рекомендується.
2.2.4 Закладання ґрунтового розрізу
При закладанні ями викопується ґрунт довжиною 1,5-2,0 метра, шириною 0,6.-0,8 метра і глибиною 1,0-1,5 метра. Одна із стінок ями повинна бути обернена до сонця ( щоб краще бачити колір ґрунту) і робиться вертикальною. З протилежного боку вертикальної стінки робляться сходинки.
При викопуванні ями ґрунтова маса викидається на довші її сторони. Коли яма готова, лопатою поправляють лицеву її стінку.
2.2.5 Опис ґрунтового розрізу
На вертикальній стінці розрізу виділяються всі генетичні горизонти. По їх гранням на всю ширину стінки розрізу гострим ножем викреслюють лінії. Потім до стінки прикладають метр, суміщають його нульову відмітку з поверхнею ґрунту. Найважливішими морфологічними ознаками, які повинні прийматись до уваги при польових дослідженнях ґрунтів являються: склад ґрунту, колір, щільність, включення і новоутворення, структурність, механічний склад і характер ґрунтоутворюючої породи.
Диференціація ґрунтової площі на окремі її горизонти складає поняття "будову ґрунту." В найбільш поширених типах ґрунтів можуть бути виділенні горизонти: органічний відпад ( підстилка, Но ), гумусовий (акумулятивний, НЕ ), елювіальний ( Е ), ілювіальний ( І), і материнська порода (Р).
2.3 Обсяг виконаних робіт
При проведенні досліджень культур створених посівом і посадкою закладено 4 пробних площі в культурах віком від 1 до 9 років. На пробних площах здійснено облік стану і виміри висоти близько 500 сіянців, а також діаметри та прирости для визначення середніх показників.
В чистих і змішаних дубових культурах закладені 4 пробні площі для визначення росту і стану культур. На пробних площах зроблений суцільний перелік дерев по породах з визначенням таксаційних показників насадження.
Розділ 3. Історія та сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного
3.1 Історія, сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного як головної лісоутворювальної породи Лісостепу України
Площа насаджень дуба становить 2272,8 тис. гектарів. У насадженнях України зустрічається три аборигенних видів дуба – звичайний, скельний і пухнастий. У Західному Лісостепу два перших види формують змішані насадження, в яких внаслідок перехресного запилення утворюються перехідні форми. З цих трьох видів дуба найбільшу площу (біля 95%) займають насадження за участю дуба звичайного, значно меншу (понад 4%) дуба скельного і незначну (до 1%) – дуба пухнастого (Гордієнко, Гордієнко 2005).
3.1.1 Біологія та екологія дуба звичайного
Сучасний ареал дуба звичайного охоплює всю Західну Європу (за винятком більшої частини Піренейського півострова та Скандинавії), Туреччину, Україну, Білорусію, Литву, Латвію, Естонію та значну частину території Європейської Росії. В межах України дуб звичайний в природних насадженнях не зустрічається тільки в безлісному Степу. Не росте він також на солонцях, солончаках і пісках.
Дуб звичайний досягає висоти 40 м і більше, 1,0-1,5 діаметра стовбура. У Бережанському районі Тернопільської області, в селі Рай, є дуб висотою 48 м, стовбур його має діаметр 2,5 м. Зберігся велетенський дуб в урочищі „Холодний яр” біля хутора Буда Чигиринського району Черкаської області. Вік дерева понад 1000 років, висота біля 25 м, окружність стовбура 8,72 м(діаметр – 2,79 м). Він має величезну куполоподібну крону, яка простягається з півночі на південь на 35 м, із заходу на схід на 28 м, площа проекції крони становить понад 769 м2 (Кушнір 1996). Дуб звичайний належить до довговічних порід, окремі його дерева доживають до 500-1500 років.
У свіжих дібровах України дуб звичайний починає плодоносити з 10-12 років, якщо дерева його ростуть на вільному місці або на узліссі, і з 20-25 років – у насадженнях. Рясні врожаї в цих умовах спостерігаються через 3-5 років. У цей проміжок часу жолудів іноді зовсім немає.
У змішаних насадженнях дуб має прямий, добре очищений від сучків стовбур і компактну крону.
Дуб звичайний, як і всі види цього роду, належить до теплолюбних рослин. На північному-сході свого ареалу, при зниженні температури повітря до –41-45С він потерпає від зимових морозів, що зумовлює підмерзання гілок і утворення на стовбурах морозобійних тріщин. Він також негативно реагує на весняні заморозки і і часто пошкоджується ними навіть в південній частині свого ареалу. Від осінніх заморозків страждають пагони другого (літнього) приросту.
Дуб звичайний вимагає багато світла.. За вимогливістю до світла він поступається тільки модрині, ясену, осиці, сосні, горіху волоському та чорному. У молодому віці здатний виносити деяке затінення зверху, але дуже короткий час. В дібровах самосів дуба звичайного через 2-3 роки після його появи починає помітно відчувати недостачу світла, не встигає одерев’яніти до морозів і зимою гине (Кощеєв, 1950).
Дуб звичайний росте на досить різноманітних ґрунтах: на сухих кам’янистих схилах гір, на солонцюватих і темно-каштанових чорноземах, скрито-підзолистих, ілювато-перегнійних ґрунтах заплав. Він не мириться тільки з кислими ґрунтами, явно вираженими солонцями і солончаками.
Дуб звичайний відрізняється високою посухостійкістю. Завдяки цій властивості, солестійкості та здатності рости на різних ґрунтах він є цінною і основною породою для степового лісорозведення і лісовідновлення. Добре росте на сирих заплавних ґрунтах і зносить тимчасове (до 1,5 місяців) весняне затоплення коріння.
Фенологічні форми (ранньо- та пізньорозпускаючу) має тільки дуб звичайний. У кінці позаминулого століття було виявлено, що ці форми мають різні екологічні властивості. За даними багатьох дослідників ранньорозпускаюча форма заселяє підвищені, відносно сухі місцеположення, а пізньороспускаюча – понижені, більш вологі і холодні ділянки рельєфу. Подальшими дослідами було доведено, що перша із них більш посухостійка, а друга – волого вибаглива. Рання форма відрізняється і більшою солевитривалістю.
Оскільки дерева пізньої форми позитивно реагують на збільшення вологи ґрунту, культури за його участю слід створювати у свіжих і вологих дібровах і навіть у морозобійних вітрах. Ранньорозпускаючу форму слід вводити в культури на ділянках з обмеженою кількістю вологи в ґрунті (Пятницький, 1955).
3.1.2 Свіжі діброви Правобережного Лісостепу