Дипломная работа: Система роботи з розвитку звязного мовлення учнів на уроках української мови 5-12 клас

3) безпосереднє виконання завдання;

4) презентація результатів виконання вправи.

О.І.Когут у посібнику "Інноваційні технології навчання української мови і літератури"[16] пропонує інноваційні розробки і підходи до організації навчального процесу. Тут розглянуто досвід учителів української мови і літератури, які працювали над впровадженням у навчально-виховний процес нових педагогічних технологій: текстоцентричної, інтерактивної, інформаційної, групової роботи, внутрішньої диференціації тощо. Приділено увагу з’ясуванню сутності поняття "педагогічна технологія", відображено основні класифікації навчально-виховних технологій та представлено нетрадиційні типи уроків. Цей посібник містить теоретичні основи інноваційних технологій і покликаний практично продемонструвати використання їх при викладанні української мови і літератури в школі.

У статті "Технології мовленнєвого розвитку школярів"[24] О.Кучерук висуває ідею – що з огляду на психолінгвістичні засади мовної освіти вчитель-словесник повинен врахувати механізм мовленнєвої діяльності і спиратися на нього під час добору технологій мовленнєвого розвитку школярів та пропонує модель механізму продуктивної мовленнєвої діяльності.

Відповідно до цієї моделі мовленнєва діяльність зумовлюється пов’язаними між собою метою й мотивом мовлення, а також залежить від певних умов – ситуативних завдань та внутрішнього програмування.

Спрямування навчальних технологій на забезпечення умов для усвідомлення учнями механізму мовленнєвої діяльності, на думку О.Кучерук, дасть змогу правильно сприймати чи продукувати висловлювання (текст). "Розвиток різних видів мовленнєвої діяльності має відбуватись у зв’язку з активним формуванням системи мисленнєвих прийомів. Також слід пам’ятати, що найважливіша ознака будь-якої технології – системність взаємопов’язаних компонентів, тобто завдань, змісту, методів і форм навчання та результатів, які при цьому досягаються. Загалом же шлях до мовленнєвого розвитку лежить через розуміння прочитаного чи заслуханого тексту й передбачає активізацію різних видів мовленнєвої діяльності школярів."

У своїй статті "Методика розвитку зв’язного мовлення. Ознайомлення з мовними нормами"[19] С.Караман також подає своєрідну модель етапів, які треба використовувати на уроках зв’язного мовлення:

І етап – подається текст-опора.

ІІ етап – самостійне складання учнями тексту-розповіді.

ІІІ етап – ознайомлення учнів із текстом-опорою для написання переказу.

ІV етап – самостійне написання переказу учнями.

V етап – написання диктанту тексту-опори.

VІ етап – зіставлення тексту-опори з власним текстом. Аналіз і самооцінка.

VІІ етап – самостійне творення тексту-роздуму.

Ця модель обов’язково виявиться ефективною, проте часу одного уроку буде замало.

О.А.Бабкіна у посібнику "Підготовка та проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 6-х класах" [3] систематизовано розмежовує поняття "мова та мовлення", подає аналіз програми з української мови, включаючи усі змістові лінії, класифікує види, типи та форми мовлення. Даний посібник містить кілька конспектів уроків зв’язного мовлення для учнів 6-х класів, що послуговують як приклад вище вказаних теоретико-методологічних засад. Багато приділяє уваги картині як засобу розвитку мовлення учнів.

К.Ю.Голобородько у посібнику "Уроки розвитку зв’язного мовлення в шкільному курсі мови"[14] вважає, що додаткового вивчення і деталізації потребує система озброєння учнів навичками користування усним і писемним мовленням в такому обсязі, в якому це буде їм необхідно для подальшої творчої, виробничої і суспільної діяльності: вміння побудувати односкладну й розгорнуту відповідь, усно й письмово викласти прочитане чи прослухане (коротко чи детально), написати твір (на літературну й не літературну тему, так званий твір на вільну тему, твір-мініатюру), вести листування, складати план, конспекти, рекламні ролики, мовні проекти, реферати і т.д.Автор акцентує, що основною причиною прогалин у знаннях учнів є усталеність традиційної методики, коли майже на кожному кроці вивчається новий матеріал."Учителі надмірно захоплюються лекційним викладом мовного матеріалу. Це значно ускладнює процес закріплення теорії. Відповідно на формування зв’язного мовлення, дослідницьких умінь і навичок, культури спілкування не залишається часу." – підкреслює К.Ю.Голобородько.У посібнику йдеться про необхідність створення науково обґрунтованої, експериментально перевіреної методики формування в учнів мовленнєвих компетентностей. Методичні прийоми і засоби, проаналізовані в посібнику, передбачають удосконалення культури мови школярів (вимова речень, різних за метою висловлювань, виразне читання речень із звертаннями, побудова речень з поданих слів, словосполучень; вимова слів, що розрізняються наголосом; вимова звуків відповідно до основних правил літературної вимови).

В. Алексєєва у статті "Питання мовної культури у шкільному курсі української мови"[1] аналізує змістове наповнення чинної програми та підручника з рідної мови для шостого класу матеріалом із культури мови, виявляє типові помилки у мовленні шестикласників та пропонує види роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів у процесі засвоєння мовних норм.Із зазначеного можна зробити висновок, що в методиці існує багато пропозицій та думок щодо вдосконалення комунікативних умінь і навичок учнів, які є досить результативними.

1.2 Методичні принципи навчання української мови

Поряд із загальнодидактичними принципами в методиці навчання української мови повинні об’єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи. Виявлення власне методичних принципів і їх сутності необхідне насамперед тому, що вони істотно впливають на зміст процесу навчання української мови, його форми й інші категорії.

Напевно, власне предметні принципи повинні насамперед випливати із соціальної значущості і соціально-психологічних функцій мови. Серед них виділяють такі: 1) відображення у мові духовного багатства народу, його національної самосвідомості, моралі, переконань, способу мислення, культури, духовності; 2) здатність мови бути засобом пізнання світу; 3) мислетворча функція мови; 4) конструктивна функція; 5) комунікативна сутність мови як засобу спілкування і 6) естетична функція мови як форма і засіб творення художньої специфіки літературного твору.

Мова віддзеркалює історію народу і виступає носієм національної культури, гідності, патріотизму та духовності. "Мова – це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків" [31, 148], тому вивчати її треба не просто як знакову систему, а разом зі змістом, що виражається нею.

Вивчення мови в єдності змісту й форми дає змогу глибше усвідомити диференціацію змісту й значень. Розглядаючи мовні засоби вираження змісту, школярі усвідомлюють відтінки значень мовних засобів, метафоричність мови, перенос значень, той факт, що між словом і предметним світом стоїть людина з її можливостями виражати засобами мови своє особисте, індивідуальне ставлення до того, про що повідомляється. Тому на основі такого вивчення мови, розвиток зв’язного мовлення учнів будується за допомогою аналізу тексту в єдності змісту й форми. Учні мають усвідомити, що авторський задум виражається і фонетичним, і граматичним, і лексичним ладом. Відтак можна говорити про принцип вивчення мовних одиниць на основі аналізу тексту в єдності змісту і форми.

Організовуючи навчальну діяльність, слід виходити з того, що засвоєння учнем української мови тісно пов’язане для нього з осягненням певних сторін дійсності, що повноцінно осмислити лексему, граматичну форму чи конструкцію учень може лише у тому випадку, коли його одночасно навчають розуміти відношення, які існують між фактами і явищами реальної дійсності. Встановлення логічних зв’язків між змістом тексту і використовуваними лексемами, граматичними формами, конструкціями сприяє формуванню у школярів уваги до мови, прагненню проникнути в тонкощі семантичних відтінків і значень, виховує мовне чуття, а також відповідальне ставлення до вибору мовних засобів у мовленні. Звідси випливає принцип використання комплексного чи часткового лінгвістичного аналізу тексту під час розвитку мовлення.

Своєрідність мови найяскравіше проявляється в національній семантиці мови, її фразеології, афоризмах, у феномені української фонетики та інтонації, у специфіці функціонування мовних одиниць у мовленні, особливо в мові художньої літератури. Принцип пріоритетного використання художніх текстів та принцип розвитку читацьких інтересів дітей, формування у них уявлення про неповторність мовної особистості на уроках зв’язного мовлення дають змогу оцінити національну своєрідність мислення народу, його світоглядні позиції у творчості талановитих людей – учених, письменників, художників.

Мислетворча і конструктивна функції мови зумовлюють взаємозв’язок логічного мислення й мови. Виражаючи думку і забезпечуючи постійний обмін думками між членами одного мовного колективу, мова стосовно словесного, вербального мислення виконує важливу функцію: формує думку.

Тим самим мова – не тільки засіб вираження думки, а й знаряддя її формування. За словами Л.С.Виготського, "думка формується в слові" [7, 182]. Оволодіваючи мовою, її мислетворчою і конструктивною функціями, учні оволодівають логічними засобами вираження форм елементарного й теоретичного мислення. Характер помилок учнів під час побудови доказів та умовиводів свідчать про те, що на практичному рівні, орієнтуючись на готові зразки, школярі цими мовними засобами повністю не оволодівають. Мова і думка не протиставлені одна одній, а, навпаки, утворюють тісну діалектичну єдність, взаємно стимулюють і активізують одна одну. З огляду на сказане виділяється принцип тісного поєднання розвитку мовлення і розвитку мислення.

Важливе місце серед мовних функцій посідає комунікативна. Звідси принцип зумовленості комунікативною функцією у вивченні рідної мови. Відповідно до цього принципу центральним об’єктом у вивченні рідної мови мають стати різноманітні типи, стилі і жанри мовлення як реальне вираження відповідних типів мовної комунікації. Під знаком цього принципу мають розв’язуватись і такі питання, як визначення змісту шкільного вивчення рідної мови і відображення цього змісту в програмах і підручниках, співвідношення теорії і практики тощо. Не випадково лабораторія навчання української мови Інституту педагогіки України у пояснювальній записці до програми 2001 року проголосила, що змінюється стратегія і тактика у навчанні рідної мови…на перший план висувається необхідність особистісного і мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковується завдання системного вивчення мови. Наше знання мови з її нормами і правилами визначається мовленням і текстами, які ми вибудовуємо.