Дипломная работа: Соната С. Прокоф‘єва в контексті його віолончельної творчості
В розробці з’являються дві нові теми. Перша з них, ритмічно пружна, вводить улюблену Прокоф’євим образну сферу фантастики, російської казковості. В той самий час у темі є й елементи токатності (5).
Друга тема розробки розвивається майже на тому ж "моторному" фоні, що й перша. Інтонаційно вона наближена до побічної теми експозиції (7)
Обидві нові теми, введені у розробці, при усій їхній образній індивідуалізованості, зберігають певний інтонаційний зв’язок з темами експозиції. Ця спорідненість інтонацій не настільки велика, щоб говорити про теми розробки як про варіанти чи видозмінення експозиційних тем. Але вона достатньо відчутна, і надає драматургії твору своєрідну ланцюгову логіку розгортання, яка буде особливо притаманна пізнім віолончельним творам Прокоф’єва.
Один з драматургічно важливих моментів розробки - вторгнення початкової теми Балади. В цьому епізоді вперше у творі розкривається образна багатоплановість музики. Така складна взаємодія образів, емоційних станів дивовижна, якщо врахувати, що Балада належить до творів зовсім молодого автора.
Яскравим проявом стрункої драматургії першої частини є динамізація репризи. Головна та побічна теми тут випущені - реприза майже повністю являє собою викладення заключної теми, яка проходить у більшості, набуває широти та розспівності.
Таким чином, динамізація репризи поєднується з поглибленням одного з головних мелодичних образів Балади.
Невеличка кода репризи одночасно починає перехід до другої частини Балади. Тематично цей розділ заснований на поліфонічному співставленні погрозливо-фанфарної мелодії та висхідних інтонацій, що звучать задумливо-споглядально. Виразність цих двох мелодичних компонентів коди підкреслена рельєфним фоном "набатного" остінато (8).
Поліфонічна багатоплановість не тільки структурно виражає образну багатоскладовість даного епізоду, але й ніби синтезує (у поєднанні з попередньою частиною репризи) багате образне наповнення першої частини Балади.
Цю заключну частину переходу правомірно розглядати одночасно і як вступ до другої частини Балади. Така мінлива функція виникає як наслідок пластичності та тонкості процесу розвитку та становлення музичних образів.
Тема другої частини несе в собі риси нової виразності - лірико-епічної казковості, билинності (10). Основна тема Andante являє собою чудовий синтез, інтонації билинного епосу та російської протяжної ліричної пісенності.
Таким чином, в темі Andante спостерігається тонкий інтонаційно-жанровий синтез в одночасовості та в розвитку. Об’єднуючим елементом є фортепіанна партія, насичена інтонаціями плачу.
Заключне проведення початкової теми Балади можна вважати кодою всього циклу (Allegrotranquillo).
Зміни у викладі в порівнянні з експозицією доволі значні. Вони стосуються і побічної теми експозиції, яка тепер викладена у вигляді розгортаючогося діалогу віолончелі та фортепіано.
Що стосується коди в цілому, то повна ремінісценція в ній експозиції першої частини надає цим двом розділам значення вступу та заключення всього двочастинного циклу, створюючи його структурне обрамлення.
Такі особливості Балади, як структурна єдність частин та наявність синтезуючої коди, дозволяють говорити при контрастно-складову форму, що поєднує в собі особливості одночастинності та циклічності. Таким чином, ці особливості дозволяють розглядати цей твір як і структурний, і двочастинний твір, і як одночастинний розгорнутий твір мішаної форми.
Своєрідність та складне поєднання лірики та епіки (основні теми обох частин) отримали свій розвиток у більш пізніх віолончельних творах: Сонаті для віолончелі та фортепіано, Симфонії-концерті для віолончелі з оркестром.
Перший концерт для віолончелі з оркестром ор.58
Перший концерт для віолончелі з оркестром Прокоф’єв почав писати у 1934 р. в Парижі. Відомий віолончеліст Г. П’ятигорський згадував, як він "вмовляв композитора написати віолончельний концерт".
Важливо сказати, що цей твір не задовольнив композитора. Пізніше на його основі було створено Симфонію-концерт ор.125, який отримав заслужене й палке визнання. Тому Перший концерт не представляє сьогодні виконавського інтересу як такого.
Перший концерт складається з трьох частин, за темпом та драматургією не дуже звичних. Перша частина - Andante, друга - Allegrogiusto та третя - Allegro. Крайні частини сприймаються як "пролог" та "епілог", що оточують найбільш вагому частину, що несе на собі основне емоційне навантаження та драматургічну дієвість.
Перша частина концерту - Andante- пронизана кантиленністю, яка є єдиною жанровою характерністю музики. Що проникає не тільки у тематизм, але й у фактурну побудову.
Починається перша частина чудовою наспівною темою, яка наповнена глибокою лірикою, схвильованістю почуттів та стриманістю їх зовнішнього прояву. Ці якості зближують образність теми з емоційною будовою російських протяжних пісень. Але в загальному тема залишається ніби "не договореною". Те, що перша частина концерту є повільною і наспівною, зближує цей твір з сонатою ор.119. Спільним також є поліфонічний розвиток тем.
Друга частина - Allegrogiusto. Написана в сонатній формі та найбільш розгорнута в циклі, вона є його драматичним центром. Тут переважають пожвавлення руху, токатність ритму.
Тема головної партії побудована на багаторазовому повторі виразного, але занадто короткого мотиву. "Недоговореність" початкової теми поєднується з багатоголосністю та розтягненістю її розвитку.
Дуже гарна мелодія побічної теми, насичена емоційним змістом, такими ж виразними й емоційними є кантиленні частини сонати ор.119.
Вся друга частина концерту наповнена чудовими темами, але вони не мають відповідного розвитку. Драматургія частини є спадаючою. Друга частина без певного завершення переходить у третю.
Фінал - Allegro- написаний у варіаційній формі, починається спокійною та величною темою, що має в собі риси посторальності.
За темою слідує лірична інтерлюдія, що за своєю образністю є дещо нейтральна та дещо затягнута. Перша варіація надає інтонаціям початкової теми помірного ритму старовинного танцю, але це не забирає широкої розспівності теми.
В другій варіації тема набуває нової жанрової та образної виразовості, вона близька до легкого вальсу. Всередині має невелику сольну віолончельну каденцію.
Третя варіація побудована на поліфонічному поєднанні теми (оркестру) та її нового видозмінення (віолончель).