Дипломная работа: Система роботи з розвитку звязного мовлення учнів на уроках української мови 5-12 клас

Інтерес до проблем мовленнєвого спілкування, який проявився майже чотири десятиліття тому, був зумовлений розвитком соціальних наук, особливо соціології, соціолінгвістики та психології спілкування. Увагу лінгвістів і методистів привернула структура тексту, інтегрована презентація структури мови у мовленні. Багато досліджень було присвячено набору мовних засобів у тексті, їх організація, а також навчанню школярів добору мовних засобів для побудови різноманітних висловлювань. З того часу вивчення всіх розділів курсу рідної мови з кожним роком усе більше підпорядковується меті розвитку мовлення. Але щоб цей розвиток відбувався, щоб учні змогли вільно користуватися мовою в самостійній мовленнєвій діяльності, необхідно навчити їх бачити функціонування слова в текстах. Звідси виділяється принцип функціонального підходу до вивчення мовних одиниць і означає, що учні мають усвідомити особливості використання мовних одиниць у мовленні. Реалізація цього принципу, розуміння функцій і свідоме застосування мовних одиниць під час побудови текстів удосконалює не тільки мовленнєву, але й мисленнєву діяльність школярів.

Принцип взаємозв’язку засвоєння теорії й функціонування мовних одиниць у мовленні. Його реалізація є важливою умовою розвивального навчання рідної мови. Це зумовлює засвоєння учнями знань про мову, функціонування мовних одиниць у мовленні та продукування школярами самостійних висловлювань на основі спостережень над мовою та мовленням, інтенсифікує природний процес засвоєння рідної мови, активізує мовленнєві процеси, розвиває мовну свідомість. Однак до цього часу на уроках рідної мови у загальноосвітній школі значно більше уваги приділяється формуванню в школярів системи знань про рідну мову, її структуру, аніж про функціонування і застосування отриманих знань у мовленнєвій практиці учнів. "Але наше навчання нічого не буде варте, якщо учень перетворить об’єктивну систему мови в "психофізіологічну" мовленнєву здібність, однак не зможе реалізувати цю здібність у мовленнєвій діяльності, у спілкуванні" [28, 5]. Ось чому сьогодні в навчанні рідної мови стоїть важливе завдання – розкрити перед учнями мовленнєві функції мови, особливо таку важливу, як функція спілкування.

Реалізація мовної системи в різних ситуаціях спілкування мають стати засобом активізації мовленнєвої діяльності школярів. Цей підхід у процесі навчання рідної мови випливає з системних відношень мова – мовлення. Тому закономірно, навчаючи рідної мови, вивчати мовні категорії у системі як мови, так і мовлення й у тісному взаємозв’язку з розвитком найрізноманітніших здібностей учнів. При цьому, щоб не гальмувати їхній інтелектуальний і мовленнєвий розвиток, необхідно виходити за межі класичної граматики і залучати у зміст правила організації тексту. Це реалізується у функціонально-стилістичний принцип вивчення мови.

Поряд з іншими функціями мова є засобом передачі естетичної інформації. Естетична функція мови реалізується у творах художньої літератури, але вона ніяк не може бути відокремлена від комунікативної функції або протиставлена їй, оскільки літературно-естетичне спілкування письменника з читачами являє собою результативний і соціально значущий акт мовної комунікації. Із цього випливає принцип усвідомлення естетичної функції української мови. Реалізується цей принцип шляхом показу лінгвістичних елементів, які мають у конкретному художньому тексті виражально-естетичне значення і вимагає, щоб учні у процесі вивчення рідної мови навчились відчувати і розуміти її красу і виразність.

Особливості рідної мови, функціонування мовних одиниць у мовленні можуть бути показані учням лише шляхом безпосереднього спостереження над мовою і мовленням. Це зумовлює принцип переважного використання індукції як способу мислення в процесі вивчення окремих явищ мови і мовлення. На базі вказаного принципу повинні розв’язуватись питання, що торкаються методів і прийомів навчання рідної мови.

Під час вивчення і навчання мови ми зустрічаємося з поняттям діяльності у двох аспектах. По-перше, це навчальна (пізнавальна), у ході якої засвоюються знання про структуру мови та формуються навчально-мовні і правописні вміння. По-друге, це мовленнєва діяльність, у процесі якої учні використовують мову в різних мовленнєвих функціях, у тому числі й функції спілкування. Обидві ці діяльності нерозривно пов’язані між собою на всіх етапах навчання. Звідси принцип тісного взаємозв’язку у засвоєнні учнями мовних і мовленнєвих знань, формуванні навчально-мовних, правописних і мовленнєвих умінь. У взаємозв’язку навчально-мовної, правописної і мовленнєвої діяльності закладена основа для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках рідної мови та база для розвитку мовленнєвих здібностей дітей. Взаємопов’язане виконання цих видів діяльності сприяє розвиткові мовної свідомості, активізує роботу вербального мислення, удосконалює мовленнєву діяльність, процеси продукування мовлення, цілеспрямованого використання мовленнєвих можливостей рідної мови в різних ситуаціях спілкування.

Отже, за комплексного підходу реалізація всіх принципів навчання української мови дасть змогу підвищити рівень якості засвоєння знань учнів, вдосконалити їхні уміння і навички, буде сприяти вихованню високих моральних та естетичних поглядів.

1.3 Типи мовлення

Поняття про різновиди мовлення закладаються ще у початковій школі. Починаючи з 5-го класу знання учнів поширюються і поглиблюються під час опрацювання теми "Типи мовлення", де дається диференціація мовлення за трьома основними типами – розповіддю, описом і роздумом. Учні вчаться розпізнавати типи мовлення за характерними ознаками, розрізняти їх, визначати за формулюванням теми, який тип мовлення має бути покладений в основу твору, будувати тексти заданого типу мовлення.

На прикладі нижче вказаних трьох текстів можна простежити спільні та відмінні риси трьох типів мовлення.

Рання осінь

День був гарний, погожий. На городі і в саду ясніли свіжі, живучі осінні квіти: різнобарвні айстри, палка красоля, гвоздики, гарячий, як кров, королів цвіт. Між зеленим морем листу на дереві подекуди визирали, як перша сивина, пожовклі листочки; на рові од поля палав уже кущ глоду, а вгорі прослалося небо чисте, спокійне (С.Васильченко).

Це опис. До цього тексту можна поставити загальне питання яка? До опису вдаються, якщо потрібно детально описати якесь явище, предмет, людину, тварину, природу тощо.

Вода-мандрівниця

Вода на землі перебуває в постійному русі. З поверхні океанів, морів, різних водойм вона випаровується і потрапляє в атмосферу. Там з водяної пари утворюються хмари, а вітер переносить їх з одного місця в інше. З хмар вода випадає у вигляді дощу, снігу або граду. Знову поповнюються ґрунтові й підземні води. Біжать струмки в річки, які впадають у моря й океани.

Так відбувається вічний кругообіг води у природі (з журн.).

Даний текст відповідає на такі запитання: що сталося? що відбувається? що роблять? Це розповідь. Її використовують, щоб повідомити про якісь послідовні дії чи події.

Всесвітній день Землі

Всесвітній день Землі відзначається 22 квітня, в час великого буяння природи. Чому його святкують? Можливо, щоб ми ще раз подивилися довкруги, подумали, почали діяти, щоб зберегти свою Землю.

У наші дні на планеті щодві секунди вирубується гектар лісу. Сучасний лайнер за один рейс спалює стільки кисню, скільки сто гектарів лісу виробляють за рік. А скільки бруду викидається в атмосферу, воду і ґрунт! Кільком сотням видів тварин загрожує зникнення.

І хоч би де жили люди, їм треба думати, як рятувати Землю (З журн.).

Цей текст дає відповідь на запитання чому? Це роздум. Він обирається в тому разі, коли треба щось довести, в чомусь переконати, пояснити причину чи перебіг якогось явища, процесу.

Опис – це висловлювання, в якому розкриваються важливі, характерні ознаки, що вирізняють предмет, істоту, дію, процес чи явище з-поміж інших (у тому числі схожих) – величина, форма, колір, матеріал, запах, смак тощо. Тематика описів дуже різноманітна: пейзажі, портрет людини, предмети, тварини і т.д. Твір-опис може бути звичайним, логічним і образним. Останній дає можливість створити яскравіше, зриміше уявлення про предмет. Оцінка предмета чи особи завжди дається в описі, проте в образному описі проходитиме через увесь виклад.

Навчання опису як типу мовлення передбачає формування вмінь відрізняти опис від інших типів мовлення; з’ясовувати його особливості; знаходити опис у розповідному тексті; правильно будувати описи різних об’єктів.

Учні повинні усвідомити, наскільки важливо визначити задум майбутнього висловлювання і зуміти його розкрити.

Сформованість перелічених умінь і навичок дасть змогу уникнути основних недоліків в учнівських описах, а саме: недостатньої образності; підміни опису іншим типом мовлення; недодержання структурних частин твору та їх співмірності.

Навчати створювати опис як тип мовлення слід за системою поетапного формування вмінь і навичок у функціонально-стилістичному аспекті, результатом чого стане здатність будувати опис, свідомо використовуючи слова, вирази і конструкції, характерні для певного стилю мовлення.

У процесі навчання опису важливо додержувати певної послідовності в роботі над окремими видами опису залежно від його об’єкта, ступеня складності: предмет – тварина – приміщення – природа – людина – місцевість.

Розрізняють ділові (наукові) й художні описи. В науковому описі дається перелік головних (істотних) сталих ознак предмета, його властивостей. Мета – дати точну інформацію про величину, форму, колір, матеріал, властивості тощо. Для наукових описів добираються тільки найважливіші факти. Виклад лаконічний, послідовний, слова вживаються тільки в прямому значенні. Такі описи наявні в підручниках, довідниках, енциклопедіях.